Вони ще й досі потребують нашого захисту. Роздуми письменника
Реагувати на словесну діарею окремих осіб з Талалаївської громади, що на Прилуччині Чернігівської області, немає ніякого сенсу. Одні ніяк не можуть злізти з талалаївських туй, інші поховалися в слобідських чагарниках, ще інші постійно на старих патефонах ставлять давно заїжджену платівку.
Але все-таки є імена, мимо яких ми не можемо пройти – це Іван Кавалерідзе (світлина на головній сторінці сайту) та Василь Горленко.
«Добре», що Василь Петрович помер ще за десять років до жовтневого перевороту. А то б і його декомунізували любителі туй, чагарників і заїжджених платівок. За першої нагоди обливають нас помиями. Для декого ми як кістка в горлі. Через багатьох мешканців села Українське, його вихідців, так і хочеться сказати: не те село назвали Українським!..
Декомунізувати Івана Петровича Кавалерідзе, в якого протягом усього його життя були конфлікти, тертя з комуністами, – навіть не смішно. Людина зі світовим масштабом мислення, грузинсько-українським запалом і працездатністю, йому було надзвичайно тісно в ідеологічних рамках совєтського безладу. А його він не зміг сприйняти остаточно.
Кілька десятиліть з одного боку він один, з іншого – вся система з прилипками тривала війна навколо фільмів І. Кавалерідзе. В цій царині його порівнюють із О. Довженком. Але Довженка зламали і він знімав «правильні» фільми (правда, за повість «Україна в огні» таки постраждав, хоча не був викинутий з близького оточення Сталіна), а Кавалерідзе ламали, гнули, примушували переробляти практично всі його фільми і – не зламали. Він як був ще з часів своєї юності новатором, експериментатором, так ним і залишився до кінця життя.
Це він, коли б чи не перший в художній формі в кіноповісті «Марія Іванівна» обґрунтував концепцію, що революцію роблять одні, а її плодами користуються інші, що є фактично – формулою, законом. Незаперечними. Ми є їх свідками кількох революцій. І комуністи в даному випадку (тільки не рядові виконавці революції) якраз і є ті, які наповну, з розмахом розкоші користувалися результатами і плодами революцій. І. Кавалерідзе був на боці тих, хто їх робив.
Читайте також: На плечах великих особистостей завжди трималася духовність України. Чому про це забуваємо?
І тепер цілком зрозуміло, ба, навіть виправдано, чому він в роки німецької окупації залишився в Києві. Хіба могла бути якась віра, надія на те комуністичне марево після стількох років морально-психологічних знущань? Звичайно, що ні! А тепер оте марево, нащадки його і його прихвосні продовжують цькувати це ім’я і хочуть його викреслити взагалі з історичної пам’яті.
Викинути з історичної пам’яті, зі світової культури ім’я Івана Кавалерідзе – це не лише плюнути в обличчя українській культурі, а й плюнути в обличчя світової культури. І любителі туй, чагарників і заїжджених платівок плюють як в українську культуру, її поступ і важкі та складні потуги етапи відродження, так і в світову.
Нині ведуться розмови лише з приводу одного пам’ятника І. Кавалерідзе – це пам’ятник Артему біля міста Святогірськ. Що з ним робити: декомунізувати (тобто розібрати) чи ні?
З одного боку цей пам’ятник справді унікальний з кількох позицій: задуму, виконання, масштаби.
З іншого – він ніби й має відношення до комуністичного режиму.
Стосовно першого, то жодних сумнівів.
Стосовно другого сумніви таки є. І ось які. Чи справді скульптор відобразив революціонера Артема? Спеціалісти заперечують. Схожість умовна. Швидше – за назвою.
Інше питання. Чи справді скульптор створив образ саме революціонера-комуніста, а не іншого? Скажімо, революціонера, але не комуніста, а людину прогресивного характеру, яка стрімко рветься в майбутнє? Ніби й комуніст. Але ми то вже знаємо, що ніякого революціонерства в комуністів не було й не передбачалось. Лише декларувалось. І тут виникає інша аналогія. Хіба був горьківський Данко комуністом, просвітлюючи своїм серцем шлях у майбутнє? Звичайно, що ні.
Іван Кавалерідзе своїм (умовним) Артемом виходить за рамки комуністичної ідеології і стає в ряди світових мистецьких (літературних) образів провісників майбутнього, продовжує їх, починаючи від реальних чи міфічних титанів, скажімо, Прометея. «Артем» справді – монументальний, величний, титанічний…
Скульптор, на наше глибоке переконання, саме такий смисл і вклав в образ, лише назвавши його Артемом, обвівши таким чином навколо пальця всю комуністичну систему з її фальшивою ідеологією.
І тут треба сказати автору: браво! Ви геній! А всім нам гордитися цим, глибше вникати в його праці, намагатися правильно розуміти смисл образів, пропагувати, а не викидати це ім’я з анналів української та світової культури. Та врешті-решт, хто ви такі, щоб оцінювати такого масштабу і таку особистість?! Ви проти нього – ніхто й ніщо!
Щоб декомунізувати Івана Кавалерідзе, треба знищити пам’ятник на Михайлівській площі в Києві княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію; знищити пам’ятник Григорію Сковороді на Подолі в Києві та в Лохвиці; знищити пам’ятники Тарасові Шевченку в Ромнах та Лохвиці, Ярославу Мудрому біля Золотих воріт… Ви, нещасні, хоч на єдину мить задумалися, на що й на кого посягнулися?!
Особи, які закликають декомунізувати Івана Кавалерідзе, відмовляються від нього, насправді стараються ДЕНАЦІОНАЛІЗУВАТИ українську культуру, її зразки світового рівня і масштабу. Саме – ДЕНАЦІОНАЛІЗУВАТИ!
Те, що сьогодні роблять рашисти з Україною в цілому, любителі туй, чагарників і заїжджених платівок роблять з середини свідомо чи ні, але це немає ніякого значення, а таки роблять. Основне – внести в суспільство вірусну смуту. І дуже прикро, що цього не помічають відповідні органи: то поширення відео з агентами ФСБ, то напади на культурних діячів.
Прикро й те, що ця смута має немалу підтримку як у вигляді механічних лайків, так і необдуманих чи угодницьких коментарів.
Тому погруддя Іванові Петровичу Кавалерідзе, яке лежить в гаражі громади і готове до встановлення, за сприятливої ситуації в країні має бути установленим, не дивлячись на бездуховні заклики окремих осіб. Вони відпрацьовують своє. А ми відновлюємо і творимо своє.
Іван ЗАБІЯКА, науковець, журналіст, письменник.
