Російські окупанти вбили двох наших воїнів. Чи піклується командування ООС про збереження життя захисників України?
Путінські терористи відкривали вогонь з багатьох видів зброї.
Як повідомляє штаб ООС, минулої доби, 29 жовтня, у районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід» поблизу населених пунктів Новомихайлівка та Старогнатівка противник застосував гранатомети різних систем. У районі Водяного ворог двічі відкривав вогонь зі стрілецької зброї та ручного протитанкового гранатомета.
Внаслідок прицільного обстрілу позицій українських захисників зі стрілецької зброї один військовослужбовець Об’єднаних сил отримав вогнепальне кульове поранення.
У районі відповідальності оперативно-тактичного угруповання “Північ” поблизу населеного пункту Золоте-4 противник задіяв безпілотний літальний апарат для скидання пострілу ВОГ-17 над позиціями Об’єднаних сил. Отримав вогнепальні осколкові поранення ще один український захисник.
Від початку поточної доби, 30 жовтня, збройні формування Російської Федерації двічі порушили режим припинення вогню.
На вогневі провокації противника підрозділи Об’єднаних сил надали адекватну відповідь, змусивши російсько-окупаційні війська повернутись до режиму тиші.
Від редакції “Українського репортера”: Які втрати у російських терористів? Невідомо. Українське командування воліє мовчати, це вже традиційно. Народ, який годує свою армію, не повинен про це знати? Українські генерали ховають голову у пісок, коли люди вимагають доповісти, скільки вбито загарбників, скількох поранено. У генералів офіційно – “режим тиші”. Заїжджа пластинка. Сумно. І дуже прикро. Наше військове командування сьогодні, у першому фронтовому зведенні з передової, навіть не називає прізвищ полеглих Героїв… І вже також традиційно ні міністр оборони Андрій Таран, ні начальник Генштабу Сергій Корнійчук, ні головнокомандувач Збройних Сил Руслан Хомчак не прийдуть до осель рідних полеглих воїнів, щоб провести їх в останню путь, вклонившись світлій пам’яті мужніх оборонців рідної землі. Вони також не попросять пробачення у батьків і матерів загиблих воїнів за те, що не вберегли їхніх синів. А берегти життя воїна – найперший обов’язок командирів.
Ще влітку генерал Хомчак хвалився, що задоволений ходом підготовки до режиму тиші. Сьогодні ворожі безпілотники безперешкодно літають над нашими позиціями і скидають на голови українських воїнів гранати. Чому не збили цю крилату “наволоч”, чому не “подавили” її наші підрозділи радіоелектронної боротьби? Як же ви готувалися до “режиму тиші”, генерале Хомчак?
Це ж найвище військове командування України цьогоріч публічно заявляло, що впроваджує у військах “новітній бойовий досвід”. Пане міністр оборони Таран, чому не спрацьовує ваш “новітній бойовий досвід”, адже гинуть воїни?
Автор “Українського репортера” науковець Іван Забіяка підказує військовому командуванню, керівництву держави реальний план ефективних дій:
“Проти нас воюють тому, що ми дозволяємо, ми даємо привід своєю толерантністю, тому, що користуємося «я нічого не знаю», а не справжнім – «перший ворога стрічаю». І стрічаю не хлібом-сіллю, а зі зброєю в руках, з тією жорстокістю і ненавистю, яку ворог проявляє по відношенню до нас. З такою жорстокістю і ненавистю, щоб страх від них передавався з покоління в покоління століттями! Щоб назавжди відбити бажання воювати з нами.
Проти нас воюють підмінами понять, смислів, маніпуляціями. Нам їх нав’язують століттями, а ми нічим не протидіємо. Діяти треба абсолютно їхніми ж методами і засобами, щоб вони були в шоці. Діяти на випередження, вдаватися до таких же маніпуляцій, підмін, використовувати їхні ж слабкості, ницості. Треба просто знущатися з них”.
З повідомлень Міноборони читаємо, що очільники відомства виїжджали на фронт, де обговорили питання “ефективної протидії збройним провокаціям”…
А де ж “ефективна протидія” російським окупантам, якщо одного разу після візитів міністра оборони і головнокомандувача на передову було поранено чотирьох наших бійців? У чому полягає тоді реальна суть відрядження на бойові позиції?
Сьогодні, 30 жовтня, із заявою виступив командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко.
Він стверджує, що “на вогневі провокації противника підрозділи Об’єднаних сил надали адекватну відповідь, змусивши російсько-окупаційні війська повернутись до режиму тиші”. Яку саме відповідь? Не уточнює генерал (може, не має даних військової розвідки?). Мовчить про те, скількох окупантів знищено. Як назвати таку політику українського військового командування?
Генерал Кравченко час од часу виступає із заявами щодо ситуації на передовій. На початку вересня штаб ООС повідомив: “У відповідь на обстріл підрозділи Об’єднаних сил застосували наявні вогневі засоби та дали збройним формуванням Російської Федерації гідну відсіч. Втрати противника уточнюються”.
Після цієї інформації минуло вже два місяці, а штаб ООС усе ще уточнює втрати противника? Пане генерал Кравченко, повідомте нарешті українському народові, якою конкретно була відплата кремлівській орді за смерть українських воїнів. Ви забули про свою обіцянку? Скільки місяців, а може років, вам потрібно, щоб “уточнити втрати противника”? Може, ви сподіваєтеся, що з часом народ забуде про те, що ви обіцяли? Зрештою, чи були ці втрати у ворожому стані? Чи це просто слова, слова українських генералів… на вітер?
Генерали повинні воювати не заявами, а кулями і снарядами.
Йде сьомий рік війни з Московією.
***
Редакція “Українського репортера” висловлює щирі співчуття рідним полеглих Героїв.
