Маестро кінематографа Леоніду Бикову виповнилося б 90 років
Леонід Биков. Народний артист, талановитий режисер зі своїм, особливим, почерком, улюбленець публіки. 12 грудня йому виповнилося б 90 років.
Кінострічки, які зняв Биков, й досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Відомий український актор Володимир Талашко на це запитання «Українського репортера» відповів так: «Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».
А чи знаєте ви, що знамениту фразу “Будемо жити!” із популярної кінострічки “У бій ідуть одні “старі” свого часу дуже хотів “узяти” бандит Янукович для своєї реклами у президентських виборах. От захотілося йому “жити” й панувати довго-довго… Але не вдалося!
Янукович хотів, щоб ці крилаті слова неодмінно промовив народний артист України Володимир Талашко, який талановито зіграв роль старшого лейтенанта Сергія Скворцова у фільмі Леоніда Бикова. Незважаючи на шалений тиск з боку помічників Януковича, Талашко твердо і принципово відмовився від цієї пропозиції. Хоч обіцяли золоті гори… Певно, так, по совісті і чесно, вчинив би і маестро Леонід Биков…
Володимир Талашко в інтерв’ю журналістові Геннадію Кириндясову розповідав про легендарного актора і кінорежисера (див. “Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»:
“Без утоми повторюю: найбільше я люблю українське кіно за те, що в ньому був і лишається Леонід Биков. Солдат кінематографа, він до того ж володів рідкісним талантом любові до людей. Саме завдяки цьому Леонід Федорович без зайвих проб і дублів зняв мене в ролі старшого лейтенанта Скворцова у своїй зоряній картині «У бій ідуть лише «старі», де сам Биков грає капітана Титаренка.
Є там хвилюючий епізод, в якому сплелися воєдино і моя біографія, і доля мого героя. Йдеться про розмову Скворцова і Титаренка біля багаття, після чого одному належало зізнатися у власному боягузтві («Вижити хочу! Подавай, командире, до трибуналу!»), а другому – другу і командиру – чесно і прямо сказати: «Я нічим не можу тобі допомогти. Людина народжується сама і вмирає сама».
Три місяці я пробув разом з іншими акторами на аеродромі в Чернігівській області, поки в останній знімальний день на одному диханні та єдиному дублі не пішов у кадр цей по-чоловічому небагатослівний діалог.
Напередодні Леонід Федорович терпляче розпитував мене про дитинство на Донбасі, про сім’ю, про шахтарські будні – про те повітря життя, без якого немає справжнього мистецтва. Режисерська майстерність Бикова, помножена на його душевну щирість, породжувала відповідну відвертість. На цій хвилі взаємної довіри я розповів Леоніду Федоровичу того вечора навіть про те, як колись пішов із дому, не прийнявши чоловіка, якого полюбила мама по смерті мого батька. Після тієї без перебільшення доленосної розмови на знімальному майданчику я написав мамі й вітчиму теплого листа. Не просто листа – цілу сповідь.
З особливою відповідальністю ставився Леонід Федорович до того, що називають глядацькою любов’ю, а точніше – до її надто бурхливого прояву. Чуйний і тактовний, він однак не міг терпіти панібратства. Пам’ятаю, як під час обіду в ресторані офіціант мовчки поставив на наш стіл пляшку шампанського, скосивши очі на сусідній стіл. Мовляв, це презент від шанувальників. Леонід Федорович делікатно попросив офіціанта віднести шампанське назад. Перший раз я бачив Маестро сердитим.
Зате з яким життєлюбством Леонід Биков навчав танцювати юну Женю Симонову під час репетиції сцени «Вечірка»! Його неповторне: «Дозвольте?» – було таким запально-легким, що хотілося і жити, і любити, і перемагати.
Одним словом, день народження Леоніда Бикова – це свято, яке завжди зі мною.”
Леонід Биков загинув 11 квітня 1979 року в автомобільній аварії. Це сталося у Київській області, неподалік Димера. “Волга”, за кермом якої перебував Биков, намагаючись обігнати колісний трактор, вискочила на зустрічну смугу і врізалася у вантажівку. В різних ЗМІ було багато неточностей про це ДТП. Одні десь дізналися, що “Волга” Бикова протаранила зустрічний панелевоз, інші стверджували, що маестро пішов на обгін асфальтного “катка” і врізався в самоскид. Треті висували версію, що невідомі зловмисники злили гальмівну рідину з автівки Бикова.
Водій вантажівки розповідав автору цих рядків:
“Коли біля обеліска нікого немає, я зупиняюся, виходжу з машини. Хочеться побути на самоті, помовчати. Це – моя особиста трагедія. Скільки років минуло, а у мене й досі перед очима – мертве обличчя Леоніда Бикова, його коротка стрижка. Всі ці роки я запитую себе: ну чому, чому він пішов на такий ризикований обгін? Що завадило виконати безпечний маневр? Напевно, серце, як писали в газетах. Хоча тоді, після аварії, я бачив, що шини задніх коліс “Волги” були зношеними. Це могло вплинути на гальмівний шлях, адже асфальт був мокрим”.
“Експертиза довела, що інфаркту в Бикова в момент аварії не було. В іншому випадку водій не зміг би тиснути на гальмівну педаль до самого моменту зіткнення” – каже колишній слідчий, який розслідував цю кримінальну справу, а нині адвокат Віктор Чевгуз.
Чи класно водив машину Биков? Посвідчення водія Леонід Федорович отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень Бикова — два “проколи”. У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні теж зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів. Пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям, як деякі теперішні знаменитості та мажори.
Процитую фрагмент висновку судової автотехнічної експертизи:
“Водій ГАЗ-53 Колісниченко не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з “Волгою…”.
Експерти з’ясували, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської “Волги” на момент аварії були справними.
“Його любили усі!” – чуємо упродовж багатьох років про Леоніда Федоровича Бикова. Справді всенародне визнання. І це вище за будь-які нагороди. Люди відчувають серцем, хто – з ними, хто живе і працює правдиво і чесно, а хто бере фальшиву ноту, продається за тридцять срібняків, хто примітив видає за талановитий, а то й за геніальний, твір. Народ завжди поціновує і шанує СПРАВЖНІХ. Таким був (і залишається в нашій пам’яті) Леонід Биков.
А його крилате: “Будемо жити!” і сьогодні на вустах в українців.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото на головній сторінці із сайту Укрінформ
