Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»
Сьогодні, на 88-й день народження Леоніда Бикова, один із співавторів мемуарної книжки про нього «Будемо жити!» журналіст Геннадій КИРИНДЯСОВ зателефонував народному артисту України Володимиру ТАЛАШКУ. Ось що він розповів спеціально для «Українського репортера» про легендарного актора і кінорежисера:
– Без утоми повторюю: найбільше я люблю українське кіно за те, що в ньому був і лишається Леонід Биков. Солдат кінематографа, він до того ж володів рідкісним талантом любові до людей. Саме завдяки цьому Леонід Федорович без зайвих проб і дублів зняв мене в ролі старшого лейтенанта Скворцова у своїй зоряній картині «У бій ідуть лише «старі», де сам Биков грає капітана Титаренка.
Є там хвилюючий епізод, в якому сплелися воєдино і моя біографія, і доля мого героя. Йдеться про розмову Скворцова і Титаренка біля багаття, після чого одному належало зізнатися у власному боягузтві («Вижити хочу! Подавай, командире, до трибуналу!»), а другому – другу і командиру – чесно і прямо сказати: «Я нічим не можу тобі допомогти. Людина народжується сама і вмирає сама».
Три місяці я пробув разом з іншими акторами на аеродромі в Чернігівській області, поки в останній знімальний день на одному диханні та єдиному дублі не пішов у кадр цей по-чоловічому небагатослівний діалог.
Напередодні Леонід Федорович терпляче розпитував мене про дитинство на Донбасі, про сім’ю, про шахтарські будні – про те повітря життя, без якого немає справжнього мистецтва. Режисерська майстерність Бикова, помножена на його душевну щирість, породжувала відповідну відвертість. На цій хвилі взаємної довіри я розповів Леоніду Федоровичу того вечора навіть про те, як колись пішов із дому, не прийнявши чоловіка, якого полюбила мама по смерті мого батька. Після тієї без перебільшення доленосної розмови на знімальному майданчику я написав мамі й вітчиму теплого листа. Не просто листа – цілу сповідь.
З особливою відповідальністю ставився Леонід Федорович до того, що називають глядацькою любов’ю, а точніше – до її надто бурхливого прояву. Чуйний і тактовний, він однак не міг терпіти панібратства. Пам’ятаю, як під час обіду в ресторані офіціант мовчки поставив на наш стіл пляшку шампанського, скосивши очі на сусідній стіл. Мовляв, це презент від шанувальників. Леонід Федорович делікатно попросив офіціанта віднести шампанське назад. Перший раз я бачив Маестро сердитим.
Зате з яким життєлюбством Леонід Биков навчав танцювати юну Женю Симонову під час репетиції сцени «Вечірка»! Його неповторне: «Дозвольте?» – було таким запально-легким, що хотілося і жити, і любити, і перемагати.
Одним словом, день народження Леоніда Бикова – це свято, яке завжди зі мною.
На фото: 2016 рік. Володимир Талашко на фоні відреставрованого літака,
який брав участь у зйомках кінострічки «У бій ідуть лише «старі»
