Скасування державних свят: за і проти

Історик, учасник АТО Роман ФЕДЬКО
Історик, учасник АТО Роман ФЕДЬКО

Вже майже зникли з українських мап радянські назви міст та вулиць. Та чи зникли вони із свідомості українців?

Нинішня декомунізація також виглядає дещо дивною та кволою, оскільки, перейменовуючи населені пункти та вулиці, одночасно варто проводити й неабияку просвітницьку роботу.

Вже не вперше був свідком, коли обурені жителі дуже активно виступали проти перейменування, приміром, вулиці Котовського на Петлюри… «Він же бандит, ваш Петлюра», – заявила одна літня жіночка. І таких прикладів можу навести безліч. А причина не лише в тому, що частина наших громадян не бажає знати справжню історію рідного краю, але й у тому, що держава, громадські організації не зробили жодного кроку, не провели жодного просвітницького заходу, щоб такі літні жінки хоча б краєм вуха почули про того чи іншого видатного українця, на честь якого запропоновано назвати їхню вулицю.

Загальний низький рівень знань з історії, навіть у патріотично налаштованих громадян, є наслідком нашого комуністичного минулого.

І ось є законопроект Українського інституту національної пам’яті, який пропонує скасувати в Україні державні свята: 8 березня (Міжнародний жіночий день), 1–2 травня (День міжнародної солідарності трудящих) і 9 травня (День Перемоги)… І знову суспільство розділилося на непримиренні табори, які виступають за і проти таких нововведень.

До табору «проти» увійшли ті, що або очікують на прихід «рускага міра», або просто хочуть мати додатковий вихідний день.

Табір «за скасування» відстоює думку: все, що прийшло із СРСР, необхідно відмінити. Цікаво, що ці два непримиренні табори об’єднує одна річ: вони зазвичай абсолютно не знають історії ні цих свят, ні навіть так званої Великої Вітчизняної війни.

Основне: ні 8 Березня (вірна назва свята Міжнародний день боротьбт за права жінок і міжнародний мир), ні 1 Травня (День міжнародної солідарності трудящих) жодного відношення до СРСР не мають.

Вони виникли на початку ХХ ст. внаслідок тривалих складних процесів та боротьби суспільства за свої права.

Обидва свята доволі успішно з пропагандистською метою використовував Радянський Союз, однак нам усім чудово відомо, які реальні умови праці мали робітники у СРСР та які права мала жінка…

1–2 травня в багатьох країнах – соціал-демократичне свято. Воно відзначається як День праці. Назвати його комуністичним не можна. Загалом воно більше має профспілковий характер. Такий собі День весни. По суті, більшість українців уже давно його не святкують, а працюють у ці дні на своїх городах.

Стосовно жіночого свята, то слід зазначити, що, приміром у західному світі 8 Березня є символом фемінізму й антисексизму. У деяких країнах цього дня жінки отримують подарунки та квіти. Однак такий жест багато феміністок вважають недоречним, оскільки впевнені, що необхідно привертати увагу до статевої рівності. У нас, за радянською традицією, цього дня чи не єдиний раз у рік чоловіки дарують квіти та інші подарунки своїм коханим жінкам, співробітницям… При цьому забуваючи основний меседж цього весняного свята – боротьбу за права жінок та мир.

Важко сказати, яким чином подаровані на 8 Березня тюльпани чи цукерки допомагають утвердити права жінок серед чоловіків, однак, як на мене, таким кроком чоловіки ніби вкотре демонструють «справжнє» місце жінки у сучасному патріархальному світі…

Щоденна увага та турбота про своїх жінок – ось дієвіший механізм покращення прав жінок, а не одноразовий псевдопрояв псевдоуваги раз у рік…

Однак вважаю, що зазначені державні свята слід залишити, змінивши їхнє визначення і скасувавши їхній державний статус, адже до історії побудови Української держави, її сьогодення вони ніякого відношення не мають. Та, можливо, відмінити вихідний день (принаймні для чоловіків 8 березня).

Стосовно Дня Перемоги та його перенесення з 9 травня на 8-е, то тут все очевидно. Адже Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний 8 травня, а не 9-го*. Це перше.

Друге й найголовніше: дуже дивно споглядати картину, коли частина наших громадян влаштовують святкування із феєрверками з нагоди кривавої події більш ніж півстолітньої давності…

Друзі, ми лише на початку свого державотворчого шляху. Й рушили у свою дорогу нещодавно, з дати початку Революції Гідності, з початку визвольної війни від російської агресії. Ми багато втратили, однак не втратили головного – своєї гідності, розуміння мети та завдань, поставлених перед нами.

Роман ФЕДЬКО, історик учасник АТО

Like

Роман Федько

Історик, учасник АТО


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *