Поезія Тетяни і Сергія Дзюби зазвучала киргизькою
Нещодавно киргизькою мовою вийшла збірка поезій чернігівського подружжя Тетяни і Сергія Дзюби. Цей роект підтримала й наша Міжнародна громадська Академія Поезії.
Хоча вірші Тетяни і Сергія, які виходять нині під однією обкладинкою, дуже не схожі між собою… Тобто вони – безперечно, напрочуд талановиті, однак кардинально різні за світовідчуттям і стилем. Втім, друкуються разом, адже така ідея цього унікального, неймовірного, дивовижного міжнародного літературного проекту – відомі письменники з багатьох держав перекладають вірші українців своїми мовами.
Проект виявився справді успішним – щодо цього подружжя українців із Чернігова, лауреати багатьох найпрестижніших літературних нагород, звісно, утримують пальму першості.
Отаку, на перший погляд, незвичну конфігурацію двох чудових поетів французький філософ Дельоз називав 1+1 і вважав, що саме в подібній диво-множинності можна зберегти свою неповторну індивідуальність. Адже вірші непересічних авторів з’являються поруч лише в момент друку книжки. Якщо ж говорити про їхню творчість, то кожен працює окремо, вільно, незалежно.
У читачів закономірно виникає питання, які індивідуальні особливості поетів Тетяни та Сергія Дзюби і в чому полягає основна різниця між ними? Думаю, ознайомившись з їхньою творчістю, більшість читачів погодиться, що у віршах Сергія превалюють загальнолюдські цінності та велике кохання, а в поезії Тетяни яскравіше вирізняються саме національні особливості, вона – більш вишукана, модерна, камерна.
Втім, звісно, не все так однозначно… Адже обидва вони належать до покоління, яке в середині 80-х подорослішало і з радістю сприйняло майбутні грандіозні зміни в житті: перебудову, розвал Союзу та парад суверенітетів, а ще – дикий, однак ринок, за яким манили гласність і свобода, змога читати та дивитися, що забажаєш. Ця обставина (дух такого собі глобалізму) особливо, безмежно розширювала їхнє сприйняття, що й зараз відчувається у творчості обох поетів.
Це – час великих змін, котрий червоною ниткою проходить у багатьох їхніх віршах, як, взагалі, в історії наших пострадянських народів. Але поети з України вражають своєю неповторною, потужною, чарівною проникливістю. При цьому вони так мудро і совісно розмірковують про час, в якому живуть, і напрочуд оригінально знаходять своє місце в ньому. Безперечно, це – Дар, велика удача, справжнє щастя! Чесно кажучи, мало кому таланить настільки тонко відчувати та співчувати, як це блискуче вдається Тетяні та Сергієві! І, звісно, такі душевні, небайдужі вірші – це їхнє багатогранне життя.
Ось як про це, зокрема, говорить Сергій Дзюба:
Люблю лишати вірші на піску –
В які світи їх хвиля забирає?
Тут сонячні зайці, немов Мазаю,
Рятують душу, стоптано важку.
Ваш клятий рай, моя пекельна лють
Згортаються, неначе крапля крові…
І вже в душі – нічого, крім любові.
Та віршів, що за хвилями ідуть.
А ось – дуже глибока і прониклива поезія Тетяни Дзюби:
* * *
Залишишся лиш візерунком вокзальним
На вутлих причалах мого життя,
Де біла циганка у чорному залі
Вколисує долі сумне дитинча.
Ти – лиш візерунок химерний і тонкий
У храмі прощання й вчорашнього чаю.
Ти – знак повороту шаленої гонки,
Який проминула (чи ще проминаю?).
Десь вірність і віра сплелися корінням.
Не вийти із кола магічних обручок.
А цей візерунок – примарною тінню,
Мов розпис на тілі індійця-гаучо,
Чи квітка міледі, очищена болем,
На вогкім цямринні міражних криниць
Втамовує спрагу любов наша – Голем,
А світло – жагу невидющих зіниць.
Основна тенденція нашого часу – я думаю, синтез, злиття філософії та літератури, коли одна переходить в іншу, створюючи безперервний діалог у світовому літературно-мистецькому процесі. І творчість українських поетів Тетяни та Сергія Дзюби – яскраве й переконливе підтвердження цього. Ми маємо справу з новою літературою ХХI століття у різноманітних її проявах, якій притаманне інтегральне світовідчуття: синтез науки, релігії і мистецтва. Також привертає увагу і дивовижна форма цих віршів, яка виходить за межі звичних канонів – вільна, почуттєво «розкріпачена».
Перед нами – двоє чарівних, вишуканих та несхожих світів, об’єднаних в одне ціле. Як інь і янь, космічні полярні сили, що постійно переходять одна в одну. Чоловіче та жіноче. Розум і почуттєвість, філософія та література, наука і культура, мистецтво та глибока мудрість життя. Справді, прекрасний і дивовижний дует. Гармонія, яка стверджує нову поетичну сутність і Всесвіт людини в ній.
Ласкаво запрошую у чудовий світ поезії українських друзів!
Айдарбек САРМАНБЕТОВ,
генеральний директор Міжнародної громадської Академії Поезії
Киргизстану, головний редактор журналу «Түрк дүйнөсүнүн
адабияты» («Література тюркського світу»), письменник, лауреат
міжнародних премій
