В Україні вийшла книга про «нічні голоси» з Казахстану
В перекладі українською вийшла книжка прози видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ». З казахської її переклали Олег Гончаренко і Сергій Дзюба. Пропонуємо вашій увазі відгук про цю книжку.
Не так давно один із каналів українського телебачення проводив, як тепер модно казати, флешмоб серед молоді на вулицях Алмати, ставлячи єдине запитання: «Що ви знаєте про Україну?». Мушу визнати, що казахська молодь ще й непогано показала себе, бо дехто гордо продекламував приказку: язик до Києва доведе, а двійко згадали Тараса Шевченка…
І спало на думку, що українські юнки та юнаки виглядали б, мабуть, гірше у темі зворотного опитування. Адже за роки здобуття нашими країнами незалежності, зв’язки між народами, зокрема і культурні, обірвалися майже повністю.
Та й за часів Радянського Союзу чи ж аж так рясно родило нам на цій ниві? Що знали ми, українці про Казахстан? Навіть мені, що там народився, при всьому бажанні дізнатися більше, вдалося тоді лише познайомитися із спотвореними цензорськими купюрами творами Абая та з відшліфованими редакторами й інтерпретаторами до фальшивого блиску віршами Джамбула.
Дещо можна було ще віднайти у російськомовних перекладах, але теж небагато і, звичайно ж, було воно також безжально вихолощеним «тлумачами». Часи змінилися і сьогодні маємо змогу надолужити цю прогалину. І слава Богу, що долучитися до цього зміг і я.
Роллан Сейсенбаєв – видатний казахський письменник, що вже тоді, за часів «розвиненого соціалізму», сподобився зневажити і «партійність в літературі», і страх, і несвободу.
Він увірвався у мій дивосвіт і світогляд першим же своїм твором, який мені вдалося перекладати – «День, коли обвалився світ». Увірвався буремно, беззастережно, зухвало. Увірвався розпачливим криком маленького хлопчика, перше дитяче кохання якого влада, на власній предковічній землі, у горах Чингизтау, кинула на смерть – під випробовування термоядерної бомби! Увірвався він також і гнівними словами сивого аксакала, зверненими до майора, який тим лихом попереднього виселення аульчан (як виявилося, ще ближче до епіцентру вибуху) керував: «А ти знаєш, казенна людино, що витримав цей народ? Ні, ти не знаєш цього. Ти не знаєш, що наша земля – це земля великих і святих людей!.. Віками жили ми у цьому степу, мирно кочуючи і нікого не ображаючи. Тут наші джайляу. Тут народився наш Абай. Потім він став невгодним властям, і за одну лише згадку його імені нас висилали до Ітжеккену – в Сибір. Потім розстріляли Шарикама, нашого великого поета і філософа… Ось ти з Семипалатинська приїхав, так, уяви, – увесь наш степ від аулу до Семипалатинська був людським трупом укритий – голод, ти знаєш, що це таке? Ти знаєш скількох він викосив? А потому – війна. Скількох і вона забрала! Тут кожен другий джигіт у чужині загинув. А подивись, що їдять колгоспники, що на трудодень отримують… Та ми не живемо, а животіємо. Багато хто, не те що смак м’яса, вже і смак хліба забув. За кожного колгоспного барана головою можна поплатитися… Ти скажи, казенна людино, коли наш народ нарешті житиме? І чи буде він взагалі жити?.. Адже ти нас на смерть женеш… Хіба не так?».
Я недаремно наводжу цю цитату– хочу, щоб якомога менше серед нас було, залишалося сліпих, глухих і бездушних «казенних людців».
Такі письменники, як Роллан Сейсенбаєв, мабуть, і приходять у цей світ, аби чужинці не виконували злочинні накази, а серед рідних людей було більше тих, що могли б гордо говорити: «Дуйсехан подачок не бере!».
Сьогодні до сердець читачів озивається дивовижний роман Сейсенбаєва «Нічні голоси», який насправді мали би ми прочитати ще тоді, у часи пріснопам’ятні…
Не шукаймо тут фантазійних сюжетів і пригодницьких дійств: це – жагучий щоденник сучасника, сповнений сумнівів і страждань, надій і мрій, величної віри і чорної зневіри, вічної любові й одвічної біди…
У цій книзі, справді, немає веселих балад, але ті, що є, всі – життєстверджуючі.
Не переказуватиму вам їх наперед. Пройдіть і ви належний шлях, аби десь уже біля світанкового небокраю, будучи наснаженими та натхненними філософемами Роллана Сейсенбаєва, могли зробити висновок, що найбільша темрява – саме перед досвітом, і що саме вночі люди накохують пісні та дітей.
Олег ГОНЧАРЕНКО, письменник, перекладач
