Добро і зло. Роздуми письменника
На зорі двадцять першого століття нової ери люте загарбницьке зло панує на повну губу. У відомого письменника Вадима Пепи, постійного автора “Українського репортера” душа болить за Україну. Сьогодні розміщуємо його черговий матеріал.
А в нашої печі – золотії плечі,
Мальовані крила, щоб коровай
Загнітила.
Ой піч, наша піч!
Іспечи нам коровай за ніч.
Життєдайне, життєствердне заповідають нащадкам одні з перших на земній кулі рільників, хліборобів. Спонукають вирощувати на справіку рідній землі щедрі врожаї. Золоте плекати збіжжя. Ділитися окрайцями хліба насущного з каліками перехожими. А за нашого сьогодення – з усіма тими, що потребують рятівного зерна. Його морськими маршрутами добродійна Україна готова доставити в будь-яку далину світу.
Ще до нової ери римський комедіограф Тит Мацей Плавт проголосив: «Homo homini lupus est». Людина людині – вовк. 1708 року всевидющий гетьман Іван Мазепа, увергнутий царатом в анафему, яку ніхто в лиховісній рф й гадки не має скасовувати, передбачив: урожайна українська земля – «ціль і точка всього нещастя».
На зорі двадцять першого століття нової ери люте загарбницьке зло панує на повну губу. Шахеди, дрони, надзвукові ракети, нищівні системи залпового вогню, потужні арсенали ядерної зброї нависають Дамокловим мечем над цивілізацією. Майбутнє людства висить на волосині. В багатостраждальній Україні стираються з лиця землі міста і села – Буча, Ірпінь, Гостомель, Бахмут, Кривий Ріг, Одеса, Дніпропетровщина, Сумщина, Чернігівщина, Львів… Стрясання повітря в ООН – як мертвому припарка. Невже людство приречене після апокаліпсису накидатися одні на одних з дрючками?
Вадим Пепа, письменник.
На фото: фрагмент картини відомого художника Олександра Мельника. Робота демонструвалася на Всеукраїнській художній виставці “Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників”(2020 рік).
У 1155 році володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода, викравши ікону Вишгородської Богородиці.
