«Вечір надії». Україна чекає, що воїн, поет Борис Гуменюк все ж повернеться з доріг війни (+фото, відео)

01.02.202501.02.2025 Леонід Фросевич 0 коментарів Борис Гуменюк, війна

Воєнне псевдо письменника Бориса Гуменюка “Кармелюк”. До нього часто звертаються бойові побратими: “Друже “Кармелю”, чекаємо, віримо, повертайся скоріше!” Повертайся з доріг війни…

Борис Борисович з групою бійців пішов на бойове завдання наприкінці грудня 2022 року під Кліщіївкою на Донеччині. І не повернувся, на превеликий жаль. Вважається зниклим безвісти. Його слід ніби розтанув на колишньому соняшниковому полі. А він же так любив малювати соняхи, наші українські. Усміхався до них так сонячно, ніби тримав усю цю неповторну красу на своїх долонях воїна, поета.

Його родина, побратими свято вірять, що він, незважаючи шалений вихор війни і різні крутояри долі, все ж повернеться.

30 січня в Національному музеї літератури України тепло, по родинному відзначили 60-річчя Бориса Гуменюка, військовослужбовця ЗСУ, письменника, художника. Назвали цю подію «Вечором надії». Модерувала зустріч поетеса, громадська діячка, науковець Тетяна Шептицька.

Власне, це була довга, тепла, щира розмова… з Борисом Борисовичем Гуменюком, у сподіванні, що він чує, і це додасть йому моральних, фізичних сил. Читали Борисову поезію, виконували пісні на його вірші, згадували незабутнє, пам’ятне чи то під час Революції Гідності, чи то у період оборони Києва від російських загарбників, чи то у мистецькій резиденції “Витівка”. До речі, мальовниче село Войтове, де проживає Гуменюк, його друзі по письменницькому цеху назвали літрезиденцією “Витівка”.

Музикант, композитор, лідер гурту «Рутенія» Анатолій Сухий виконав під гітару свою щемку пісню, яку любив Борис Гуменюк і також співав її

“Наша Витівка без Бориса не така – не така динамічна, не така весела, не така жвава, не така запальна, в принципі не така…”, – додала до цієї географічної подробиці своє спостереження Тетяна Шептицька. Сподіваємося, тимчасово… “не така”. За словами пані Тетяни, тільки така натура як Гуменюк могла об’єднати навколо себе різних людей. Сам він – з Тернопільщини, мешкає на Київщині, а друзів має в усьому світі. На його заклик допомогти фронту одразу відгукувалися звідусіль.

Він вважав за необхідне завжди бути там, де важко Україні. З перших днів широкомасштабної війни – у лавах добровольців, разом з побратимами, серед яких були і відомі митці, зокрема поет Сергій Пантюк, актор, бард Дмитро Лінартович, бандурист, рок-музикант, композитор Василь Живосил Лютий та інші знані українці. Цей мистецький бойовий гурт з іншими мужніми лицарями України став в оборону Києва, а потім воєнна доля відрядила їх до різних підрозділів.

На “Вечорі надії” і Сергій Пантюк, і Дмитро Лінартович, і Василь Живосил Лютий, а також Віктор Нестерук, Ігор Двигало свої виступи присвятили побратимові – Борису Гуменюку. Проникливими були спогади відомого поета, редактора, видавця Івана Андрусяка, заслуженого артиста України, актора театру і кіно Олександра Ігнатуші, журналіста Авла Вольвача та інших. Іван Андрусяк проанонсував видання найновішої книжки Бориса Гуменюка, в якій містимуться тексти «четвертої хвилі» віршів із війни.

Лунало щире слово від літературознавців, журналістів, щокрема Ніна Головченко, Олександр Хоменко звернули увагу “а внесок письменника у сучасну мілітарну літературу, закладені в текстах національні архетипи, правдиво передані реалістичні картини кривавої війни за свободу”.

Коли Дмитро Лінартович емоційно та дуже проникливо читав “Заповіт”, який ще до широкомасштабного вторгнення написав Борис Гуменюк, у залі на очах українців виступили сльози. Може, то люди бачили, як копають солдати свої окопи?

“Сьогодні знову копаємо землю

Цю ненависну донецьку землю

Цю черству закам’янілу землю

Тулимося до неї

Ховаємося в ній

Ще живі…”

Поезія та проза Бориса Гуменюка – це особливий рядок в українській літературі, у комбатантській літературі. Глибина, надзвичайно потужні твори, які будуть досліджувати і вивчати літературознавці упродовж багатьох років. Він пише так, ніби кожне слово пропускає через своє серце.

Режисер Володимир Петранюк та актриса Анна Коваленко.

Дехто з друзів радив йому вже не йти на велику війну, бо вже ж і вік, і вж так довго воював… Дослухався до поради? Ні.

“Лихі часи настали. Нині – час воїнів. Ще не настали часи поетів…”, – це з книги Бориса Гуменюка “100 новел про війну”. А прочитайте, з якою неймовірною любов’ю Борис Борисович змальовує такий простий солдатський атрибут, як саперна лопатка:

“…Відточена до синього саперна лопатка, як травневе небо в Бердянську на світані. Красива, як слово забутою мовою, написане водою на розпеченому камені, гостра, як тиша перед канонадою, котра вічно стоїть з відкритим ротом, небезпечна, наче в руках санітара хірургічний ніж. Твоє дзеркало, єдине з усіх дзеркал, яке відображає твоє справжнє обличчя, і твоя бритва в хвилину дозвілля…”.

Між іншим, ще до широкомасштабної війни Гуменюк під час презентації книжки подарував свою унікальну саперну лопатку Національному музею літератури України, де зберігаються і деякі його рукописи, зхокрема вірш “Заповіт”. Тут є також і дві картини Бориса, подаровані незадовго до виїзду на Донбас – «Соняшники» та «Вежа Донецького аеропорту».

Та сама саперна лопатка. Борис Гуменюк в Музеї літератури.

До присутніх звернулася і донька письменника Оксана, яка розповіла про свого турботливого, доброго батька, що завжди вірив у людей. Очільник ОУН Богдан Червак передав донькам Бориса Гуменюка на зберігання почесну відзнаку – пам’ятний хрест за звільнення Київщини.