Черговий воєнний злочин окупантів: у Покровську на Донеччині агресори використовують цивільних як «живий щит».
Про це у Телеграмі повідомила Донецька обласна прокуратура.
За даними слідства, 10 листопада 2025 року російські терористи вкотре цинічно порушили норми міжнародного гуманітарного права. Близько 14:30 командир одного з підрозділів ЗС РФ через радіозв’язок наказав підлеглим, які увійшли до Покровська, використовувати цивільне населення в якості «живого щита». Під час проведення так званої зачистки житлової забудови вони мали вести перед собою затриманих чоловіка, жінку та 13-річну дитину.
На жаль, подібних фактів є дуже багато.
В документальній книжці «27 днів між життям і смертю. Воєнні злочини російських окупантів у селі Ягідному», яка побачила світ у жовтні 2025 року, автори Світлана та Леонід Фросевичі розповідають про те, як на початку 2022-го рашисти узяли в заручники жителів села Ягідне, зачинивши їх в тісному шкільному підвалі, прикривались людьми як живим щитом.
Колишня заручниця Ірина Аникиєнко розповідає:
“4 березня 2022 року рашистська нечисть почала грюкати у наші двері: «Откройтє!». Довелося відчинити. Вони вигнали з погреба хлопців, поставили до стіни, а потім забігли до хати. Я стала перед ними і сказала, що сюди не можна, тут маленьке дитя. Вони відштовхнули мене. У хаті були Женя (донька пані Ірини. –Авт.) з дитинкою на руках і старенька мама, яка лежала.«Сдавайтє тєлєфони», – наказали. Ми познизували плечима – у нас немає телефонів. Це були тувинці. Потім знову до погреба кинулися, наказавши: «Виходітє всє, а то гранату бросім». Довелося усім вийти. Зв’язали чоловікам руки, поставили на коліна, почали стріляти. Одному перебили ногу. Кума Олександра вдарили – вибили плече. Узялися гамселити Романа. Я стала між ними і благаю: «Не бийте його, у нього серце після операції». Я тоді не думала навіть, що вони запросто могли мене розстріляти. Страх кудись вивітрився, нахлинула рішуча злість. І вони кудись повели хлопців. Дівчата плачуть, я місця собі не знаходжу, але чим допоможеш? Богу дякувати, що усі живі. Але що з чоловіками буде?Аж тут хвилин через десять до хати прибігає Роман: «Збирайтеся мерщій, нам дали 15 хвилин, щоб я усіх вас привів до школи, бо інакше наших хлопців розстріляють». Ми дуже швидко зібралися, взяли найнеобхідніше. Не знали тільки, що робити зі старенькою мамою. Вирішили, що їй краще залишитися удома. На дорозі зустріли ватагу загарбників, один із них каже: «Я віжу, что ви с рєбьонком – возьмітє пайок». Та подавися ти своїм пайком, плачу. Спочатку пограбували наші хати, а тепер, бач, добрі стали.Нас погнали до школи. У підвалі ми потрапили до найбільшої кімнати. Там уже були наші родичі Мотяхи, інші односельці. Чоловік 30. Ми гуртом сіли. Усі були дуже сумні, плакали. Росіяни почали погрожувати: «Кто в сєлє остался – дома сровняєм с зємльой». Мене охопила паніка. Що робити? Треба йти забирати маму. Росіяни дозволили, правда, з проводжатим. Прийшла додому, а мама ж не могла ходити. То взяла тачку і кажу: «Мамо, сідай! Поїдемо до усіх наших». А вона ж, бідненька, так туди не хотіла. І почалося наше підвальне життя…”Прокурор Сергій Крупко говорить:
“У шкільному підвалі окупанти утримували 368 цивільних, серед яких 69 неповнолітніх дітей. Підвал мав 197 квадратних метрів, отже, на людину припадало 0,5 квадратного метра, власне, це площа одного стільця. Уся ця ситуація вже є жорстоким поводженням із людьми. Заручники не могли нормально спати, сидіти, стояти, фізично розвиватися. Жахливі санітарно-гігієнічні умови у підвалі (у нас є висновок фахівців) загрожували життю та здоров’ю будь-якої людини, яка перебувала там протягом тривалого часу. Через відсутність світла у підвалі, в дітей не розвивався зір, а серед заручників була і півторамісячна дитинка. Ніхто не мав доступу до свіжого повітря. Конденсат від людського дихання, який накопичувався вгорі, стікав по стінах, стелі. Не було можливості сходити нормально в туалет – усе це відбувалося прилюдно. І все це є моральним катуванням, жорстоким поводженням…”
Автори надіслали цю книгу до Міжнародного кримінального суду в Гаагу як доказ воєнних злочинів.
Like
901
