Світ побачила збірка поезій волинської поетеси Юлії Сільчук
Непередбачена, дивна і трішки смішна,
Ледь іронічна, фантомна у фатумі фабули,
Дивиться ніжно на тебе потойбіч вікна,
Кличе благально в майбутнє свідомою звабою.
Вперто веде за собою плутаним кольором фраз,
Завше невчасна, манерам людським добре навчена,
Ніжна в любові, трепетно щира. Та враз…
Розчаруванню ця мить призначає побачення.
Вірш називається «Непередбачена», і він одразу ж привертає увагу своєю несподіваною, парадоксальною свіжістю та чарівністю. Наразі маємо нову чудову, яскраву книжку віршів 33-річної Юлії Сільчук, яку, безперечно, варто виокремити і підтримати. Бо, досягнувши віку Ісуса, пані Юлія, матір чотирьох малих дітлахів, справді вражає – і своїми неординарними поглядами на світ, і глибокими, оригінальними філософськими міркуваннями, і дуже проникливою та зворушливою лірикою.
Це – справжня поезія, яка не вписується в жодне прокрустове ліжко, вона – невловима, як сонячний зайчик, ніжно пристрасна, але водночас – іронічна, дивовижно загадкова. Напрочуд тепла і враз – наче морозом по шкірі! Ніколи не вгадаєш, що у неї тепер на думці… Однак такі вірші хочеться читати, і вони мимоволі запам’ятовуються.
Здавалося б, у першому розділі «Анна», з якого, власне, все починається, перед нами – життєві, побутові та сімейні ситуації, які кожен із нас не раз уже пережив. Проте у авторки – своя чуттєва, неповторна, дотепна «гра в бісер». І така нетипова, нешаблонна лірична героїня подобається!
Писатиму думку навиворіт,
Щоб Ви не впізнали мій почерк.
Я буду, як сонячна вивірка:
На клавіші-руки не хоче…
А Ви мене поглядом виловіть
Із речення, наче редактор,
Вмонтуйте свої в мене вислови,
Курсив помінявши і… дату.
Авжеж, ця пані – і думку раптом навиворіт напише, й вивіркою як шасне – не наздоженеш, скільки б не бігав-старався. Неприручена, мов лісова мавка чи русалонька. Пише – як дихає. І це – цікаво. Бо не вимучене, ніби кросворд, а своє, неймовірно тендітне, наче веселка, витворене трепетною душею. Одним словом, магія – шляхетна!
У наступному розділі «Марія» образ Богоматері цікаво трансформується в образ земної жінки-матері. Наше буття вигадливо переплітається з біблійними мотивами. І знову – непересічна, несподівана метафора:
… двоє торкаються
крові святого Грааля
а я поза простором
під серцем несу весну…
А ось – такий щемкий і парадоксальний вірш «Вільна»:
А день спішив сьогодні, як ніколи;
Сліди дощами падали на брук.
Брели думки, засмучені і голі,
Простоволосо прагнули до рук.
Благали день уклінно і дитинно
Прогнати ніч – як найтемніший гріх!..
… Я у неволі власній досі вільна –
Як Магдалина з миром біля ніг…
Так, на диво просто й водночас глибоко, неначе лине-огортає церковний дзвін. Печально, однак це – не чорний, безпросвітний морок, а світлий смуток. І така душа – насправді, не безнадійна.
Натомість у третьому розділі «Єва» лірична героїня яскраво асоціюється з образом першої земної жінки. Тут образ Єви – наскрізний. А ось авторка – як завжди, неординарна:
…свіжістю м’яти,
ніжністю драми –
дивним прозрінням…
дотиком болю до волі
й запахом пустки…
за легкістю духу, Адаме, –
всесвітнє
гріхопадіння…
за покликом крові –
вже власна неволя,
мов вишита хустка.
А далі – розділ «Непередбачена», де філософська діалектика, мотиви зради і вірності, непередбаченості людських вчинків, парадоксальність образу жінки загалом набувають своєї кульмінації… А потім – «Русалонька», де лірична героїня мандрує стежками дитинства, милується мальовничими диво-краєвидами і переймається болем розіп’ятої, розтерзаної природи… Молода вразлива русалонька на очах читача знову дорослішає і… перевтілюється у горду прочанку. Тут є і відповідний розділ «Прочанка»: з трагічними паралелями історії та сучасності, глобальними проблемами Землі, персоніфікованими образами. Втім, поетеса – не розгублена, налякана Кассандра, яка божеволіє з безвиході, а сучасна, мудра жінка, здатна боротися за щастя, і не лише своє.
Хоча в розділі «Дівчина-прибулець» героїня враз чітко усвідомлює, що не така, як інші. Бо послідовно не сприймає жорстоких земних реалій. Тут і вірші у неї навіть римами не скуті. Вільна, наче янгол! А ще «реінкарнована» – здатна так легко перевтілюватися у різні предмети й образи живого і неживого світу…
Проте не будемо розкривати усіх таємниць цієї дійсно вартісної книжки. Прочитайте – не пошкодуєте. Відкриєте для себе розумного, цікавого і чуйного співрозмовника.
… а вірші – мов душі –
планету воліють зігріти
і спини не гнуть
під вагою людської хули…
Так, у венах поетів – небо, однак їхній пульс належить Землі. Як же тут не погодитися з проникливою авторкою?!
Дякуємо, пані Юліє, за хорошу книжку. Чекаємо вже наступної – нової, інакшої, несподіваної, непередбаченої. А для цього… не змінюйтеся – попри все, залишайтеся собою.
Василь СЛАПЧУК,
письменник, літературознавець,
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Сергій ДЗЮБА,
письменник, перекладач, критик, журналіст
