У пошуках снарядів для ЗСУ: таємниця арсеналу Санто-Стефано, Італія (+відео)
На італійському острові Санто-Стефано, де розміщується військово-морська база, упродовж багатьох років може зберігатися близько 5 000 тонн зброї і боєприпасів з Білорусі. Вантаж було затримано в Адріатиці ще у 1994 році військовим кораблем НАТО в результаті спільної операції спецслужб України та Великобританії. Причина: порушення санкцій Ради Безпеки ООН щодо колишньої Югославії. Зброю перевозило судно «Jadran express», яке орендував аферист Дмитро Стрешинський. Сьогодні редакція «Українського репортера» просить італійський уряд, зокрема голову Ради міністрів Джорджу Мелоні, передати білоруські снаряди, ракети, міни, патрони Збройним Силам України.
Хто ж він, Стрешинський? Свого часу автор цих рядків докладно розповів про цього одіозного торговця зброєю у книзі журналістського розслідування “Туринська шахівниця”. А також підготувавав і відерозслідування на цю тему – “Повернення барона зброї. Журналістське розслідування крізь призму війни з Росією”.
Отже Стрешинський на псевдо “Стратег” народився і проживав в Україні, зокрема у Києві. Потім перебрався до Росії.
Після проголошення Незалежності України приїхав до Києва з «чемоданом доларів» робити бізнес. Створив дочірнє відділення своєї фірми “Global technologies international”, офіс якої спочатку розміщувався у відомому адмінбудинку на Михайлівській площі (нині тут МЗС). Швидко знайшов спільну мову у високих кабінетах влади на Банковій, в Міністерстві оборони. Став «допомагати» армії позбавлятися від зайвої зброї та боєприпасів – вивозив за кордон. Зрозумівши, що СБУ «вийшла» на його афери й почала розслідування, втік з України.
В Україні Стрешинський був “на зв’язку” з агентом російської спецслужби Андрієм Деркачем, який орудував у складі агентурної мережі російського ГРУ в Україні, діяв під прикритям статусу народного депутата і був під покровительством татуся – Леоніда Деркача, очільника СБУ.
Президент Леонід Кучма заплющував очі на діяння тандему Деркачів. Не випадково, у той період саме брехливі видання Андрія Деркача (особливо “старалася газетка “Телеграф”) розгорнули в Україні шельмування тодішнього секретаря РНБОУ Євгена Марчука, масовану брехливу кампанію проти нього). Стрешинський був добре знайомим з проросійським політиком і також агентом ФСБ Вадимом Рабіновичем (згодом – нардепом від ОПЗЖ).
Ця трійця – Стрешинський, Деркач, Рабінович – багато разів зустрічалися в Москві, розробляючи свої антиукраїнські комбінації та схеми.
Читайте матеріал: Оприлюднено нові дані про агента раші, нардепа Андрія Деркача та його роль у війні
У 1996 – 1998 роках Стрешинський був головою правління, віце-президентом іноземної фірми “Air finance Europe”. Вона стала засновником казахської компанії “Orient igl airways”. У березні 2000 року національне бюро Інтерполу в Республіці Казахстан проінформувало українських колег про наступне: у цій країні було порушено кримінальну справу стосовно Стрешинського – інкримінували незаконне придбання, зберігання та передачу незареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпасів.
Ще один факт із світових вояжів цього «бізнесмена». Якимось чином він придбав англійський паспорт, у якому було вказано, що народився 14 вересня 1962 року в Лондоні. Цей документ знайшли у нього під час обшуку паризькі правоохоронці й оштрафували за “липу” на 20 тисяч євро.
Утім, загостримо увагу на справі, яку розслідували в Турині щодо контрабанди зброї.
У 1994 році білоруський уряд запитав дозволу на транзит через Україну чергового вантажу Стрешинського – зброї та боєприпасів.
Вантаж буцімто йшов у Нігерію (а ця країна, як відомо, була членом Комітету по санкціях Ради Безпеки ООН). Київ дав “добро”, оскільки яких-небудь перешкод чинити не міг, та й доказів того, що нігерійці не замовляли товар Україна не мала.
Щоб викрити аферу Стрешинського тодішнє керівництво СБУ разом з британською розвідкою прийняло рішення – провести спільну спецоперацію. Мета – проконтролювати рух судна в морі чи океані й зафіксувати порт розвантаження або ж звинуватити в порушенні ембарго Ради Безпеки ООН.
У лютому 1994 році до українського порту (тодішня назва -Жовтневий) прибула група британських і українських контррозвідників. Українськими спецами командував Сергій Глєбов. Він попросив начальника порту зробити так, щоб у радіусі кілометра на цій території не було жодної живої душі. Глєбову потрібен був доступ до морського контейнера, а згодом і до вантажного судна «Jadran express».
Ось що розповідав Сергій Глєбов в інтерв’ю автору цих рядків:
“Спочатку спецслужби України та Великобританії активно листувалися між собою,. В основному тема стосувалася головного – як простежити шлях судна у світовому океані? Обговорювалися різні варіанти. Приміром, спочатку хотіли направити на “Jadran express” свого агента. Але це було нереально (екіпаж-бо хорватський!). Зрештою зійшлися на тому, що в даній ситуації найкраще зробити на судні радіозакладки. Схема пропонувалася така: англійці передають нам ці пристрої, а ми вже закидаємо їх на “Jadran”. Але, подумавши, ми вирішили відмовитися від цього. Чому? Не хотіли збою. Техніка ж чужа, раптом щось не так зробимо. Тому запросили фахівців з Великобританії.
Ми приступили до роботи в портовому ангарі. На контейнері зі зброєю треба було прикріпити радіомаяк.
– Які складності були при встановленні радіомаяків?
– Та, мабуть, ніяких. Наші колеги чудово знали свою роботу. Склалося враження, що вони усе життя цим лише й займалися. А можливо, і тренувалися перед від’їздом до України. У них був свій інструмент, з автономним живленням. Хлопці щось клеїли, різали, прикріплювали, фарбували, добираючи кольори. Адже треба було дуже добре замаскувати технічний пристрій, щоб його ніхто не зміг виявити. Тому шукали на контейнері відповідні місця для встановлення. Загалом, на операцію в ангарі ми витратили близько восьми годин”.
Дивіться відео про це: Пастка для білоруського транзиту зброї
28 березня 1994 року о 18. 50 капітан судна “Jadran express” хорват Кузьма Меданіч, яке у морському порту Миколаївської області було завантажене білоруською зброєю та боєприпасами, наказав віддати швартові й узяти курс нібито на Венецію. Ніхто з команди навіть не здогадувався, що їх “ведуть” західні спецслужби.
Під час журналістського розслідування вдалося з’ясувати: 27 травня 1994 року українські слідчі вилучили з архіву Експертно-технічного комітету при Кабінеті Міністрів України низку документів. Серед них були дозволи на транзит № № 2098 та 3000 відповідно від 3 січня 1994 року і 17 лютого 1994 року. Ці папери були видані Урядовою комісією з експортного контролю підприємству “Білтехекспорт”, тобто білоруській фірмі дозволявся транзит зброї та боєприпасів через територію України. Підставою для такого рішення стало звернення голови Ради Міністрів Республіки Білорусь В. Кебича на ім’я Президента України Леоніда Кравчука. Окрім цього білоруські чиновники направили до Києва копіїї сертифікатів кінцевого користувача Нігерії, Республіки Екваторіальна Гвінея, Марокко, а також ліцензії.
8 березня 1994 року судно “Jadran express” увійшло у протоку Отранто (Адріатика). І саме тут о 19.30 його зупинив військовий корабель НАТО.
Капітан “Jadran express” Кузьма Меданіч усіляко намагався приховати справжню мету перебування в Україні. Він навіть у судовому журналі не вказував, що судно швартувалося до портового причалу в Жовтневому. Там було відображено, що “Jadran” лише cтавав на якір у районі українського порту. Мовляв, ніякого навантаження судна і близько не могло бути. Меданіч гадав, що ця брехня справить гарне враження на італійців. Помилився.
Співробітники італійської Дирекції по боротьбі з мафією встановили, що Меданіч за допомогою комбінацій з вантажем та порожніми контейнерами намагався заплутати сліди. Загалом це судно транспортувало 509 контейнерів. Серед них було чимало порожніх, частину з яких узяли на борт в італійських портах, а частину – в Єгипті. Прибувши до України, капітан наказав розвантажити судно.
Що ж, екіпаж свою роботу “добре” знав: вивантажили 181 контейнер і стільки ж було доставлено назад на судно, тільки от зі зброєю у трюмах виявилися 133 контейнери (вони стояли стінка до стінки. Не відчиниш!). Решта – як були порожніми, так і залишилися такими ж, їх розташували зверху.
Після того, як судно вийшло з українського порту далі була комерційна операція у Порт-Саїді. Капітан “Jadran” Меданіч узявся транспортувати звідсіля до Венеції 4 939 тюків з бавовною (вона містилася у 91 контейнері) для фірми “Societa di importation et de commission”, а також лом міді (2 контейнери), що належав компанії “Portisped”. Товар призначався італійським та французьким бізнесовим підприємствам. Окрім того, на борт судна підняли ще 235 порожніх контейнерів. Це було зроблено не випадково. Порожні контейнери (а їх навмисне ставили дуже щільно), а також цивільний вантаж унеможливлювали повну перевірку судна. Щоб зробити це, потрібно було розвантажити “Jadran”. І тільки тоді можна було докопатися до головного, себто до зброї, яка містилася у трюмах.
Між іншим, тіньові торговці зброєю часто таким чином маскують свої рейси, фіксуючи у документах, що буцімто перевозять будівельні матеріали, овочі, фрукти…
Думається, капітан “Jadran” Меданіч на сто відсотків був упевнений, що цю аферу не викриють, тому й не сушив собі мозок різними запитаннячками на кшталт того, як викручуватися зі скандальних ситуацій. За моїми даним, він був спокійний навіть тоді, коли 2 березня берегова охорона Туреччини зупинила його судно біля острова Таузар і оглянула вантаж. Фортуна тоді посміхнулася хорвату та його зброєнавтам. Втім, ненадовго. Погуба найшла на “Jadran” 8 березня.
Помітивши, що військовий корабель напосів на нього, Меданіч десь о шостій вечора узявся такі кренделі плести на морі, що славнозвісний казковий герой-мандрівник Одіссей йому б позаздрив. Він шугав то в один бік, то в другий, розвиваючи максимальну швидкість. Дуже ж хотілося вислизнути з пастки. А коли маневри провалилися, Меданіч пішов на небезпечне зближення з противником, навмисне підставляючи борт. А потім ще й перешкоджав огляду судна. Цікаво, що пізніше цей контрабандист свої маневри пояснював… стресовим станом екіпажу.
На допомогу військовикам поспів гелікоптер, з якого на борт “Jadran” десантувалися військовослужбовці багатонаціональних сил. І лише після цього зброєнавт Меданіч зрозумів, що від цієї атаки захисту немає. У супроводі військового корабля “Jadran” узяв курс на італійський порт Бріндізі.
Першого червня (через три місяці після цього конвоювання!) префект міста Таранто виніс рішення про затримання судна з усім його вантажем за порушення санкцій Ради Безпеки ООН проти Югославії. Орім зброї та боєприпасів “Jadran” перевозив також 93 контейнери з цивільною продукцією, яку мали одержати французькі та італійські компанії. Наприклад, тут знаходився вантаж – 4939 тюків з бавовною. Її придбала у Сирії фірма “Societe d’Imporation et de Commission” (м. Гавр, Франція). На борту “Jadran” також опинилися два контейнери з кольоровим металом – міддю. Її замовила фірма “Portisped” (м. Венеція). Збитки цих компаній від затримання судна склали близько півмільйона доларів. Веду до того, що італійські спецслужби були впевнені: хорвати перевозили контрабанду. І цю впевненість їм дали колеги з України. В іншому випадку вони навряд чи стали б ризикувати із затриманням корабля.
20 травня 1994 року Окружний комітет з питань громадського порядку та безпеки Таранто дав згоду на негайний початок операції: розвантаження “Jadran” та переміщення вантажу на базу ВМС у районі Сан-Стефано (архіпелаг Маддалена) для зберігання та інвентаризації.
Ось тоді й з’ясувалося, чого так боявся капітан Меданіч. У контейнерах італійці знайшли 30 тисяч автоматів Калашникова, 400 керованих ракет, 50 ракет з дротовим керуванням, 10 008 протитанкових ракет, а також величезну кількість набоїв, а саме: 20 174 400 штук калібру 12,7 мм, 1 941 896 штук калібру 7,62 мм, 1 017 338 штук калібру 11,5 мм. У 835-ти ящиках містилися протитанкові міни. Співробітники Дирекції по боротьбі з мафією встановили, що судно Стрешинського транспортувало 509 контейнерів.
Шість років (!) розслідували справу Стрешинського на Апеннінах. У своїх показах Стрешинський плів харамани, брехав. Загадкою є те, чому після затримання судна “Jadran express” італійці не вжили ефективних заходів щодо розшуку цього афериста, виявлення його спільників, викриття і припинення його злочинної діяльності.
Можливо, тому Стрешинський одержав своєрідний карт-бланш. Після легкого переляку в італійському суді він вже вільно пересувався країнами Європи, США.
5 березня 2002 року італійський суд міста Турин оголосив вирок Стрешинському – 1 рік і 11 місяців ув’язнення (умовно), його зобов’язали також сплатити 516 євро штрафу.
Аж занадто м’який вирок пояснили тим, що Стрешинський пішов на угоду зі слідством. Італійські прокурори вхопилися за брехливі свідчення Стрешинського, який пообіцяв їм сенсаційну розповідь про діяльність начебто міжнародної «мафії» з торгівлі зброєю. Насправді це був хибний слід, по якому пішла дирекція окружної Антимафії в Італії, сподіваючись, можливо, одержати за цю справу лаври переможців.
До речі, капітана судна “Jadran express” Меданіча суд відпустив, навіть не покаравши мінімальним штрафом.
Після завершення щасливого для нього італійського процесу Стрешинський опиняється у Москві. В центрі російської столиці, поруч з музеєм совітської армії, він відриває майстерню з виготовлення мініатюрної стрілецької зброї.
Чи можливо було б це зробити без підтримки ФСБ? Ні. Згодом у Москві разом з італійським зброярем Ніколо Бандіні він створює італійсько-російську фірму «Arsenal Firearms», розробляючи пістолет «Стриж» для російської армії, а також спецслужб. Вихваляється, що новинка буде значно кращою, аніж знаменитий австрійський пістолет «Глок». Але розробка “Стрижа” виявилася провальною, пістолет було визнано дуже поганим з точки зору якості, надійності і т. д.
Тим не менш аферист Стрешинський стає членом військово-промислової ради при уряді російської федерації. Його пропагують тамтешні прокремлівські медіа.
Він вільно їздить світом, облаштовує стенди зі зброєю на міжнародних виставках, зав’язує знайомства з відомими діячами оборонної сфери, такими як неофіційний радник президента США Трампа, засновник приватної військової компанії Blackwater Ерік Прінс.
Стрешинський також знайомиться з відомими політиками, впливовими чиновниками, вихваляється, що подарував зброю навіть королю Іспанії.
Як показує наше журналістське розслідування, незадовго до окупації Криму, загарбання частини території Луганської і Донецької областей Стрешинський бере активну участь у створенні в Росії громадської організації «ДОН» – Добровольческого движения особого назначения в поддержку армии, флота и оборонно-промышленного комплекса.
Його обирають до президії цього ДОНа. Усе це відбувається під патронатом лютого ворога України Рогозіна і його хижої партії «Родіна». І «Родіну» і ДОН називають «спецназом путіна».
У Дмитра Стрешинського є брат – Іван Стрешинський, доларовий мільйонер. Він є одним із ключових топ-менеджерів російського олігарха Алішера Усманова.
Іван Стрешинський — не лише генеральний директор холдингу USM Алішера Усманова, а й найнезвичайніший мільярдер у росії. У ЗМІ пишуть: незважаючи на те, що Іван Якович є одним із найзаможніших людей у країні ($1,3 млрд, Forbes), він ніколи не мав власного бізнесу. Як же вихідцю зі звичайної радянської родини, який ніколи не мав власної справи, вдалося досягти такого успіху?
Іван Стрешинський народився у Києві 1969 року. Його мати – Лариса Стрешинська – викладала дітям музику, а батько – Яків Стрешинський – працював спеціалістом з аеродинаміки та працював у легендарному «КБ Антонова». (Згодом вони переїхали до Москви).
Найважливішими угодами в кар’єрі молодого Івана Стрешинського стали продаж частки в компанії «РУСАЛ», а також купівля у 2006 році Алішером Усмановим та Василем Анісімовим групи «Металоінвест» у Бідзини Іванішвілі. Саме під час останньої відбулося доленосне знайомство Стрешинського з Усмановим, холдинг якого він згодом і очолив.
Стрешинський довго займався спільними справами двох бізнесменів, але згодом остаточно перейшов до структур Усманова.
Незабаром Стрешинський став директором «Газметалу», компанії, яка контролювала металургійні активи Алішера Усманова та його партнерів.
Стрешинський завжди хотів керувати бізнесами, пов’язаними з технологіями, а Усманов на той момент активно вкладав гроші в технологічні компанії: наприклад, придбав акції Facebook, контрольний пакет акцій Mail.ru (нині VK) та Мегафону. 2008 року мрія Стрешинського здійснилася: він став головою «Телекомінвесту» — структури Усманова, відповідальної за інвестиції у сфері технологій.
2012 року, коли мільярдер об’єднав свої компанії в єдиний холдинг USM, він довірив очолити його саме Івану Стрешинському. Досі Стрешинський є генеральним директором USM, який об’єднує під своїм крилом компанії з різних галузей: металургії та гірничого видобутку, телекомунікацій та технологій.
Статки, які Стрешинський заробив на керівництві «чужим» бізнесом, — понад 1,3 мільярда доларів за оцінкою Forbes. Щоправда, цей бізнес тепер для нього зовсім не чужий: протягом кількох років Алішер Усманов передав своєму довіреному менеджеру 5% акцій USM, щедро оцінивши його внесок у розвиток компанії.
Крім того, Іван Стрешинський — беззмінний член ради директорів більшої частини структур холдингу, наприклад «Металоінвесту», «Мегафону» та інших.
Іван Стрешинський досі не під санкціями.
Водночас Дмитро Стрешинський, одіозний міжнародний торговець зброєю, якого було засуджено в Італії за контрабанду білоруської зброї, чомусь не під санкціями.
