Примушували повністю роздягатися, постригли наголо: українські жінки-військовослужбовці розповіли про жахіття рашистського полону
До Києва прибули звільнені з полону українці. Цього разу визволили 85 військовослужбовців та одну цивільну особу. Серед них – півтора десятка жінок.
Віцепрем’єр-міністр Ірина Верещук особисто зустрічала звільнених. За словами посадовиці, включення їх до групи на обмін було однією з принципових позицій української сторони.
…Виснажені, втомлені дівчата сяяли від неприхованою радості від довгоочікуваного повернення додому.
Що їм довелося пережити? Як почувалися серед ворогів? Своїми історіями діляться військові зв’язківці Анастасія Матрущенко та Олександра Цепук.
Анастасія: «На його «слава рассії!» я мовчала. У відповідь – знущання»
Розташування військової частини, де несла службу старший солдат Анастасія Матрущенко, окупанти розстріляли артилерією і танками.
«В бункер, де перебувала чергова зміна, кілька разів влучив танк, – пригадує вона. – Коли курява розвіялась, в приміщення полетіли гранати. У нас вилучили зброю, амуніцію, бронежилети і мобільні телефони. Зв’язали руки, на очі надягли пов’язку».
Спочатку дівчина потрапила до білорусі. Пригадує, як до них підходив військовик неслов’янської зовнішності й погрожував розправою: до ранку не доживете!
«Тим часом із сусідніх приміщень доносилися звуки допитів наших військовослужбовців-чоловіків», – тихо говорить вона.
Згодом її та інших полонених переправили у СІЗО № 3 десь під брянськом.
«Тюремні наглядачі вишикували нас і намагалися зламати морально, – продовжує Анастасія. – Якийсь начальник кілька разів вигукував мені в обличчя «слава рассії!», чекаючи, напевне, якоїсь відповіді на таке «вітання». На мовчанку з нашого боку тюремники відповідали тортурами».
Дівчатам довелося пережити багато страшного. У присутності чоловіків примушували повністю роздягатися, присідати. Постригли наголо. В камері знову і знову допитували, розповідає Анастасія.
Дівчина все ще не може усвідомити, що вона вільна й вдома.
Олександра: «Окупанти сатаніли від української мови»
Вузол зв’язку, де проходить службу Олександра Цепук, оборонявся від натиску ворога всіма можливими засобами. Але окупанти активно застосовували важке озброєння, закидали бункер гранатами. Жінки дивом залишилися живі.
«На всьому шляху слідування до білорусі й далі в росію нас постійно обшукували», – пригадує дівчина.
В білорусі почалося з провокацій: до них підійшли репортери російського телебачення в супроводі військовослужбовця неслов’янської зовнішності.
«Їм дуже не сподобалося те, що ми говоримо українською мовою, вимагали перейти на російську, – продовжує Олександра. – Але я, наприклад, російською майже не володію – як і решта моїх колег. Це дуже розлютило репортерів»…
В камері, де перебували жінки, було два ліжка і один матрац на сімох.
«За такі «зручності» нас просили розповісти на камеру про хороше ставлення з боку окупантів. Ми відмовилися», – говорить Олександра.
Звістка про обмін для жінок виявилася несподіванкою. Адже увесь цей час вони були відірвані від зовнішнього світу. Але завдяки зусиллям Віцепрем’єр-міністра Ірини Верещук та роботі Національного інформаційного бюро обмін військовополоненими став можливим.
«Будемо боротися за кожного! Всіх повернемо додому!» – написала Ірина Верещук у себе на сторінці «Фейсбук» в день повернення звільнених військовополонених.
Тішить, що цей процес поступово набирає обертів. Бо людина – найголовніша цінність нашої держави.
Інформація Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
