Україна читає “Рядки з передової…” Поетична збірка, що вражає
Знайомимося з поетичною збіркою «Рядки з передової. Антологія поетів, опалених війною».
У Києві не палахкотить війна. Подякуймо нашим воїнам! А десь там, на Донбасі –
«світанки прокидаються криваві,
Вогнем і димом дихають вітри…»
Отим світанкам вже п’ять років. На жаль. Світ і танки, рашівські танки. Хто кого? А світ, здебільшого, це – Україна. Життями своїх лицарів вона рятує Європу від орди. Як мовиться у поета Сергія Пантюка:
«Тобі, Атланте, велено тримати
Цей біль, це горе й трішечки мене…»
Утім, щодня Київ чує про війну, відчуває її, знає про неї, і не тільки з екранів ТБ. Бо поруч з нами – поети, «які пропустили через себе війну… Воїни-добровольці, медики, волонтери вкарбували свої переживання у віршовані рядки, зафіксували в них емоцію, рефлексію пережитого…»
Нещодавно у столичному кінотеатрі «Ліра» кияни тепло вітали поетів, музикантів, акторів, які «пропустили через себе війну». Вони читали свої вірші з поетичної збірки «Рядки з передової. Антологія поетів, опалених війною». Упорядники книги – добре знані та шановані поети Олена Задорожна і Сергій Пантюк (вони ж і були ведучими творчого вечора).
І хоч збірка побачила світ торік, упорядники збирають кошти на перевидання, адже у суспільстві є величезний попит саме на таку літературу. Приємно, що «Рядки з передової…» увійшли до 20 кращих видань Книжкової палати України. Олена Задорожна і Сергій Пантюк дарують ці книги військовим шпиталям, бібліотекам.
Отож знайомимося з творчістю Дар’ї Зубенко, Олега Короташа, Олени Максименко, Ярослава Платміра, Оксани Романів, Романа Семисала, Влада Сорда, Тетяни Ярошенко і, звичайно, Олени Задорожної та Сергія Пантюка.
Тетяна Ярошенко – полтавчанка, має дві вищі психологічні освіти. В 2014-му почала працювати з військовими як психолог, в 2015-2017 роках часто виїжджала на передову. І зринали глибокі образи, поетичні:
«Так не хочеться влітку вмирати
Коли сонце, і трави, і роси
І у друзів до тебе питання
У ворогів до тебе – «вопросы».
Придержи мене, друже, за плечі
Обійми, наче бачиш в останнє
На хвилинку, але стане легше
Нам стояти тут до світання…»
Пані Тетяна читала зі сцени свою поезію, коротко коментувала дещо із вражень, з пережитого… Її вірші – досить потужні, говорить про поетесу Олена Задорожна.
Загалом уся збірка як спалах магнію, вона відкриває для нас, читачів, світ людини на війні – незвичний і незбагненний, глибокий і емоційний, ніжний і жорсткий, різкий і пристрасний. Бо це війна, «що вростає в тебе з коренем».
«Тут видно, як час випробовує нас,
Облущує до осердя,
і ти – вже не ти, як не крути,
як не скрипи спересердя.
Тут губи печуть, тут міни ростуть
Попід горою у полі,
Тут тісно спимо і разом їмо
пуд землі, а не солі…»
Цей вірш вийшов з-під пера Романа Семисала, актора, поета. А почав писати поезію Роман у 2014-му, на фронті, куди прибув як доброволець.
У «Рядках з передової…» немає пафосу, тут Слово розливається могутньою рікою метафор, порівнянь, алегорій, персоніфікацій… Кожен із поетів бачить світ війни по своєму. У цьому також – оригінальність, самобутність.
«Зграю куль,
що летіли в наш бік, зупинило дерево.
Ви не перші, –
прошелестіло
незримими вустами.-
І навіть не уявляєте,
Скільки в мені
Загусло чужих смертей…» (Сергій Пантюк.)
***
«Надто тихо вночі тепер –
Зорі сяють, а друже – вмер.
Світить місяць, шепоче степ,
Я – скалічений, та окреп,
Я – підірваний. В голові.
Ти – підірваний, та в землі…» (Влад Сорд.)
***
«Моя країна живе в паралельному часі.
Вибирає вчорашніх зрадників-недобитків.
Ми розкидані по полях, підірвані на фугасі, і всюди наші відбитки». (Оксана Романів.)
***
«Застромлюєш штик лопати у масну від весни землю
Вивертаючи грудку щоразу викопуєш чиєсь серце…» (Олена Задорожна.)
Того вечора зі сцени кінотеатру «Ліра» лунали й авторські пісні у виконанні бардів Володимира Пироженка, Віктора Нестерука, Ігоря Двигала, Дмитра Лінартовича.
Скажімо, коли глядачі чують пісні-оповідки Лінартовича, то, мабуть, багато хто вкотре переконується: українські воїни мають колосальну силу духу, вони є оптимістами, незважаючи на жахіття війни. А ще їм притаманна і краса людських вчинків, і дивовижна скромність. Наприклад, сапер після розмінування каже, що «робив свою звичну роботу». І на всі запитання журналістів, що робитиме далі, відповідає: «Кохана приїде в суботу…» Саме цей рядок рефреном і звучить у пісні Лінартовича.
Ось вам і непідробна краса людських вчинків.
Світлана КОВАЛЬОВА, Леонід ФРОСЕВИЧ
На фото: В оформленні обкладинки використано фрагмент картини художника Івана Пішти «Перемир’я» (2015).
