Астрономи отримали ще один доказ вірності теорії Ейнштейна (+відео)
Теорія гравітації Альберта Ейнштейна, яка є частиною його ж Загальної теорії відносності, – одна з основних фундаментальних фізичних теорій на сьогоднішній день, на яку спираються вчені у своїх дослідженнях та експериментах. І ця теорія працює навіть щодо тих речей, в існування яких не вірив сам Ейнштейн, зокрема, стосовно прискореного процесу розширення Всесвіту.
Не так давно вчені отримали підтвердження існування ще деяких аспектів цієї теорії, зокрема, гравітаційних хвиль, а зовсім недавно група астрономів зібрала ряд нових даних, що стосуються ефекту заломлення світла під впливом гравітації, які служать ще одним підтвердженням теорії Ейнштейна.
Перші підтвердження факту існування ефекту гравітаційного заломлення світла, ефекту гравітаційної лінзи, були отримані в 1919 році астрономами, очолюваними сером Артуром Еддінгтоном (Sir Arthur Eddington). Техніка тих років дозволила лише зареєструвати спотворення світла від деяких зірок в момент сонячного затемнення. Сучасна ж техніка дозволила вченим отримати настільки точні дані, що вони змогли навіть обчислити масу білої карликової зірки, гравітація якої діяла як лінза.
У своїх дослідженнях вчені спостерігали за білою карликовою зіркою Stein 2051B, що знаходиться на відстані 20 світлових років від Землі. У цієї зірки є компаньйон – зірка Stein 2051A, яка обертається навколо першої зірки на відстані, що трохи перевищує відстань від Землі до Плутона. Астрономи спостерігали за світлом від зірки Stein 2051В, яке піддавалося впливу гравітації від сусідньої зірки. А як “опорні точки” для спостережень виступало світло від деяких зірок і галактик, що перебували на задньому плані.
Зареєстровані зміни у світлі від зірок послужили вихідними даними для спрощеного рівняння, що описує роботу гравітаційних лінз. І вчені були приємно здивовані тим, що отримані ними результати, в тому числі й обчислена маса карликової зірки, практично співпали з даними, отриманими за допомогою спостережень за іншими карликовими зірками, і результатами аналогічних вимірювань, проведених за допомогою інших методів.
Відзначимо, що даний випадок є не першим в історії науки, коли вченим вдалося обчислити масу білої карликової зірки. Але всі інші методи страждають від деяких теоретичних припущень або вимагають наявності більш компактної подвійної зоряної системи.
Поки що рано говорити про те, що новий метод може стати основним для вимірювання маси далеких зірок, адже, щоб він спрацював як треба, потрібен збіг цілої низки умов. А найближчим часом ця ж група астрономів спробує використати новий метод для вимірювання маси найближчої до нас зірки – Проксіми Центавра.
Підготував Максим ДРЕВАЛЬ
