Сум і біль: загинув фотограф Володимир Миронюк

На шляхах війни тисячі людей знали його за позивним “Джон”. Йому тепер навіки 59 років.

І описати його особистість дуже непросто. Українець, громадянин США, в Америці він працював багато років водієм-далекобійником. В Україну він приїхав надовго, коли почався Майдан, – пише Бутусов.

Він не був професійним журналістом. Він не був професійним фотографом. Він не був професійним солдатом.

Але його вражаючі фотографії бачили багато людей, і щоб робити таке там, де він був на фронті, треба мати серце та витривалість воїна.

Бутусов згадує, що  запитав його одного разу:

“- Чому ти не хочеш працювати журналістом у команді?

– Мені краще бути одинаком. Мене не цікавлять великі гроші, завдання, мені не треба посвідчення. Мені важливо, коли видатні герої пишуть мені і питають – “пам’ятаєте, ви нас фотографували там-то на фронті – можете вислати фото?” А ще, мене часто розшукують зараз, коли треба знайти останні фото загиблих – і кілька разів було так, що єдине фото, які залишились про людину на її могилі – моє. Я відчуваю себе корисним бути там, серед них, і я цим пишаюсь.. А на життя мені якось друзі допоможуть – мені треба дуже небагато”.

В Америці “Джон” любив фотографував красоти природи. А в Україні він відчув поклик фотографувати героїв. Він з 2014-го став одним з людей-талісманів на фронті, і віддячував фотографіями кожному солдату, якого зустрічав.

Він любив сміливців, які ризикують собою заради високих цілей, він радів, що може знімати у моменти найбільших випробувань справжні обличчя справжніх героїв. Він потрапляв на фронт без всяких дозволів, тому що любив воїнів, відчував їх, і легко здобував довіру. Коли було треба він брав до рук зброю або сідав за кермо. Не раз безпосередньо брав участь у бойових діях як доброволець, за ним не треба було доглядати та охороняти. Він вів себе на фронті як звичайний боєць, і таким чином мав можливості знімати там, де максимальний ризик, – йдеться у повідомленні.

“Джон” бував на усіх ділянках фронту, він не знав страху та втоми якщо була можливість опинитись у вирі подій. Це фото ми зробили разом, коли переправлялись у Северодонецьк у червні.

Останній репортаж Володимир Миронюк зробив кілька днів тому на позиції української піхоти, де ворог атакував та багато годин вів ураганний обстріл. Три дні його тіло не могли забрати через щильний обстріл.

В архіві Володимира Миронюка унікальні кадри дуже багатьох українських героїв, чудові портрети, за якими багато історій.

Друзі “Джона” просять допомогти знайти такий заклад у Києві, який допоможе організувати фотовиставку Володимира Миронюка з його фронтовими фото. Якщо у когось є така зацікавленість – відгукніться, я зконтактую. Це кадри нашої історії, які закарбовані у обличчях героїв навіки. Це пам’ять про “Джона”, якого ми не забудемо.