Пан Зенек: «Пересічні поляки душею, всім серцем із вами у вашій святій війні проти російського агресора»

Історик, учасник АТО Роман ФЕДЬКО
Історик, учасник АТО Роман ФЕДЬКО

Напевно, кожен із нас у житті хоча б раз зустрічав на своєму життєвому шляху людей, які своїм оптимізмом, світлим, позитивним поглядом на життя зароджують у наших душах зерно надії, що негаразди, які супроводжують нашу державу, зрештою і нас з вами, є явищем тимчасовим. Удвічі приємніше, коли добрі слова про український народ говорить іноземець.

Завітавши у справах до повітового староства міста Мендзихуд (Польща), я цілком випадково познайомився з одним із місцевих мешканців, що також відвідував староство з особистих питань.

– То пан звідки буде? – запитав мене немолодий, поважний чоловік, обличчя якого прикрашала густа сива борода.

– З України, – відповів я.

– З України? – повторив поляк, і в його очах на мить промайнула іскра зацікавленості. – Мене звати Зенек.

І він простягнув мені свою руку для дружнього привітання.

– Роман, – подав руку і я у відповідь.

Літнє, усіяне глибокими зморшками обличчя пана Зенека засяяло дитячою посмішкою, густа, сива борода від позитивної емоції ніби збільшилася у розмірах.

– То пан чим займається ?

– Журналіст, – коротко відповів я.

– Добре, – вигукнув пан Зенек, – то ви добре обізнані на політиці?

– Дивлячись що саме ви вкладаєте в це поняття, – відповів я. – Якщо ви маєте на увазі українську політику, то мушу вас розчарувати, у нас політика – це в першу чергу можливість збагачуватися за чужий рахунок, це суцільна цинічна брехня, це торгівля з агресором, який майже щодня вбиває українських захисників…

– Так, – відповів пан Зенек, – я погоджуюся з вами, однак і в нас, у Польщі, не все так гладко, більше скажу, далеко не гладко.

– Звісно, що у всіх державах правлячі кола в принципі схожі, та є одне “але”, по-перше – усе аналізується у порівнянні, по-друге – чи може, приміром, пан Зенек уявити, що, не дай Боже, під час війни Польщі проти когось її правлячі кола вели б торгівлю з агресором, причому не ховаючись, відкрито, мовляв, “торгівля необхідна, оскільки там наші люди…”

– Ні, думаю, у Польщі це неможливо ні практично, ні теоретично, бо всі наші керівники будуть у кращому випадку у в’язниці. Ми, – продовжив пан Зенек, – пройшли дуже складний шлях свого національного становлення і знаємо, що таке справжня свобода, воля, адже постійно за неї боремося, наша кров лилася великими повноводними ріками. З часів перших поділів нашої держави кінця XVIII століття між Росією, Австрією та Пруссією й аж, по суті, до 90-х років XX століття наша одвічна мрія, наша мета – це відродження Речі Посполитої. Я чудово розумію, що ми, поляки, зробили багато шкоди вам, українцям, зрештою, нас це і погубило. Нас і вас…

Мої прадід, дід та батько були військовими, вони всі зі зброєю в руках боронили рідну землю від різних агресорів – Червоної армії Будьонного у битві на Віслі (1920 року) та гітлерівців, починаючи з 1939 року й аж до Варшавського повстання 1944 року. Прадід Кшиштоф був уланом, в далекому 1920 році він та його побратими-кавалеристи стрімкими ударами викликали паніку у червоних.

Як розповідав мій прадід, недобитки червоних вони гнали аж за Львів! Натомість мій дід Мартін боронив Варшаву від німецьких військ у 1939 році. Він до останніх своїх днів розповідав драматичну й водночас героїчну історію польського спротиву проти Гітлера та Сталіна. Коли поляки, як розповідав дід Мартін, дізналися, що 17 вересня на нас напав ще й СРСР, то у більшості солдатів виникла паніка, стало зрозуміло, що у цій війні ми не зможемо перемогти власними силами.

Потрапивши у полон до червоних, його, молодшого офіцера Війська Польського, як і тисячі інших офіцерів, діячів різних сфер, тобто еліту нації, було відправлено до сталінських таборів. На диво, по дорозі до вірної смерті, на Смоленщині, він утік. Більше місяця йшов додому, щоб знову, при першій нагоді, взяти зброю до своїх рук і продовжити боротьбу проти двох кривавих імперій. Після закінчення Другої світової війни його, як і десятки тисяч інших поляків, що були в лавах Армії Крайової, переслідували, згодом посадили до в’язниці на десять років.

Зло, яке приніс СРСР нашим народам, не можна виміряти. Воно неосяжне. Мільйони українців, поляків, представників інших національностей було закатовано лише за те, що вони хотіли жити у своїх незалежних державах.

Зараз у вас на сході війна проти Росії. Ми, поляки, чітко розуміємо й усвідомлюємо, що кордони Польщі розпочинаються на українському Донбасі. Впаде Україна – впаде Польща, цього не можна допустити не лише в ім’я всіх тих численних жертв, але і заради наших дітей, нашого майбутнього.

Ви вистоїте. Ви переможете. Ви зобов’язані раз і назавжди покінчити з тим злом, яке періодично живиться кров’ю європейських народів. Мені, як поляку, прикро, що мій уряд не надає вам військової допомоги. Їхні недалекоглядність, безпідставний гонор, боягузство можуть погубити Річ Посполиту так само, як і колись – понад 200 років тому… Однак я хочу наголосити, що пересічні поляки душею, всім серцем із вами у вашій святій війні проти російських банд…Але ви, українці, маєте розуміти, що ніхто не зможе бути більшим українцем, ніж ви.

Ваша пасивність, нерішучість грає на користь нашому одвічному ворогу, який не цурається жодних підступних кроків, у тому числі й брехливої пропаганди, яка розповсюджується й на країни Європи.

Особисто я маю можливість по супутниковому телебаченню переглядати так звані новини російських пропагандистів (телеканал “Звезда”, “Раша тудей” тощо). І варто зауважити, що ця пропаганда, незважаючи на свою примітивність та шаблонність, є доволі ефективною. Наприклад, моя знайома щиро вважає, що в Україні нині триває громадянська війна…

У мене єдине запитання до української влади: чому вона досі нічого не вдіяла на інформаційному полі? У вас, в Україні, триває війна вже третій рік, однак європейці й досі черпають інформацію із ЗМІ, що належать агресору. Це не лише дивно, це аморально по відношенню до ваших воїнів, які щодня виявляють героїзм. Якщо ж владі начхати на те, що твориться в інформаційному полі Європи стосовно подій на Донбасі, то невже немає в Україні достойних ЗМІ, фахових журналістів – справжніх патріотів, які зуміли б донести правду про війну на Донбасі світовій спільноті фахово, переконливо, актуально? Адже сучасні війни ведуться й за людські душі, свідомість…

Уважно вислухавши поважного пана Зенека, я з сумом усвідомив, що далеко не всі українці мають такі погляди, як у цього немолодого поляка, і пам’ятають про своїх славних предків – захисників рідної землі. Хто знає своє коріння, історію, той має майбутнє. Хто має стрижень, того не зігнути, не зламати… Такі люди міцні як криця, непохитні, як столітні дуби, вони – місток між минулим і майбутнім.

Дай Боже усім моїм без винятку співвітчизникам такі думки, любов до рідної землі та історичну пам’ять, як у наших західних сусідів!

Роман ФЕДЬКО (Польща)
Фото Олесі КРЕЧЕТОВОЇ

Like

Роман Федько

Історик, учасник АТО


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *