Примари пенсійного накопичення
Влада вкотре заходилася просувати вельми неоднозначну ідею щодо запровадження накопичувальної пенсійної системи, і це вже призвело до скандалу.
Адже навіть у так званих розвинутих країнах накопичувальні системи у довготерміновій перспективі виявляються нестабільними, по суті, фінансовими пірамідами.
Тим більше сумнівним видається запровадження такої системи в Україні, де фактично відсутні фінансові ринки, натомість наявні галопуюча інфляція та обвальна девальвація національної валюти.
З цього приводу представник МВФ в Україні Рон ван Роден висловився дипломатично, але чітко: «Запровадження так званої накопичувальної пенсійної системи… на додаток до існуючої системи… не має особливого сенсу без попереднього виправлення недоліків діючої системи. Введення накопичувальної системи було б передчасним, якщо врахувати нинішній рівень розвитку фінансових ринків та нормативно-правову базу в Україні».
У відповідь віце-прем’єр із соціальних питань Павло Розенко, який давно та вперто просуває накопичувальну систему, некоректно назвав ван Родена «відірваним від українських реалій жахливим непрофесіоналом, котрий не розуміє, що таке накопичувальна система і як вона працює».
Скандальний випад Розенка викликав відповідний резонанс.
Що воно таке і навіщо воно нам
З 1 січня 2018 р. уряд планує відкрити особисті накопичувальні пенсійні рахунки для працюючих. Їх запровадять для тих, кому 35 років і менше, а відрахування на ці рахунки складатимуть 2% від зарплати із поступовим підвищенням до 7% до 2023 р. на 1% щорічно. Це і буде другий накопичувальний рівень пенсійної системи.
Збережеться також і перший солідарний рівень. Відрахування до нього будуть скорочуватися на вказані відсотки. Перерозподіл частини пенсійних відрахувань від солідарної у накопичувальну систему значно збільшить і без того величезний дефіцит солідарного Пенсійного фонду (ПФ). За словами ван Родена, у 2016 р. трансферти із бюджету на покриття дефіциту ПФ досягли велетенської суми – 143 млрд грн, або 6% ВВП, що є другим по рівню дефіцитом ПФ у Європі порівняно із розміром економіки.
Це вже не перша спроба запровадити накопичувальну систему. Цю ідею просував ще Тігіпко за Януковича у 2011 р. Поняття накопичувальної системи було введено у законодавство, але було прийнято рішення, що вона запрацює, коли буде стабільне зростання економіки – не менше 2% у рік упродовж кількох років, і ПФ стане бездефіцитним.
У 2015 р. відповідний законопроект вносив попередній уряд Яценюка, в якому Розенко був міністром соцполітики. Але і тоді від цієї ідеї відмовилися.
Величезні сумніви виникають стосовно інвестиційного доходу, котрий, як переконують апологети накопичувальної системи, дозволить виплачувати гідну пенсію за доволі невисоких відрахувань у накопичувальну систему та захистить накопичення від інфляції. В Україні немає, куди вкладати кошти, оскільки відсутній фондовий і взагалі фінансовий ринок, не кажучи вже про неухильне знецінення гривні.
Поле чудес у Країні дурнів
Та найважливішою проблемою є збереження цінності й купівельної спроможності пенсійних накопичень протягом тривалого часу, наприклад, упродовж 25 років. Нагадаємо, що запроваджена 20 років тому гривня знецінилася по відношенню до долара більше ніж у 15 разів, а масштаби цін виросли у сотні разів. З величезними проблемами гривня ще якось виконує функцію платіжного засобу, але як засіб накопичення вона геть не годиться, і саме тому громадяни скуповують долари та євро, які, до речі, також дешевшають.
Накопичувальна пенсійна система ще якось може функціонувати у країнах зі стабільною валютою. Але навіть там це не рятує від проблем, які здатні обвалити пенсійні піраміди.
А що у нас? Розглянемо такий приклад. Припустимо, що до кризи 2008 р. щасливий власник 5000 грн купив 1000 доларів та сховав їх під матрац. Сьогодні він є щасливим власником 26 000 грн. А якби він вклав ці 5000 грн у Пенсійний фонд, то лишився би «щасливим» власником тієї ж суми у гривнях, що знецінилися більше ніж у 5 разів. Навіть якщо нараховувалися які-небудь 5% річних (а більше нараховувати навряд чи хтось буде, для «довгих» грошей це величезний відсоток), то все одно сума у гривнях буде набагато меншою, ніж якщо просто запастися доларами.
Накопичувальна система у країні з катастрофічною інфляцією та девальвацією потрібна чиновникам і олігархам, аби отримати дешевий фінансовий ресурс для оборудок, але не рядовим громадянам. Тому громадяни інвестують не в олігархічну економіку, а в американські «зелені папірці».
Таким чином, накопичення коштів на пенсію у гривнях – це те саме, що закопати їх на Полі чудес у Країні дурнів.
Пенсійний лохотрон товарно-грошової цивілізації
Проблеми з пенсійними фондами існують не лише в Україні, але й у розвинених демократів.
Пенсійні фонди – солідарні й накопичувальні, приватні й державні – у розвинених країнах так само є дефіцитними. Якщо державні фонди за рахунок бюджету підтримують виплати, то приватні фонди, особливо у США, з початком кризи 2008 р. просто урізали пенсії, посилаючись на обвали фондових ринків. Після десятків років існування НПФ з’ясувалося, що у довготерміновій перспективі вони анітрохи не вигідніші і не надійніші за самостійне вкладання громадянами своїх коштів у активи, що існують на ринку.
Громадяни мають можливість вкласти кошти у долари та євро, які також дешевшають на очах, не кажучи вже про гривні; вони можуть інвестувати кошти у нерухомість, яка до 2008 р. казково дорожчала, а потім катастрофічно обвалилася і продовжує падати; вони можуть вкласти кошти у золото або інші дорогоцінні метали, що на загал дорожчають, але висока нестабільність їхніх курсів та значні втрати під час зворотної конверсії у гроші роблять таку інвестицію вельми ненадійною; вони мають можливість вкласти кошти в акції компаній і банків, які можуть збанкрутувати, а їхні власники та посадові особи – вкрасти активи; громадяни можуть покласти кошти на депозити у банки, але банки можуть збанкрутувати або бути розкраденими, як це зараз відбувається в Україні тощо.
Словом, громадяни можуть зробити те саме, що роблять НПФ, які на Заході беруть за труди свої тяжкі чималий відсоток. До того ж на Заході НПФ були активними учасниками фінансових спекуляцій та створення дутих капіталів, що призвело до кризи 2008 р. У результаті мільйони вкладників НПФ на Заході, особливо у США, недоотримують пенсію або не отримують її взагалі.
У солідарних ПФ Заходу також має місце зростаючий дефіцит.
Тож дефіцит ПФ в Україні – не місцевий колорит, а загальна тенденція. Що з цим робити – ніхто не знає, а збільшення пенсійного віку та стажу роботи радикально проблему не вирішує, а тому ПФ доводиться дотувати із бюджету. Вже лунають пропозиції відмовитися від ПФ, а платити пенсії прямо із бюджету, як у радянські часи.
Вважається, що проблема полягає у демографії: населення старіє, кількість працюючих зменшується, а пенсіонерів – зростає. І взагалі, пенсійні системи, мовляв, були успішними лише на початку ХХ ст., коли було багато працюючих і мало пенсіонерів, а вже із середини ХХ ст. почали наростати проблеми з пенсійним забезпеченням. Це справедливо, але лише частково.
Криза пенсійних систем обумовлена не лише демографією. Причина полягає також у маніакальному зростанні споживання, у монетарній та витратній інфляції через друкування та знецінення грошей, у катастрофічному зростанні мінової вартості основних ресурсів у вигляді землі, води, енергії, харчування. Проблема у падінні престижу продуктивної праці та наукового пізнання світу на користь різного роду «послуг», спекуляцій, штучно створених потреб та «бізнесів».
На це накладається галопуюче безробіття через зростання продуктивності праці, вивільнення мільйонів робочих рук у масштабах світової системи та відсутність адекватної заміни у вигляді продуктивних видів діяльності з морально-психологічних причин. Адже у мусульманському світі з демографією все нормально – молодих набагато більше, ніж старих, але безробіття лютує, і це стало однією із причин останніх заворушень в арабському світі.
Пенсійна криза є однією з іпостасей загальної кризи товарно-грошової цивілізації, це екзистенціальна криза, але далі в «екзистенції» вдаватися не будемо.
Будь-яка пенсійна система, що ґрунтується на грошових виплатах у майбутньому, є ненадійною за визначенням. Ніхто не може гарантувати купівельну спроможність накопичених коштів через 20–30–40 років навіть у доларах або золоті. Неможливо навіть знати, які на той час будуть гроші і чи буде існувати держава, що збирає кошти на пенсії, не кажучи вже про «приватні лавочки» у формі НПФ. Ті, хто пережив розпад СРСР, добре розуміють, про що йдеться. Навіть 100 доларів США зараз і якихось 20–25 років тому – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
А гасла про передачу пенсійної системи у приватні руки – це взагалі блуд та спроба скинути відповідальність із держави. Хоча саме держава друкує гроші та встановлює правила фінансової гри. Держава дедалі більше зрощується з великим капіталом та обслуговує його інтереси. Тому гасла про те, що пенсії – це, мовляв, приватна справа, а засоби існування у старості – виключно особиста відповідальність кожного, є суцільним обманом.
До речі, Захід вже «вперся у цю проблему: під час кризи багато НПФ у США обвалилися, тому їхні клієнти виживали на невелику солідарну державну пенсію, у кого вона була, а була вона далеко не в усіх, держава ж вимушена була фінансово підтримувати неспроможні НАФ, друкуючи гроші й розкручуючи інфляцію.
Лунають пропозиції про те, аби пенсійні системи зорієнтувати не на виплату грошей, а на забезпечення певного переліку розумно достатніх споживчих благ, куди входять комунальні послуги, продукти харчування, одяг, медичне обслуговування, а на все інше треба накопичувати самостійно. Такий підхід є також вельми вразливим для критики. Але він окреслює тенденцію глобального світу – знецінення грошей.
Пропонована нинішньою владою пенсійна «реформа» у вигляді накопичувальної системи не вирішує жодної проблеми, котра дійсно дозволила б стабілізувати пенсійну систему в Україні. Не вирішуються проблеми низьких зарплат та, відповідно, пенсійних відрахувань, нічого не робиться для подолання безробіття, масового створення легальних високооплачуваних робочих місць, повернення в Україну викрадених капіталів.
Ризики чергової «реформації» країни «еліта» знову хоче покласти на рядових громадян, залучаючи їхні пенсійні заощадження у гривнях до якихось примарних «інвестпроектів», що виглядає відвертою аферою. Хоча для інвестпроектів треба залучити номіновані у твердій валюті капітали, вивезені олігархами за кордон.
Олександр КАРПЕЦЬ
Фото Кирила ХМІЛЬОВА
