Канадськi феєрверки та бруклінськi феєрії. Погляд з-за океану
Життя було б нудним і прозаїчним, монотонним й невиразним, якби не свята. Люди не можуть без них, інакше який в житті сенс?
Але яке свято без кольорових і світлових ефектів? Вони дуже прикрашають будь-яке гуляння, веселощі, бенкет, парад. А також фієсту, сабантуй, торжество, карнавал, народну радість і особливо тріумф.
Та й інші приватні, корпоративні, різного гатунку громадські та загальнонародні відповідні заходи вчасно перебивають сірий потяг буднів яскравим вибухом емоцій.
Свята є в усіх країнах і у всіх народів, тобто вочевидь вкрай необхідні для нашого існування. А оскільки – Різдво і Новий рік, почнемо анданте з зими.
Святковий Бруклін
У грудні тисячі й тисячі нью-йоркців заїжджають в бруклінський Дайкер Хайтс, багатий італійський район, причому обов’язково вечорами.
Що ж вабить їх туди? Свято світла.
Цей район здобув всесвітню славу своїми приголомшливими різдвяними ілюмінаціями. Кажуть, їх видно навіть з космосу. Бував там і можу підтвердити: видовище справді фантастичне, приголомшуюче і незабутнє! Це справжня пам’ятка Нью-Йорка, як і ялинка в Рокафеллер-центрі. Багато туристичних компаній організовують сюди спеціальні автобусні тури.
Так, італійці здавна схильні до прикрашання, це всiм відомо, але приблизно у 80-і роки минулого століття їх тут охопила справжня манія іллюмінатства, яку роз’ятрюють сусідським суперництвом. В результаті нині понад 250 будинків беруть участь в крещендо світла і прикрас на Різдво. А це саме світле свято відзначають тут майже всi, незалежно від релігійної і культурної диференціації.
В результаті маємо мільйони лампочок, сотнi статуй і ляльок, що світяться, алеї і водоспади вогнів, а також рахунки за світло на тисячі доларів, десятки тисяч туристів – таким стає затишний тихий Дайкер Хайтс в грудні.
Але варто було заговорити про різдвяні вогнi, якими палає не лише Дайкер Хайтс, а вся величезна Америка від океану до океану, як згадалися ще більш ефектні громоблиcкучі забави Монреаля. Що не кажи, а мляво мерехтливі зимовi ілюмінації не дуже динамічні, а без нахабного звукового супроводу й зовсім мінорні. Та й то: зима, сон природи, тиша і спокій. Тому гайнемо з сонного зимового Брукліна до темпераментної лiтньої Канади!
Громокиплячий Монреаль
Монреальське літо коротеньке, тому й використовують його на всю котушку. Воно все з 21 червня (тодi воно офiцiйно й починається в Канадi) – це безперервне свято, наповнене радiсними надiями i подіями. Алегро! Вiваче! Престо!
Велике мiсто гуде: там – джазовий фестиваль, тут ревуть моторами болiди «Формули 1», ось вам кінофестивалі, ось – напiвголi дiвчата в контактних данс-клубах, ось паради тощо. Все це дуже голосне, бравурне, ричаче й гримляче, співаюче і пiдспiвуюче – різкий контраст і мажорне крещендо в пику зимовому дімінуедному Брукліну. Але кульмінація, апогей і апофеоз урочистостей і розваг наступають суботніми вечорами. Це знаменитий Монреальський феєрверк.
Звичайно, добре милуватися ним прямо на острові Сен Елен, звiдкiля його дають. Там, кажуть, можна навіть розчути музику, яка супроводжує феєрверк. Але віриться в це мало. Господи, яка ще музика, якщо навіть на нашому березі від гуркоту стрілянини закладає вуха!
Багато хто йде на величезний i величний міст Жака Картьє – панорама з його висоти відкривається прекрасна. Рiзнобарвнi вогні, що розквітають в чорному небі, відзеркалюються в темнiй нічній воді, крутяться в зірковому вирiї далеко під ногами. Як воно – спалахнути іскрою високо над нічним містом, потiм падати в своє сяюче відзеркалення і раптом побачити, як воно гасне?!
Багато глядачів і в старому порту, але це приїжджі, туристи. До речі, кожен феєрверк дає якась країна і разом з ним – привід попліткувати про його рівень, смак і можливості. У 2008-му на старті найбільше запам’ятався австралійський. Гарний темп, короткі паузи, і головне – смак. Все було прекрасно: і робота внизу, i фон, створений сотнями злітаючих назустріч одна одній хрест-навхрест ракет. І на висоті, коли прекрасний золотий дощ сiявся з нічного неба. І фінал – всі країни намагаються зробити його ударним – вiн був потужним, з прекрасними червоними серцями, що розлітаються на півнеба. Чудова вогненна точка блискучого задуму!
Австрія намагалася перевершити австралійців, але, незважаючи на всі її мудроваті ракетні хитрощі, а деякі елементи були просто чудові, їй цього не вдалося. На заваді стали дощова погода і відсутність гармонії, продуманого сюжету. Варто вам побачити пару феєрверків, і ви вже розумiєтесь на тонкощах цього феєричного мистецтва. Навіть Канада, що не пошкодувала сил і засобів на свій грандіозний бабах, не змогла затьмарити Австралію. Здавалося, це просто неможливо. Але так здавалося до феєрверку Сполучених Штатів Америки.
Такого я ще не бачив. Судячи з реакції глядачів, такого ще ніхто не бачив! І якщо спочатку грім і блиск Америки не могли затьмарити недавніх австралійських спогадів, то вже до середини дійства стало цілком зрозуміло, що такий вогняний шторм виходить за звичайні рамки, що вiн поза порівнянь.
Описувати феєрверк – справа невдячна. Занадто багато барвистих слів потрібно для розповіді про свято вогню, блискучих квiтiв, що стрімко розпускаються і тут же в’януть на чорному оксамиті неба, для зачаровуючих зоряних світів, іскристих водоспадів і жахливого гуркоту! Бракує епітетів, здатних передати це розбурхане весiлля, а якщо все ж таки намагатися це зробити, то скоро читач занудьгує від повторення гримляче-гуркотливих слів і їх найвищих порівняльних ступенів.
І тим більш важко змалювати словесними фарбами американський феєрверк. Його грандіозний попередній фінал остаточно переконав досвідчених глядачів в тому, що вони присутні під час чогось зовсім незвичного. Ні, жодних особливо витончених ракетних фокусів нам не демонстрували: досить гарний рівень піротехніки, не більше, але розмах, розмах! Воістину американський. І при тому – якiсно продуманий сюжет: бездоганний добір елементів, вміле наростання темпу і амплітуди з драматичними паузами, коли не вистачало дихання дочекатися нового спалаху дії.
На невеликій висоті над кронами дерев парку Жана Драпо безперервно перекочувалися золоті хвилі – їх підживлювали цілі гейзери вогню, і кращої роботи на нижньому рівні важко собі уявити! Все небо над островом вкрила дорогоцінна, шита золотом і сріблом завіса. Східна сторона темно-синього нічного купола (чорного неба в центрі Монреаля не буває, мегаполіс навіть на знімках з космосу мерехтить золотим озером світла), аж до зеніту покреслена мерехтливими параболами, повільно обсипалася пунктирними нитками золотого дощу.
Чого-чого, а золота вистачало, шкода, ефемерного. Все нові й нові ракети перекидали златокіплячі кубки з неба, вітер тягнув сяючі нитки і пасма в нашу сторону, особливо яскраві іскри часом долітали до землі, клаптики незгорілого паперу ракет й крупка селітри сипалися прямо на голову і засіяли усю набережну й сусідні вулиці. Пороховим димом заволокло все, як на великий батареї Наполеона під Бородіно!
Раптово все стихло, і вражений народ став розходитися, оскільки залишалося всього лише п’ять хвилин до опів на одинадцяту – очікувати чогось нового після такого сліпучого апофеозу мистецтва запалювання зірок було, очевидно, безглуздо. Але це був не кінець. Американці і тут проявили винахідливість, вони витримали паузу, щоб дати всім прийти в себе і потім, не намагаючись перевершити свої, явно і безумовно неперевершені досягнення (та й то – вище і далі ракети вже не запустиш, більше горючої суміші в них не зарядиш, хоча б з міркувань безпеки), вони зробили новий хід.
Після короткого розгойдування, тобто серії стандартних зелених і червоних куль-вибухів, що розлітаються на іскри, якi, своєю чергою, спалахували білими і бузковими зірочками, – вони масованими пусками збудували в небі блискучу гострими, колючими ртутними спалахами димно-срібну стіну суцільних розривів. Вичерпавши можливості кольору і світла, янкі вирішили завершити уявлення оглушливою звуковою точкою. І це їм вдалося.
Ударні хвилі штовхали в груди, здіймали волосся (це я фігурально, мої буйні кучері залишилися в далекому минулому) і гулко били по барабанних перетинках. Шалений гуркіт вибухів налякав навіть звичних до цього монреальців. Тільки тепер я зрозумів істинний сенс вислова «канонада»! Напевно, так гуркотіли повними бортовими залпами лінкори Нельсона в Трафальгарській битві.
У відповідь загула сигналізація найтупіших автомобілів прибережного району Віль Марі (у інших вона спрацювала ще при перших розривах). Потім все стихло, згасло, завмерло, померкло, настала оглушлива тиша – і через довгу хвилину приголомшеного мовчання пролунали оплески і захоплені крики «браво». Це прийшли в себе глядачі.
Так от ось… Останній феєрверк минулоріч відгримів 8 серпня, через тиждень ми повернулися в нудний Бруклін, а незабаром почали “валитися” американські банки. Криза. «Форд» оголосив, що не може більше підтримувати знаменитий джазовий фестиваль, на який тільки з США приїжджали більше ста тисяч шанувальників, та й етап «Формули-1» не відбувся. Якщо ще й феєрверки скасують, туристам стане нудно, а Монреаль втратить дещицю чарівності.
Але не скасують! І не скасували. І хоча через десять років у «Форда» знову криза, хоча майбутнє Америки сьогодні знову в iмлi, свято триває, шановне панство! З чим вас і вітаю. Тобто з Новим Роком.
Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Фото на головній сторінці: величезний i величний міст Жака Картьє у казковому (справжньому!) вогняному сяйві.
