Байдужість, шахраї і хаос. З якими проблемами стикаються рідні під час пошуків зниклих безвісти?
Основна проблема, з якою стикаються рідні військових, які зникли безвісти, на початку пошуків – брак інформації щодо служби. Щоб уберегти від хвилювань, досить часто бійці приховують від сімей номери частин, напрямки, де воюють, контакти побратимів і командування. Це ускладнює пошуки як офіційні – через правоохоронців, так і неофіційні – за допомогою побратимів.
Байдужість, а подекуди агресія – найпоширеніші емоції, з якими рідні зниклих безвісти стикаються в комунікації з державними органами, – пише Українська правда.
Розшуком зниклих безвісти військових займаються Нацполіція, СБУ та Державне бюро розслідувань. Слідчий – головний комунікатор у таких справах. Він має тримати зв’язок із рідними та повідомляти нові деталі розслідувань.
На практиці це відбувається вкрай рідко. Зазвичай дізнатися бодай мінімальну додаткову інформацію про хід справи – це щось із категорії фантастики.
До того ж правоохоронці в таких справах часто змінюються. Як правило, родинам про це не повідомляють, їм доводиться самостійно шукати нових слідчих.
Найближчі родичі зниклих безвісти можуть претендувати на виплату у розмірі зарплати і “бойових”, які військовий мав би отримувати, якби продовжував службу. Ці гроші родини отримуватимуть до того моменту, коли боєць повернеться додому або його визнають загиблим.
Віднедавна механізм виплат рідним військових змінився. Нарахування коштів за новими правилами почнеться з лютого 2025 року.
Часом оформлення виплат родинам зниклих безвісти військових затягується військовими частинами.
Якщо військові частини затягують процес переоформлення грошового забезпечення на близьких родичів зниклого безвісти, варто скаржитися до Міністерства оборони України, каже юристка ГО “Юридична сотня” Наталія Шмарко.
Сім’ї зниклих безвісти військових часто стають жертвами шахраїв. Особливо, якщо вони активно поширюють інформацію про своїх рідних у соцмережах.
На горі родин зниклих безвісти військових утворився новий “бізнесовий клан” – ворожки і ворожбити. Рідні звертаються до них, бо готові на все, тільки б дізнатися, що сталося з їхньою близькою людиною.
Деякі віщуни самі знаходять своїх жертв у соцмережах. Як це працює? Спочатку вони пропонують відповісти на одне запитання безкоштовно, а потім поступово розкручують рідних на гроші.
Коли військовослужбовець отримує статус зниклого безвісти, правоохоронці перевіряють безліч версій, зокрема й перебування в госпіталі без свідомості та навіть СЗЧ. Але головні дві – полонений або загиблий.
Якщо військовий не повернувся з бойового завдання і не виходить на зв’язок, насамперед відповідальним за його пошуки та евакуацію у випадку поранення або загибелі є безпосередній командир. Він має зафіксувати час, місце та обставини втрати зв’язку.
Залежно від ситуації в зоні ймовірного зникнення бійця командир вирішує, чи можливо відправити туди евакуаційну групу. Якщо це неможливо, наприклад, через інтенсивні обстріли або окупацію, він інформує вище командування частини й ТЦК. Далі справою займається поліція.
Версія № 1. Полонений
Щоб перевірити, чи військовий перебуває у ворожому полоні, слідчий має зробити запити в Національне інформаційне бюро, Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Об’єднаний центр СБУ. Також слідчі отримують інформацію з реєстру зниклих безвісти за особливих обставин.
Офіційно може підтвердити полон МКЧХ. Але українські поліцейські використовують і неофіційні джерела. По-перше, свідчення військових, які повернулися з полону. Після повернення з ними працюють правоохоронці та спецслужби.
По-друге, пошуки у відкритих джерелах за допомогою OSINT, зокрема в Telegram-каналах, YouTube, TikTok, на офіційних сайтах рф.
“До прикладу, Кадиров виклав відео, де спілкується з нашими полоненими. По цьому відео за допомогою спеціальних програм ми змогли з’ясувати, хто це, перевірили – ці військові дійсно в розшуку, мають статус зниклих безвісти. Подивилися, чи підтверджують їх у МКЧХ. Деяких підтверджують, деяких – ні. Передаємо цю інформацію в СБУ і Координаційний штаб. Просимо, щоб використовували такі дані під час переговорного процесу щодо обмінів”, – пояснює уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.
За його словами, дуже часто рідні зниклих безвісти знаходять їхні фото або відео на російських ресурсах. Якщо інформація підтверджується, слідчі додають її в матеріали провадження і передають Координаційному штабу та СБУ.
Уповноважений розповідає, що в державних структурах іноді виникають дискусії щодо полонених. Мовляв, треба прибирати статус зниклого безвісти з реєстру, коли надійшло підтвердження, що військовий у полоні. Але Добросердов вважає, що цього не варто робити, поки боєць не повернеться додому.
Адже були випадки, коли українська сторона мала докази, що воїн у полоні, чекала підтвердження від МКЧХ, а потім його тіло повернули під час обміну загиблими. Тілесні ушкодження свідчили про те, що військового стратили. Якби розшук припинили, тіло цього бійця могли би не ідентифікувати.
Версія № 2. Загиблий
В Генеральному штабі ЗСУ є пошукові групи, які фіксують місце зникнення військових. Ця інформація потрапляє до Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генштабу. І коли Сили оборони України деокуповують території, спочатку відбувається розмінування, а потім військові розшукують зниклих безвісти за наявними координатами.
Якщо ж територія окупована, дані щодо місця зникнення військових використовуються під час переговорів по репатріації.
“Кожного місяця, а іноді двічі на місяць, відбувається репатріація тіл. Ми передаємо тіла окупантів росії і отримуємо тіла наших захисників. Ця процедура відбувається стабільно, без великих перерв. Відповідно певні пошукові роботи з тієї сторони відбуваються. Вони повертають тіла. На сьогодні нам вдалося повернути 5,5 тисяч тіл (дані станом на 1 січня 2025 року – УП)”, – кажеуповноважений з питань зниклих безвісти.
Він додає, що тіла, які повернули, в більшості випадків у поганому стані, бо зберігались у неналежних умовах, тому опізнати їх майже неможливо. З таких тіл судмедексперти виділяють ДНК-профіль, розміщують у базі МВС. Якщо буде співпадіння зі зразком ДНК, який рідні здавали під час подачі заяви про зникнення військового, слідчий повідомляє про ідентифікацію.
Бувають випадки, коли боєць загинув, це бачили побратими, але тіла немає – не можуть забрати з поля бою або воно просто зникло.
“В таких ситуаціях ми завжди говоримо, що правильний варіант – не готувати сповіщення рідним, в якому буде написано: “Загинув, однак тіла немає”, а все ж таки повідомляти, що він зниклий безвісти. Людина може бути в такому статусі багато років, але її мають шукати.
Іноді трапляється, що військовий отримав поранення, російські окупанти забрали його, доставили в лікувальний заклад, надали допомогу, потім він через деякий час повертається з полону”, – пояснює Добросердов.
Україна має двох ключових партнерів, з якими комунікує щодо питань зниклих безвісти: київська команда Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) і Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти.
МКЧХ підтверджує перебування військових у полоні, комунікує з родинами зниклих безвісти й полонених.
Щоправда, комунікація з рідними мінімальна. Навіть якщо Міжнародний Комітет Червоного хреста визнає військовослужбовця полоненим, жодної інформації про його стан отримати не вдасться.
“Мінус у тому, що кількість полонених, яких вони підтверджують, дуже невелика. 59 тисяч зниклих безвісти українців досі в розшуку. Ми не знаємо, що з ними. Ми розуміємо, що хтось загинув, а хтось у полоні. Всього 7,5 тисяч із них офіційно підтверджені МКЧХ як полонені. А де всі інші? Чого когось можна знайти у відкритих джерелах, але Червоним Хрестом це не підтверджено?” – емоційно каже УП уповноважений з питань зниклих безвісти.
Експерти МКЧХ також допомагають у поверненні в Україну й ідентифікації тіл загиблих.
Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти допомагає оцифрувати інформацію щодо тіл, які надходять у бюро судмедекспертизи. Донині в Україні немає єдиної електронної бази судмедекспертизи. Вся інформація щодо померлих і загиблих зберігається в паперових журналах.
Також комісія навчає і консультує українських судмедекспертів, слідчих і прокурорів, зокрема в роботі на місцях масових захоронень.
“В нас є план створити “Єдиний центр ідентифікації” під егідою Міністерства охорони здоров’я в Київській області. Вже виділили територію, будівлі, відбувається ремонт. Туди поставлять найсучасніше обладнання, залучать найдосвідченіших експертів. Тіла, які тривалий час неідентифіковані, які будуть надходити по репатріації, будуть доставлятись саме туди, щоб швидко їх ідентифікувати. Плануємо запустити цей центр навесні 2025-го”, – повідомляє УП уповноважений з питань зниклих безвісти.
Нині процес пошуків зниклих безвісти військових більше нагадує перекидання відповідальності з однієї структури на іншу, ніж системну роботу. В Україні досі немає єдиної державної інституції, яка би займалася тільки цим питанням, тому рідним доводиться звертатися до всіх і одразу. Але результативність цих звернень – виняток, а не правило.
Кількість зниклих безвісти військовослужбовців збільшується ледь не щодня. Ніхто не зацікавлений у їхніх пошуках більше, ніж родини.
“Якщо сім’ї нічого не робитимуть і не нагадуватимуть чиновникам про своїх рідних, про них просто не буде ніякої інформації. Коли ти нагадуєш, хоч мінімальні кроки починають робити”, – ділиться з УП дружина військовослужбовця 30-ої ОМБр Анна Рудак.
Мати Дмитра Прокопенка разом із об’єднанням родин військовослужбовців ТРО, які зникли безвісти, бореться за пошуки та повернення свого сина як в Україні, так і за кордоном. У січні жінки з організації планують поїхати у Ватикан на зустріч із Папою Римським.
“Наш меседж до Папи – примусити росію надати Україні повні списки полонених і тих, хто в полоні загинув, а також інформацію про їхній стан, щоб ми розуміли, що з нашими хлопцями.
Я готова на Місяць, на Сонце, будь-куди полетіти, щоб зрушити цю ситуацію з мертвої точки”, – каже Олена Прокопенко.
