Колонії і метрополії: Україна і Канада, Росія і Британія. Роздуми з приводу якості життя і розвитку
Україна і Канада – у цих країн багато спільного. Звісно, Канада величезна, Україна ж велика лише за європейськими мірками. Але якщо враховувати землю, придатну для нормального проживання, то в Канаді її менше 10% – смуга шириною 200-300 кілометрів уздовж південного кордону, так що різниця в розмірах не настільки вже й велика.
Ще зближують степи. Пишуть, що вони архетипічнi, що сформували менталітет українця і образ країни, і недарма саме в степах Манітоби осіла мільйонна українська діаспора.
Та й виникли країни практично одночасно: Квебек засновано 1608 року, торговий пост у гори Мон-Рояль в 1611 році– на цей час припадають і перші великі перемоги запорожців. Але фактично справжня історія України почалася в 1648 році, коли Хмельницький вступив до Києва. Тоді ж почалася історія країни за океаном. Спільна в них також двомовність. І ще – обидві були колоніями.
Але на цьому схожість закінчується, і починаються відмінності. ВВП Канади $1,6-1,7 трлн.(як в Росії), проти українського $120-130 млрд. (на рівні Марокко). При порівняльній чисельності населення. У чому ж причина такого колосального розриву?
У колишніх метрополіях. Канадою правила Британія, в Україні господарювала Москва, а це імперії різного ґатунку. У Росії люблять згадувати про колоніальні жорстокості англійців, і в британських шафах дійсно багато скелетів. Але ж всі імперії стоять на кістках! У тому числі і російська. Згадайте, як вона приєднувала Кавказ – тотальним геноцидом. А про СРСР і говорити не варто, це була найкривавіша імперія в історії. Але якщо вже ворушити темне минуле, то чи не глянути й на імперські результати?
Яку спадщину залишила Великобританія? Багату. США, Канада і Австралія – світові лідери. Відмінно йдуть справи в Новій Зеландії. Південна Африка економічний локомотив континенту. Індія динамічно розвивається і обійшла Росію за ВВП.
А що залишила світові Росія? Небагато. Бо не тільки кров’ю будуються імперії, а й культурою. Римлян теж не дорікнеш в лібералізмі, проте вони створили європейську цивілізацію. Та збагатилася німецької енергією, одягалася в блискучі англосаксонські обладунки, оповилась французьким флером – і стала глобальною. Цивілізація технологічна, правова, кодифікована. Так, все починалося з жорстокості, з колонізації і воєн, з підкорення варварів, але в підсумку з’явився сучасний світ – і homooccidentalis, людина західна. Вільна.
Інша річ Росія. Імперія Чингіз-Хана була куди більш жорстокою, ніж Римська, але залишила після себе лише кістки, попіл і пошкодження російських звичаїв. Вона не могла, та й не збиралася когось цивілізувати, та породила дику Московію, а та Російську імперію.
Її, звичайно, не порівняти з монгольською, але й вона завжди відставала – і від заходу, і від своїх колоній. Чому? Через віддаленість від центрів світової культури? Периферійна імперія, як пише Б. Кагарлицький? Але ще більш далекі США і Канада не поступалися Європі і навіть пішли вперед! У Канаді, наприклад, перший пароплав пішов раніше, ніж в Англії.
Ні, річ не в периферійності, а в якості метрополії. Російська була другосортною. Фінляндія, прибалтійські країни і Польща (включаючи Україну) за всіма цивілізаційним мірками випереджали Московію. Стародавні Вірменія і Грузія також. Лише Середня Азія до моменту колонізації прийшла в занепад, сибірські племена поступалися російським.
Низька якість метрополії особливо наочно проявилася в новітній період, після розпаду СРСР та відпадання колоній, що визначали культурне обличчя імперії. Настав момент істини, і ми бачимо стрімке здичавіння Росії – вона повертається до свого природного стану.
Така метрополія підкорити чарівністю культури не може, прискорити розвиток залежних країн нездатна, а ось загальмувати – із задоволенням. Тридцять років минуло після об’єднання Німеччини, східна частина якої не так вже й довго була під СРСР, і хоча в інтеграцію вкладені величезні кошти, різниця між «оссі »і« вессі» все ще відчутна!
Імперська різниця принципова: Британія, імпортуючи сировину, експортувала культуру і знання, фахівців і організаторів, товари і послуги, Росія – навпаки. Тому, а не через міфічний інтернаціоналізм росіян, до еліти імперії входило так багато німців, українців, поляків, грузинів, італійців, французів, англійців, нащадків татар та інших. Її блиск наводився чужими руками. Ось яскравий приклад: космічні устремління СРСР трималися на німцях, євреях та українцях! Так, Ціолковський був нащадком Северина Наливайка, Корольов з ніжинських купців, Шаргей-Кондратюк – полтавчанин, а про походження Челомея, Глушка і Люлька кажуть їхні прізвища.
З такою метрополією Росія була імперією другого сорту, яка не експортує, а імпортує цивілізацію. І при цьому жандармствує. Тому Рим наслідували ще тисячу років після його краху, навколо Британії і зараз групується величезна Співдружність націй, а від Росії все біжать і противляться її інтеграційним спробам. Бо вона несе відсталість і смерть. Буквально.
Продовжимо порівняння: в 1913 році в Канаді проживало 7,5 млн. чоловік, в Україні 35 млн. Царизм душив мову і культуру, але не вбивав і з 1870-го по 1913 роки, незважаючи на те, що до Сибіру і на Далекий Схід переселилося близько 1,6 млн. українців, а за океан ще 413 тисяч, населення України майже подвоїлося! Водночас за такий же термін радянської влади, незважаючи на приплив людей з Росії та інших республік, воно виросло лише до 41 млн. 869 тис. (перепис 1959 року). За 46 років приріст менше 20%. У РФ він склав 100%!
Це результат цілеспрямованого геноциду. Голодомором Сталін вбив мільйони, але ще раніше почалося знищення української інтелігенції та селянства – ще мільйони були заслані в Сибір. Потім війна і знову геноцид: в 1943-44 роках сотні тисяч українських юнаків було загублено в Дніпрі, в лобових атаках німецьких позицій з однією гвинтівкою на трьох. І ще сотні тисяч убитих і депортованих на Західній Україні – батько бачив величезні етапи в Магадані в 1947 році.
Тож не дивно, що в 2020 році Україна на 8-му місці в світі серед країн з найменшою часткою дітей у віковій структурі. На 10 за найбільшим природним спадом населення. На 5 за рівнем смертності. За середньою тривалістю життя вона на 99-му місці у світі (72,5 років) проти канадських 82,8 (8 місце). Від трьох до чотирьох мільйонів українців виїжджають за кордон на заробітки, тоді як Канада широко залучає іммігрантів.
Особливо убивчі наслідки російсько-радянського способу життя для чоловіків: Україна на 3-4 місці у світі за цим показником – їх всього лише 86,3 на сто жінок! В Канаді ж лише невелика перевага жінок, та й то тільки за рахунок старшої вікової групи (65+), а до 40 років навпаки, надлишок чоловіків. Хоч завозь наречених!
Канада на 13-му місці за індексом людського розвитку (2018 р.), Україна на 88-му. Канада на 14-му серед найбільш конкурентоспроможних країн світу, Україна – на 85-му. У Канаді близько 92,7% населення користується Інтернетом, в Україні – 57,2%.
До топ-40 кращих ВУЗів світу зазвичай входять 2-3 канадських, українські ж треба шукати в топ-400. Канада поставляє космічні маніпулятори для шатлів і МКС, а Україна втратила свою частку в консорціумі «Морський старт». І так далі і тому подібне.
Як бачимо, при меншому населенні Канада домоглася незмірно більшого! Може, там важче працюють? Не набагато. Але продуктивніше. І у них краще, розумніше, людяніше влаштоване суспільство. Виходить, при інших рівних умовах (а Україна далеко не бідна ресурсами і людським потенціалом країна, це благословенна земля), дуже багато залежить від стартової позиції колишніх колоній. І від керівників, зрозуміло. Чому у нас немає Гавелів, зате був Янукович? Тому що ми зовсім недавно звільнилися, а при таких довгих і задушливо тісних зв’язках з метрополією на рівень народу колонії і клас її лідерів неминуче впливає постійний витік мізків.
Канадцям пощастило з Англією і з сусідом Америкою, до того ж у них метрополію відокремлював океан, у нас же під боком вічно буде Росія. Це наш хрест.
Про що ще варто поговорити докладніше, так це про індустріальність. Багатьом, особливо в Донбасі, здається дивним, що зараз індустріальна міць не є символом і запорукою достатку та розвитку. УРСР була найбільш індустріально розвиненою з радянських республік, ми пишалися цим, але за часткою промисловості у ВВП лідирує Екваторіальна Гвінея. За нею йдуть Катар, Лівія, Ірак. Індустріалізація аж ніяк не безумовне благо… Між іншим, з 1913 по 1940 роки (з них сім пішли на війни і революції) українська промисловість зросла в сім разів. Феноменальний ривок! Частка виробництва засобів виробництва досягла 62% (за царя становила всього лише 36%). Але чи треба сказати Москві спасибі за це? Ні, в жодному разі!
Перед війною Україна давала половину загальносоюзного виробництва вугілля і сталі, дві третини залізної руди і чавуну. Будь вона незалежною, посіла б друге місце в Європі за виплавкою чавуну, третє – з виробництва сталі, четверте – з видобутку вугілля. Це добре? Ні. Рівень життя впав катастрофічно. Індустріалізація вимагала колосальних жертв, але заводи працювали на війну, яку затівав Сталін. В першу п’ятирічку у важку промисловість України йшло 87,5% капвкладень, а в легку і харчову всього 12,5%. Це означало індустріальний Гулаг в масштабах країни.
«Гармати замість масла!»— скандували нацисти, готуючись до переділу світу, але ми готувалися старанніше. У нас навіть хліба не було. Розкуркулення і Голодомор це також данина за надіндустріалізацію. Країна голодувала, дефіцитом стало все, навіть товари першої необхідності. Народ нарікав, у відповідь Москва вдалася до нових репресій. Тисячі і тисячі робітників, інженерів і директорів стали «шкідниками» – і табірним пилом. Дорого обійшовся Україні російський соціальний експеримент!
Наочний доказ – карта рівня злочинності по областях неньки. Вона дуже нагадує карту тривалості життя (на сході істотно нижче), поширення алкоголізму (з цим навпаки) – і російської мови. А також карту областей, тих, хто голосував за Януковича, а тепер за Бойка-Медведчука. Все це плата за індустріалізацію, за сусідство з Росією і супутню маргіналізацію.
Люта метрополія залишила такий слід (спадщиною це назвати важко), що ліквідувати наслідки доведеться довго і важко. Східну Німеччину менше півстоліття пресували, і то її землі ще не прийшли в себе, нас же давили 350 років. Тиснуть і зараз. І навіть якщо станеться неймовірне диво і в Росії прийдуть до влади демократи (звідки тільки вони візьмуться?), немає жодних сумнівів в тому, що вона і тоді буде всіляко гальмувати неньку. Демократія там закінчується на слові Україна. І тому – геть від Москви!
Юрій КІРПІЧОВ, США
