Цікавий погляд на Казахстан
Нещодавно письменники Сергій та Тетяна Дзюби, на запрошення Казахського національного університету імені аль-Фарабі відвідали Казахстан. Чернігівці були учасниками міжнародних наукових конференцій, презентували свої нові книжки.
Тетяна Дзюба стала академіком Національної Академії наук вищої школи Казахстану. А Сергія Дзюбу нагородили срібною медаллю аль-Фарабі – почесною відзнакою КазНУ.
Публікуємо розповідь Сергія Дзюби.
Це – вже друга наша подорож до Казахстану. Минулого року, побувавши у цій гостинній країні, я опублікував у “Деснянській правді” свої враження “На святі в Алмати співали українську “Черемшину”. І тоді публікація в отримала досить значний резонанс, тож не повторюватимуся – пишу про те, що найбільше вразило цього разу.
В Алмати з’явився новий, дуже красивий бульвар, на зразок Андріївського узвозу в Києві. Особливо гарно тут увечері – скрізь вишукані ліхтарі, кольорові фонтани (яких в Алмати – багато), зручні лавочки, дитячі майданчики. Бачили ми і вуличних співаків та музикантів, художників (в основному, молодь).
У центрі Алмати видно гори – здається, що вони зовсім поруч. У вересні та жовтні тут ще зазвичай тепло, а гори вкриті снігом. Ось таке неймовірне видовище. Дуже багато дерев та квітів, які буквально всюди. Кругом – чисто та світло, цілком безпечно. Тому чимало людей різного віку виходять у місто пізно увечері: сидять на лавочках біля фонтанів, мирно гуляють на яскраво освітлених вулицях, вечеряють у ресторанах та кав’ярнях…
Що особливо вразило, то це – великий книжковий магазин, який працює без вихідних – 24 години на добу! Заходимо. Асортимент – найрізноманітніший: класика, твори сучасних письменників, знайшли книги українських письменників, серед Микола Гоголь, Марина і Сергій Дяченки, і займає українська література цілі книжкові полиці. Це, звісно, дуже приємно вразило. Коли поцікавилися у продавця, чи приходять купують книги вночі, то почули у відповідь, що вночі тут чимало відвідувачів. “Це – дуже зручно. Не всі ж можуть завітати до магазину вдень. А так – прийшов і спокійно, без поспіху, придбав новинку улюбленого письменника. Поряд – комп’ютерний клуб, то молодь, вертаючись звідти, зазвичай заходить і сюди. Ще фільми у нас купують, оригінальні іграшки для дітей – зокрема, тут є герої популярних книг і мультфільмів. Багато хто просто заходить подивитися – ми раді всім, бо це також популяризація літератури, мистецтва, культури”. Ось так.
Запам’яталося дивовижне звернення до парафіян при вході до православного Вознесенського кафедрального собору, розташованого у парку: “Якщо у когось із людей не вистачає коштів оплатити той чи інший церковний обряд (хрещення, весілля, соборування, відспівування…), цілком достатньо внести будь-які кошти, котрі віруючий може собі дозволити. А якщо грошей немає, всі ці традиційні церковні обряди у повному обсязі проводяться БЕЗКОШТОВНО”. Це слово так і набране – великими літерами, щоб кожен зміг прочитати. Ось така гуманність, побожність по-справжньому вражає. І це – не просто якесь оголошення. Одна з парафіянок підтвердила, що саме отак тут усе зазвичай і відбувається. Це – правильно, адже всі рівні перед Богом, незалежно від своїх статків і посад.
Також вразило, що в одному з респектабельних ресторанів влаштовують безкоштовні сніданки та обіди для самотніх та малозабезпечених людей. Причому жодних документів у них ніхто не вимагає – людям просто вірять на слово! І зазвичай ті, хто приходять, не обманюють, поводяться порядно. Ось така гуманність.
Нині Казахстан – один зі справжніх лідерів в Азії, і саме на цю державу, котра стрімко й потужно розвивається (і не лише економічно, а культурно та духовно) рівняються багато країн. І сьогодні безперечним лідером серед вузів Казахстану та багатьох провідних університетів світу є Казахський національний університет імені аль-Фарабі, де напрочуд активно займаються міжнародною діяльністю, дійсно реально дбають про науку та літературу.
В Алмати ми взяли участь у трьох міжнародних наукових конференціях, на які завітали відомі люди з багатьох держав: України, Туреччини, Киргизії, Італії, Німеччини, Угорщини, Японії…
Усіх вразило студентське містечко «Керемет», де, поряд з гуртожитками, для студентів — величезна кількість послуг, від організаційних – до медичного центру, супермаркету, кінотеатру, салону краси, медичного центру, кав’ярні. Також поряд – корпуси факультетів, розкішна, суперсучасна бібліотека, музей аль-Фарабі та інші музеї. А довкола – гарний, затишний парк. Тут ще планують створити озеро.
Цікавою є тут традиція – студенти першого та другого курсів не вітаються за руку з викладачами, а вже третьокурсники мають таке право. А в аудиторіях університету – відеоспостереження, і вся інформація надходить до ректорату… Отож казахські студенти з лекцій зазвичай не втікають і до занять готуються ретельно.
Ще одна подія – 120-річчя з дня народження класика казахської літератури Мухтара Ауезова, котру широко відзначали в державі. Цього видатного, всесвітньо відомого письменника тут надзвичайно шанують – на його честь названі вулиці, Казахський національний театр, є його пам’ятники та дім-музей (національний центр), де ми й побували. І зараз я з вдячністю згадую нашого чудового викладача – професора Олега Бабишкіна, який із такою любов’ю та трепетом розповідав нам про видатних казахських, грузинських, вірменських, азербайджанських, білоруських, прибалтійських письменників, заохочуючи читати їхні твори. Дуже шкода, що такої програми в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка немає зараз.
Саме завдяки незабутньому Олегу Кіндратовичу, я прочитав геніальні твори Абая Кунанбаєва та Мухтара Ауезова, що допомогло швидко підготуватися до міжнародної наукової конференції. Темою мого виступу була: “Актуальність творчості Мухтара Ауезова для української та світової літератури”. Любов до класика в Казахстані можна порівняти з всенародною любов’ю до Тараса Шевченка в Україні. Але й казахи нашого Кобзаря надзвичайно шанують, тож перекладають, друкують, досліджують, знають. У центрі Алмати є пам’ятник Тарасові Шевченку, до якого приносять квіти.
Пам’ятним було спілкування з науковцями, письменниками й поетами з Киргизії, Угорщини, Туреччини, Японії.
Вразив дім-музей (національний центр) Мухтара Ауезова, розташований поруч з Інститутом. Всі меблі та речі, які експонуються там, дійсно належали видатному письменнику. Зберігається й немало унікальних подарунків, котрі класик казахської літератури отримав від шанувальників своєї творчості з різних країн. Єдине, що замінили – фіранки і в кількох місцях – паркет. Усі вийшли з музею із подарунком – горіхами з дерева, яке власноручно посадив Мухтар Ауезов. Воно й зараз прикрашає садибу.
Цього разу ми презентували роман “Кракатунчик – кленовий бог”, який вийшов нещодавно в Казахстані; збірку віршів «Остання кочівля любові», перекладену казахською Ауезханом Кодаром; збірку віршів Тетяни Дзюби «Танок Саломеї», яка нині побачила світ у Канаді; а ще – українську поетичну книжку Галимкаіра Мутанова «У ковчезі часу» (котру переклав я); й публікації казахських письменників в українській періодиці.
Також нашу Міжнародну літературну премію ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» отримали казахські літератори Галимкаір Мутанов та Роллан Сейсенбаєв; а Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» нагороджені Алуа Темірболат і Гюльнар Муканова (пані Гюльнар відзначена й міжнародною медаллю Олександра Довженка).
Сергій ДЗЮБА, письменник, Алмати – Чернігів
