“Катування були нелюдськими”: менш ніж за місяць після обміну помер воїн Валерій Зеленський, який пробув у полоні три роки
Менш ніж через місяць після повернення з полону помер 57-річний військовий Валерій Зеленський.
Він перебував у російській неволі понад три роки і повернувся додому в рамках обміну формату “1000 на 1000” у травні, повідомило “Суспільне. Донбас”.
Валерій Зеленський народився в Україні, але протягом певного часу, зокрема у шкільні роки, жив у росії. Донька захисника Валерія розповіла, що він мав лідерський характер і займався великим спортом.
Чоловік здобув освіту хіміка-неорганіка в Сіверськодонецьку, де і зустрів свою майбутню дружину. Згодом Валерій влаштувався на роботу в міліцію – про це він мріяв з дитинства.
Покинувши роботу в правоохоронних органах, чоловік намагався вести підприємницьку діяльність, але зрештою долучився до війська. З часом на службі в 53-й окремій механізованій бригаді Валерій отримав звання старшини, а також здобув повагу побратимів.
Якось військовий потрапив на плакати своєї бригади, які розмістили по всьому Сіверськодонецьку. Валерія каже, що тоді для реклами шукали харизматичні обличчя, одним із яких став її батько.
“Боже, як ми ним пишалися. Просто вся наша сім’я зробила фотографію з цими постерами через те, який він там гарний, дуже стриманий і мужній”, – поділилася спогадами Валерія.
За її словами, після початку повномасштабного вторгнення підрозділ батька допомагав оборонцям Маріуполя, зокрема привозили їм зброю.
“Коли наступ почався, їм сказали, що потрібні добровольці, які підуть у штурм. Із сорока вісім сказали: “Ми йдемо”. Батько був одним із них. Він був сапером і мав мінувати міст. Йому сказали: “Взагалі не хвилюйтеся, там Нацполіція, там вас чекають, все буде добре”.
Він приїхав. І там дійсно їх чекали. І на вигляд все було добре, всі ж російською розмовляють. Але виявилося, що вони розмовляли вже не зі своїми”, – розповіла дівчина.
На сході України захисник потрапив у російський полон, де пробув наступні 39 місяців. Родина Валерія дізналася про те, що той опинився в неволі, лише через декілька днів. На той час його сім’я ховалася в підвалах під обстрілами і навіть не завжди мала доступ до мобільного зв’язку.
Донька захисника каже, що інформація про полон батька стала для них сильним ударом. Згодом родині Валерія вдалося виїхати зі Сіверськодонецька.
“Це був дуже стресовий момент, коли ти маєш від свого горя відірватися і почати розбудовувати нове життя. Почати шукати житло, якось відновлювати речі, купувати щось, але тобі нічого не хочеться”, – зізнається дівчина.
За час полону Валерія його родина отримала один лист, в якому чоловік розповів, що тримається, і попросив поцілувати від його імені всіх рідних.
Донька захисника ділиться, що протягом тривалого часу її батька вносили у списки на обмін, однак він не повертався додому.
“Декілька разів обмінювали інших Зеленських […] Для них Зеленський – це як можливість, це як лялька вуду. І тому хлопці повертаються, розповідають, що там такий час були тортури, такий час у батька були тортури кожен день”, – поділилася Валерія.
Перший рік батька в російській неволі Валерія називає “найскладнішим” через те, що тоді чоловік перебував з так званими ДНРівцями та “вагнерівцями”.
“Оця суміш і катування були не просто жорстокими, а нелюдськими. Але він витримав. Він витримав ще два роки. І він мені казав: “Доня, я витримав, тому що у мене є кіокушинкай (стиль карате – ред.). У мене є дисципліна і я “набитий”. Мої м’язи мене захистили”, – ділиться дівчина.
25 травня 2025 року родина воїна отримала інформацію про те, що Валерія вдалося повернути додому.
“Спочатку через координаційний центр смс прийшла. Потім через “Дію” повідомили. Я навіть скриншоти робила, бо не могла повірити в це. І написано: “Очікуйте на дзвінок”.
У нас такий мандраж був. Ми всі плакали від щастя, бо нарешті найстрашніший сон у нашому житті закінчився. Нам хотілося йому сказати, щоб він не хвилювався, бо знали, що, він дуже переймався за нас”, – згадує події того дня Валерія.
За її словами, в першому телефонному дзвінку захисник дуже зрадів, почувши українську, і заявив, що хоче вивчити державну.
“Перше, що він сказав: я нікого не здав. Для нього це слова честі. Це було вище всього. Він нікого не здав. Він нікого не підставив. Він нічого не розповів. Він був ладний витерпіти абсолютно все, але він нікого не підставити”, – ділиться Валерія.
Після повернення додому чоловік радів тому, що в нього, крім двох онучок, яких він мріяв виховувати, народився онук. Відповідаючи на питання лікарів про суїцидальні схильності, він казав, що має для чого жити, адже його “чекають діти, чекає світ”. Він додавав, що має “ціле життя, яке повинен прожити”.
“Він повернувся вже без м’язів, тому що пройшло надто багато часу. Треба розуміти, що хлопці там буквально на межі життя і смерті.
Він казав: “Серед нас від катувань померли три людини. А коли мені було дуже кепсько і розумів, що можливо все, я просив Бога: “Будь ласка, дай побачити очі коханої”, – розповіла Валерія.
З її слів, у медичному висновку Валерія про пережите в полоні були вказані майже всі можливі види тортур. З російської неволі чоловік повернувся з декількома травмами, зокрема в нього не функціонувало плече та рука.
Після повернення в Україну чоловікові надавали допомогу, однак його стан стрімко погіршувався. Зрештою захисник опинився в реанімації.
Лікарі припускали, що Валерій має проблеми з підшлунковою, яку активно лікували. Зрештою йому провели операцію, під час якого виявилося, що всі його внутрішні органи “розпадалися”. Чоловік помер 16 червня – менше за місяць після повернення з полону.
“Некроз був не тільки в підшлунковій. Це те, що ти не побачиш зором, це те, що аналізи не покажуть. Він тримався просто на силі духу.
Перше почуття – це невичерпний біль, за те, що твоєї улюбленої людини більше немає. Її просто закатували. Але є радість від того, що він більше не відчуває тих тортур”, – зізналася Валерія.
