Подія в українській літературі: Василь Слапчук написав книжку про роман
Що таке справжня література? Де та межа, яка розділяє справжню літературу від несправжньої? Хто ту межу вигадав і для чого? На ці питання у кожної людини, яка захоплюється писанням і читанням книг, свої відповіді, так як і в тієї, котра не захоплюється книгами, апріорі не маючи до них жодного інтересу.
Але книги були, є і залишаться, як би не принижували їх гідність і значення для суспільства і окремо взятої людини держави і влади. Як і письменники – лікарі наших змучених несправедливістю і невлаштованістю життя душ.
Одним із них є Василь Слапчук, письменник, який не з чуток знає про біль, втрати, непорозуміння і лікування, переживши їх, перемоловши власним досвідом.
Його роман має назву «Роман & Роман» (майже 600-сторінковий фоліант), – свідоцтво всього того, що турбувало упродовж цілого життя, він як би підсумовує цим твором сенс свого буття, переносячи його і на інших, тих інших, хто оточував його і мав такі ж самі думки і висновки, але не вмів висловити їх або, в гіршому випадку, злякався.
Трапляється і таке.
Відразу треба відзначити, що В. Слапчук – письменник-інтелектуал, але це не означає, що книга його занудна проповідь нездари-священика про істини, які давно вже віджили своє, навпаки, вона читається на одному диханні і захоплює не менше, якщо не більше, ніж пригоди мушкетерів або героїв індустрії Марвел.
Вже з самого початку твору автор заінтриговує читача своєрідною, чи не Кафкіянскай атмосферою будівлі, в якій живуть головний герой – письменник, під самим дахом і в оточенні незліченних книг, його секретар-учень-син-молодший друг (на вибір) Роман, який займає перший поверх, і сила-силенна невідомих людей, якими будинок повниться завжди, і вони можуть бути як персонажами написаних або, що ще краще, не написано книг, так і випадковими пасажирами-уболівальниками творчості головного героя або його молодого альтер-его.
Втім, нічого спільного з творчим надбанням Кафки в творі немає. В. Слапчук – майстер інтриги, тому і будує роман так, щоб читачеві здавалося, що він головний, що він розгадав автора, хоча насправді автор невимушено, але впевнено заводить читача в лабіринт світу роману і залишає там його наодинці, вибирайся, мовляв, сам, а в підказки тобі цитати класиків. Цитатами новий роман В. Слапчука просочений, як шари торта згущеним молоком.
Для них, як мені здається, і створювався твір, аналогів якому немає у всій світовій літературі. Це свого роду підручник для майбутніх письменників, де в захоплюючій формі жанрової авантюри подані всі ті теоретичні знання, які розкривають суть титанічної роботи письменника, розповідають про закулісся і кухню письменницьких напрацювань.
Тобто через висловлювання знаменитих письменників світу про літературу, стиль, зміст літератури, подвиги і жертви в її ім’я; зображаючи відносини між письменниками, автор малює панораму війни і миру творчих демонів і ангелів, без яких не буває письменства чи будь-якого іншого мистецтва.
Завдяки цій книзі потенційний письменник або ніколи більше не напише ні слова, або розвине свій талант до недосяжних висот.
Найбільш цікавими, на мій погляд, якщо абстрагуватися від цитатника, зміст якого складають думки і розмірковування Гете, Стендаля, Бальзака, Флобера, братів Гонкурів, Мопассана, Золя, Бодлера, Достоєвського, Толстого, Булгакова, Набокова, Маркеса, Борхеса, Варгаса Льоси, Діккенса, Коллінза, Генрі Джеймса, Генрі Міллера, Томаса Вулфа, Фолкнера, Гемінґвея, Фіцджеральда, Сартра, Акутагави, Місіми, Томаса Манна і багатьох інших, і поставитися до роману як до, власне, роману, – є сторінки, присвячені жінкам, які постійно присутні в житті головного героя і його молодого друга. Однак це не просто жінки, а алегоричні варіанти Муз, яких, в ідеалі, хотів би мати кожен письменник.
Довершено і своєчасно виписана історія Новели, яка на додаток має ще і метафоричний характер: вона виростає до Роману, змінивши стать для того, щоб відправитися в зону АТО і захищати Батьківщину, так як більше нікому.
Взагалі тема війни проходить червоною ниткою через усю творчість В. Слапчука, який не з чуток знає, що вона з себе представляє і з чим її їдять, так як свого часу виконував «інтернаціональний обов’язок» в Афганістані, тому сторінки, присвячені військовим подіям, сприймаються з болем, вони ранять як справжні кулі, але не грандіозними описами битв, а деталізованим докладним побутом на війні, в якому немає нічого романтичного, високого і патріотичного.
Мова роману – ідеальний напій для справжніх шанувальників, нею насолоджуєшся як вишуканим вином, дегустуючи кожен ковток, тобто рядок.
Метафоричність змінюється на жорсткий, на межі вульгарності, але ніколи не переходить межу, не опускається до вульгарності і непристойностей, речитатив дійсності і навпаки зі швидкістю і ефектом шрапнелі; гра зі словом, в слова (він хотів слави – і Слава прийшла до нього або медсестра – для когось мед, а для когось сестра) нагадує сходи в небо, що перетворюється в лабіринт загадок і таємниць, чим далі читач подорожує по сторінках твору.
Поетичні та символічні образи, на кшталт яблука на голій яблуні зимового саду, до якого не може дістатися ні яким чином Роман, а Новела легко зриває його простягнутою рукою, наповнюють книгу багатьма смислами, які, впевнений, буде шукати не одне покоління літературознавців, а деякі, можливо, напишуть дисертації за цим романом.
Таким чином, нова робота В. Слапчука є подією не тільки для української літератури, що очевидно, але і для світової. Масштаб проблем і тем, які зачіпає автор, більш того, дає відповіді на питання, якими перейняте суспільство, варті того, аби їх відшукувати в творі, і свідчить про це так переконливо, як ствол автомата, націлений тобі в обличчя.
Однак письменник ніколи не натисне на спусковий гачок, бо він знає, що буде потім, після пострілу. І в цьому його унікальність. І в цьому його відмінність від більшості інших.
Микола АДАМ (Білорусь)
