Приватизацію енергоактивів доручено кадрам часів Кучми – Януковича
Влада, схоже, навмисне вибрала 15–18 серпня для продажу міноритарних пакетів акцій 7 обленерго, щоб уникнути неминучого суспільного резонансу.
З одного боку, це піковий час літніх відпусток, з другого – переддень проведення урочистих заходів до Дня Незалежності. А потім подальший плавний перехід до осіннього політичного сезону.
Інформаційним «прикриттям» оголошення Фондом держмайна в кінці липня дати аукціонів із приватизації енергоактивів стало і повідомлення про позбавлення президентським указом Михайла Саакашвілі українського громадянства, яке фактично протягом тиждня стало головною темою, яка обговорювалася у ЗМІ.
В унісон з цими подіями пролунав і коментар прем’єра Гройсмана, що відсутність легітимного голови Фонду держмайна не є перешкодою для початку широкомасштабного процесу приватизації держвласності, адже перший заступник теж спроможний упоратися з цим завданням.
Таке висловлювання голови українського уряду можна було б вважати робочим, що не заслуговує особливої уваги, якби в кінці 2016 року Гройсман двічі публічно негативно не оцінював би діяльність керівництва приватизаційного відомства.
Причому ні для кого не секрет, що Ігор Білоус був у Фонді держмайна швидше публічно-декоративною фігурою. А оперативно керував ФДМУ його перший заступник Дмитро Парфененко.
Але як би там не було, на початку квітня 2017 року голова приватизаційного відомства Ігор Білоус добровільно подав у відставку. Її задовольнили. Однак за минулі три місяці ні президент, ні уряд не спромоглися подати до Верховної Ради нову кандидатуру на пост голови Фонду держмайна.
Хоча часу узгодити її в парламентській коаліції було більш ніж достатньо. І якщо на посаду голови правління Національного банку України політиками, експертами та журналістами називалася ціла низка потенційних кандидатур, то щодо ФДМУ – повне мовчання. Чи випадково? Звісно, що ні.
Мабуть, владі вигідно мати напівлегітимного голову Фонду держмайна, тим паче такого, що перебуває на гачку за свої попередні приватизаційні діяння у правоохоронних органів. Про це автор уже неодноразово писав у своїх статтях.
Схоже, влада хоче використовувати Парфененка у своїх корисливих цілях, а потім, якщо виникне публічний резонанс щодо майбутнього дерибану державних енергоактивів, «злити» його для спускання пари громадської думки.
Тож не дивно, що в червні 2014 року першого заступника голови ФДМУ Парфененка було призначено розпорядженням уряду виконуючим обов’язки голови приватизаційного відомства, а в квітні 2017 року, після прийняття відставки Ігоря Білоуса, він зробив це своїм власним наказом по Фонду держмайна. Прем’єр-міністр Гройсман не захотів світитися і «бруднити перо» з даного кадрового питання?
Водночас голова уряду дозволив Дмитру Парфененку розпорядженнями Кабінету Міністрів звільнити двох заступників (Андрія Гайдуцького і Наталю Лебідь) і призначити на їхні місця своїх перевірених людей – кума Юрія Нікітіна і Євгена Асташева.
До речі, подібну тактику нинішній в. о. голови Фонду держмайна використовує уже втретє: перший раз – на початку 2010 року, коли він був призначений прем’єром Юлією Тимошенко; другий – влітку 2014 року, коли його буквально впихнули першим заступником керівника ФДМУ Мартиненко, Ахметов, Новинський і Деркач; ну і зараз.
Про те, що кадри, які підбирає Парфененко, відповідають його пріоритетам, наочно свідчить фігура Юрія Нікітіна. Автор вже розповідав, що за активної участі останнього у 2010 році було перепідписано договір за інвестиційними зобов’язаннями покупця Криворіжсталі «Міттал Стіл», в результаті чого Українська держава втратила кілька сот мільйонів гривень.
У квітні 2015 року через дивну забудькуватість заступника голови на той момент Юрія Нікітіна (виконувачем обов’язків голови ФДМУ тоді вдруге був Парфененко), який відповідав за цей напрямок у приватизаційному відомстві, своєчасно надіслати листа-вимогу повернути у зв’язку із закінченням терміну договору майно Дніпро-Бузького порту, яке з 1999 року орендував у нашої держави Миколаївський глиноземний завод, який належить російському олігархові Олегу Дерипасці, суд визнав цей договір подовженим ще на 15 років на колишніх, пільгових для МГЗ, умовах.
У результаті – Україна втрачатиме як мінімум по 64 млн гривень щороку протягом 15 років. Про те, що подібне могло статися через просту недолугість високопосадовця, ну просто не віриться.
З останніх «досягнень» Юрія Нікітіна на фондівській «ниві» можна згадати ситуацію з Одеською кіностудією, що виникла в кінці 2016 – на початку 2017 року. ФДМУ від імені держави управляв у цьому ПрАТ 51% пакета акцій. Нікітін за дорученням приватизаційного відомства очолював у ньому Наглядову раду.
У вересні 2016 року Одеська кіностудія виграла конкурсний відбір Державного агентства з питань кіно з бюджетним держфінансуванням у сумі 14 млн гривень на зйомку повнометражного історико-пригодницького художнього фільму «Пам’ять сонця» (за сценарієм Євгена Шевченка, режисер Віктор Кустов).
Але в кінці 2016 року Юрій Нікітін і тодішній голова правління Одеської кіностудії Андрій Звєрев спробували перетягнути право на це замовлення (і, відповідно, фінансування) на раніше зареєстровану на їхніх дружин приватну продюсерську фірму.
Голова Державного агентства Пилип Іллєнко, автор сценарію і режисер обурилися таким нахабством. Виник скандал. У результаті голова правління Одеської кіностудії Андрій Звєрев змушений був звільнитися «за власним бажанням».
А Кабінет Міністрів своїм розпорядженням передав управління держпакетом акцій цього ПрАТ від Фонду держмайна Міністерству культури.
Ось із такими керівними чиновниками Фонд держмайна буде продавати на аукціонах 25-відсоткові пакети акцій «Одесаобленерго», «Донецькобленерго», «Донбасенерго», «Сумиобленерго», ДТЕК «Дніпрообленерго», «Західенерго» і «Київенерго». Та найцікавіше те, за скільки їх виставляють на торги і чим їх продаж відгукнеться для населення.
Володимир ЛАРЦЕВ, екс-радник голови Фонду держмайна, директор Центру антиолігархічної політики
Фото Кирила ХМІЛЬОВА
