Перефарбовані комуністи усе ще шкодять Україні
З якого боку не глянь, поголовно при владі недавні комуністи та виховані ними комсомольці.
Спробуй допекти їхній свідомості словами обожнюваного ними вождя? «Ліберали і до питання про мови, як і до всіх політичних питань, підходять як лицеміри і торгаші, що простягають одну руку (відкрито) демократії, а другу (за спиною) кріпосникам і поліцаям» (Ленін, 24, 1972, 115).
“Дан приказ ему на запад,
Ей – в другую сторону,
Уходили комсомольцы
На гражданскую войну”.
Для загарбників немає нічого святішого, ніж розпалювати «громадянську війну». Наскільки тверді вони в своїх переконаннях, судімо хоча б із того, як із 1917 року будівники «світлого комуністичного майбутнього» нацьковували темні маси скидати з церков хрести й позолочені бані, грабувати храми, розправлятися зі священиками з такою ненавистю і люттю, щоб їхні нащадки «здригалися до десятого коліна». А на зорі ХХІ століття ті ж самі правовірні з таким же завзяттям перекинулися до православ’я. То ж чим вони керуються – ідеями чи жадобою власної вигоди?
Доле праведна! Чи не потонув би в непроглядній темені білий світ, якби не осявала жорстоку юдоль земну подвижницька діяльність Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка, Ліни Костенко та рівних їм на всіх обширах земної кулі?
Наслідувачів геніїв і видатних особистостей та ж сама позавчорашня комуністична й комсомольська зловорожість ганьбить тепер наліво й направо як «радикалів», «бандерівців», «фашистів».
1494 року в місті Базель було опубліковано сатиричну поему Себастіана Бранта «Корабель дурнів», написану ранньою нововерхньонімецькою мовою. Автор сміливо користувався мовою, успадкованою від корінного роду свого, хоч нею заборонялося трактувати «вчені предмети». Як пояснюють літературознавці, Брант «ніби дає людям у руки дзеркало, щоб вони впізнавали самих себе поміж дурнів і, набираючись розуму, ставали кращими». Невмирущий автор нещадно висміював Дурляндію «задля… заохочення до мудрості й… викорінення дурості та в ім’я виправлення роду людського».
Вадим ПЕПА, письменник.
