Сім років тому від кулі російського терориста Мотороли загинув Ігор Брановицький, Герой України
На фото боєць Ігор Брановицький, на псевдо “Натрій” – втомлений, але усміхнений і справжній. Від його посмішки йшов такий магнетизм і впевненість для всіх нас: такі надзвичайні люди повернуться живими… Але терористи жорстокі і безжальні…
Сім років тому, 21 січня 2015-го, його – захисника ДАПу – вбили у полоні. За інформацією очевидців, два постріли в голову «кіборга» зробив ватажок терористів Моторола, – згадує цю сумну подію у соцмережах Фонд“Повернись живим”.
Востаннє ми розмовляли з ним телефоном 19 січня зранку, я запитала його: «Як у вас справи і де ти?». А вони вже добре, я так тепер розумію, знали, що до них не пробитися, що хлопці, які їхали їх витягати, погоріли…Він сказав мені лише: «Мама, у меня все нормально, связь плохая, не звони!» – пригадує мама Ігоря, Ніна Костянтинівна.
В останні найважчі дні оборони летовища терористи підірвали перекриття терміналу і запустили газ. Тоді під завалами опинилося багато українських воїнів. Ігор Брановицький особисто вивів двох поранених побратимів, а сам повернувся. Так він разом з іншими захисниками потрапив у полон бойовиків.
Терористи шукали серед військовополонених кулеметника, по-звірячому били й катували. Рятуючи побратимів, Ігор сказав, що це – він. Нелюди знущалися з українського воїна, а потім застрелили.
Протягом довгих тижнів близькі шукали Ігоря серед полонених, дивилися жорстокі відео бойовиків та сподівалися, що знайдуть його серед живих. Але у березні 2015-го українського воїна було ідентифіковано серед загиблих, яких вивезли з окупованого Донецька… Ігоря поховали у квітні – місяці, коли йому мало б виповнитися 39 років.
Посмертно Ігоря Брановицького нагородили званням Герой України. «Золоту Зірку» сина отримувала мама, Ніна Костянтинівна.
Цього дня, 7 років тому, Україна втратила в один день 51-го захисника. Під час оборони Донецького летовища, за офіційними даними, загинули понад 100 армійців та добровольців.
У кожного із них є ім’я. У кожного із них є родина, якій сьогодні, через 7 років, болить так само.
Пам’ятаємо!
