В селі Мощун на дереві висить опудало окупанта: українці нагадують про кару для загарбників (+відео, фото)
В селі Мощун, що поблизу Києва, біда примостилася в кожному провулку, на кожній вулиці, скрізь, де падало смертоносне снарядне зло від лиховісної мокшанської орди.
Тут проходила лінія фронту. Від багатьох осель залишилися лише димарі, купи цегли та обгорілого металу – мовчазні свідки страшних злодіянь терористів.
В Мощуні – і невимовна біль од тяжких утрат, страшного розору, і водночас тотальна ненависть до клятих ворогів. При в’їзді до села на старій акації висить опудало рашистського зайди, зодягнуте в камуфляж болотного кольору, з колорадською ганчіркою, у валянках.
Гойдається-погойдується потвора, ніби кличе своїх зарізяк до пекла… Страчена героїчним Українським народом. Ця болотиста покруч прихопила з собою ще й пакунок з поцупленими харчами з якоїсь крамниці, навіть парасолю прив’язано до штанів.
Хто не їде з іноземних фотокореспондентів цим битим шляхом, то неодмінно зостановиться, щоб закарбувати для історії цю народну «помсту» на лісовому узбіччі. Нехай дивиться світ і бачить, з яким лютим ворогом у нас всенародна битва. І якої кари заслуговує кримінально-мокшанська мерзота.
Місцеві кажуть, що деякі іноземні фотолітописці на згарищах (колишніх оселях) довго не затримуються: якихось 10 хвилин – і гайда назад. Хіба ж розкажеш їм про свої біди та страждання за такий короткий час?! Зрештою, багато кого й не тягне на болючі спомини, бо печаль така на серці, що всі слова-одкровення в душі ніби стотонними бетонними брилами привалено.
Люди в селі горнуться одне до одного: то свіжими новинами діляться, то передають із вуст в уста особливої ваги повідомлення від волонтерів – кому сьогодні будо доставлено на подвір’я тимчасовий збірний будиночок для проживання. Кому пощастить?
Багато хто щодня навідується до символічного «сердечка», яке встановлено в центрі села: тут щось важливе і почуєш, і раптом свою «хатинку» зустрінеш, яку буде везти вантажівка.
Треба бачити, з якою великою надією виглядають в Мощуні це житло від волонтерських організацій! Зима ж бо не за горами. А де жити?
У таких тривогах і сподіваннях літо в Мощуні докочується до свого логічного, природного фіналу. Виживе село у страшний час війни?
Кореспонденти «Українського репортера» записали схвильовані розповіді мешканців.
Леонід Фросевич, Світлана Ковальова.
Фото “Українського репортера”.
