Механізми свободи: посібник з радикального капіталізму. Книга Фрідмана може зацікавити українців

11.09.202011.09.2020 Редакція 0 коментарів Дональд Трамп, лібертаріанство, монополії, США

Українцям корисно ознайомитися з цією книгою. I американцям. На жаль, в політичній системі США, створеної батьками-засновниками саме для захисту народу від уряду, не виявилося “захисту від дурня”.

Механізми свободи: посібник з радикального капіталізму. Так назвав свій бестселер Девід Фрідман– перше видання російською мовою готується до випуску командою проєкту «Rustate.org» в жовтні. Написаний він півстоліття тому, але в 2014-му автор вніс зміни, наведено приклади з наших днів, отож праця представляє не тільки історичну цінність. До того ж пандемія коронавірусу і тривожні події в США знову висунули на порядок денний поставлені автором питання.

Девід Фрідман: професор права, лібертаріанець, теоретик анархо-капіталізму – і син великого економіста Мілтона Фрідмана, нобелівського лауреата. Мене, до речі, колись обирали головою Ради трудового колективу, так що був я так би мовити практикуючим лібертаріанцем і темою цікавлюся.

Які ж питання піднімає автор? Важливі. Взяти монополії – ми звично вважаємо благом антимонопольні закони, пам’ятаючи шкоду, завдану економіці і суспільству політикою компанії «Стандард Ойл». Однак Фрідман пише, що її вину не було твердо доведено, і що ринок сам навів би порядок в нафтопромі. Так, мова тоді йшла не тільки про економіку, але і про суспільну мораль, дотримання правил гри. І все ж «прогресивний період», названий так у зв’язку з лідерством Прогресивної партії США і який тривав з 6 вересня 1901-го по 24 жовтня 1929-го, розпочавшись «великою боротьбою з трестами», закінчився Великою Депресією…

Важлива ця тема і зараз – погляньте на практично монопольне становище Гугла і особливо Фейсбуку. Життя не раз доводило, що за ними потрібен жорсткий нагляд і що відсутність серйозної конкуренції в цій сфері досить небезпечна. Або взяти штучні монополії, картелі – так, позиції ОПЕК були підірвані Росією, яка шахраювала з дотриманням квот на видобуток, але якби не з’явився потужний конкурент в особі США з їх сланцевою революцією, цей картель ще довго диктував би ціни, підтримуючи тим самим агресивний російський імперіалізм.

Небезпечна і державна монополія, головне, від чого застерігає Фрідман, і в економіці лібертаріанці близькі до республіканців. Вони теж проти обмежень і регуляції бізнесу, але є і відмінність. Так, Фрідман наводить поштове відомство як зразок поганого ведення справ державою, адже пошта постійно збиткова і тримається лише за рахунок дотацій, але навряд чи він припускав, що її можна використовувати в політичній боротьбі. Однак президент США поставив свою креатуру на чолі цього відомства, намагаючись обмежити можливість голосування поштою, яке вважає невигідним для себе…

Політика заснована на владі і працює на владу, резонно пише Д. Фрідман, йдучи по стопах батька і слідуючи його класичній книзі «Капіталізм і свобода» (1962 р.), в основі якої лежить теза, що лише конкурентний капіталізм служить як засобом досягнення економічної свободи, так і необхідною умовою свободи політичної. Однак не всі ідеї Фрідмана-молодшого рівноцінні. Чи переконлива, наприклад, критика соціального страхування та пенсійної системи США? Він вважає, що вони посилюють соціальну нерівність і з їх допомогою відбувається перерозподіл коштів від бідних до багатих, підозрюючи в цьому ж і «Медікер», медичну програму для пенсіонерів.

Але річ в іншому – Америка створила малоефективну, але жахливо дорогу систему охорони здоров’я, яка вимагає реформ за зразком європейських систем загального медичного страхування.Ті набагато краще і дешевше. Лібертаріанство закликає до обмеження ролі держави, але тут якраз не завадило б втручання на боці народу, а не на боці всесильної медичної мафії.

Ото ж бо «Партія чаювання», як приклад сучасної «мислячої» либертаріанської партії, згасла вже до 2016 року, всього через сім років після виникнення. Одним з пунктів її консолідації був швидко згаслий протест проти демократичної реформи охорони здоров’я.

Та й в самій книзі найчастіше мова йде не про тотальне усунення держави (наприклад, з системи середньої освіти), а про інші підходи до проблем. Серед яких багато здорових. Дуже перспективна, наприклад, ваучерна система, коли фінансують не школи, а учнів. До речі, ця конкурентна система допомогла б згладити так і не подолану соціальну нерівність, породжену рабством, яка стала глибинною причиною американських протестів цьооріч.

Цікава в цьому плані також ідея вільно-ринкової системи університетів – вже заради цього варто прочитати книгу, настільки своєчасною є дана тема саме сьогодні. Одна річ – доводити до абсурду боротьбу за рівноправність і толерантність, коли в результаті вони обертаються дискримінацією і хаосом взаємної ненависті, і зовсім інша, коли самому студенту доводиться вибирати (не так уже й важко створити таку корисну для всіх систему), якому викладачеві платити за навчання, високому професіоналу чи спекулянту з ідеології. Навчання це теж бізнес, застава твоїх майбутніх досягнень, твоєї спроможності, а в бізнесі мало місця пароксизмам ідеології. Прагматизм погасить драматизм і зніме багато проблем.

Злободенні і міркування автора про іммігрантів в США (він підкреслює корисні економічні і соціальні ефекти імміграції); про приватний космос – ця ідея втілена в життя Ілоном Маском і його послідовниками; про легалізацію наркотиків (медична маріхуана дозволена вже в більшості американських штатів), а також деякі інші пропозиції.

Книга просякнута повітрям свободи 60-х, коли ламалося багато стереотипів, і особливий шарм їй надає очевидний вплив блискучої соціологічної роботи Роберта Хайнлайна «Місяць сувора господиня», яка тлумачить про побудову нової держави. Так, власне кажучи, Фрідман і присвятив книгу, крім батька і Фрідріха Хайєка, також провидцю Хайнлайну. Не випадково ідеї нашого професора Фрідмана (мовне прізвище!) перегукуються з ідеями хайнлайновського професора де Ла Пас (прізвище настільки ж красномовне), який застерігав творців конституції вільного Місяця від повторення, здавалося б, природних, але не кращих, а часто помилкових етатистських рішень землян. Звичайно, лунтикам було (буде) легше, вони починали (почнуть) з чистого аркуша, як і батьки-засновники США. Які непогано зробили свою роботу, хоча і не передбачали багато чого, починаючи хоча б з розквіту капіталізму, який породив, на жаль, Маркса і соціалізм в тоталітарній іпостасі.

І хоча Фрідман вважає, що систему можна і потрібно поліпшити на основі вільного ринку, його анархо-капіталізм навряд чи можливий в доступному для огляду майбутньому. Людство консервативне (інакше не було б революцій) і так звикло до держави, що не бачить іншої форми організації. А усталена держава і є головним гальмом розвитку, вона не любить обмеження своїх прерогатив і повноважень.

Взяти той же анархо-капіталізм – він може утвердитися в країні лише за допомогою інструментів держави, шляхом виборів привівши до влади свою партію. Так, Лібертаріанська партія США, створена півстоліття тому, набирає популярність, в ній вже півмільйона членів і в 2016-му її кандидат в президенти набрав 4 мільйони голосів, але вона ще не скоро кине виклик важковаговикам, в інших же країнах її ідеї приваблюють ще менше прихильників.

Книга не дарма і дуже вчасно видається російською. Читачеві, що живе в країні, де роль держави, що знову стала імперією зла, доведена до рівня тоталітарного СРСР, корисно ознайомитися з ідеями людини Заходу, жителя головною демократії світу, нехай і такою, що втратила свій блиск в останні чотири роки. Про що ще говорити, якщо США гасять свій факел біля золотих воріт (цитата з вірша на постаменті статуї Свободи) і обмежують імміграцію?

Але і українцям корисно перечитати цю працю. I американцям. Бо наш механізм свободи, знаменита система стримувань і противаг тріщить під тиском аморального, безпринципного політика, підтриманого партією, яка виродилася в корпорацію із захоплення і експлуатації влади, схожою на партію Путіна в Росії, яка своєю чергою нагадує мафію.

На жаль, в політичній системі США, створеної батьками-засновниками саме для захисту народу від уряду, не виявилося «захисту від дурня». В результаті збляк наш імідж, ми бездарно ведемо даремні торгові війни, отримали найсильніший спад в економіці і не змогли впоратися з епідемією. Дядько Сем в особі федерального уряду і влади багатьох, особливо республіканських штатів, проявив кричущу некомпетентність і безвідповідальність. Недарма Джордж Вашингтон писав, що «уряд господар жахливий, а слуга небезпечний».

Як бачимо, лібертаріанцi мають рацію – роль держави слід обмежити і не тільки в економіці. Владу можуть захопити диктатори: Гітлер, Муссоліні, Франко, Салазар, Хорті, Антонеску, Сталін, Мугабе, Путін, Кіми, Каддафі, Саддам, Асади, Лукашенко – чи не забагато всього лише за століття? Схильний до їхніх методів і нинішній президент США, який не приховує любові до Путіна. Тому резюмуємо нашу тему модифікацією популярного нині гасла – LM! Leadershipmatters– керівництво має значення. Водночас і керівництво державою.