Пісенні оповідки з фронту Дмитра Лінартовича (+відео)
У нього досить рідкісний позивний на війні – «Світ». Усього чотири літери. Але ж який колосальний смисл закладено у них! Світ незламності українського духу. Світ глибокого коріння нашої нації. Світ одвічної відваги воїна, оборонця рідної землі. Світ шляхетності, жертовності, непохитної віри у перемогу.
Зорі на небі зійшлися так, що цей позивний припасувався до Дмитра Лінартовича. Звичайно, у Дмитра є пояснення цьому (про що він і говорив мені у короткій розмові перед виступом у музейній залі). Почув від нього і про нашу літеру «і» у цьому слові, яку ніколи не дано вимовити московитам, і про те, що на бойових позиціях по радіостанції позивний «Світ» легко зринає із вуст… І що «Світ» для добрих, щирих та правдивих людей завжди відкритий…
Саме таким побачили кияни Дмитра Лінартовича під час його творчого виступу в Національному музеї літератури. Особливо представляти його, мабуть, і немає потреби. В біографії – низка ролей в театрах, кіно, зокрема у культових кінострічках, які дуже прийшлися до серця глядачам.
Досить лише згадати популярну кінокартину Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» – у ній Дмитро зіграв українця, льотчика-героя Івана Додоку, який волею долі став вождем індіанського племені. З часом акторська діяльність Лінартовича тісно переплелася з пісенною – він пише оповідки і сам чудово виконує їх під гітару.
У цьому жанрі йде самобутньою стежиною, не підпадаючи під чийсь музичний та виконавський вплив. І це надає неповторного шарму його композиціям, до того ж цю високу ноту майстерності посилює ще й харизма виконавця, потужна енергетика, його вміння органічно додати до свого звучання і той чи інший кінематографічний ряд із зіграних ролей.
Сьогодні Лінартович боронить нашу землю. Коли у лютому рашистська орда вдерлася до нас, Дмитро пішов в територіальну оборону, захищав Київ. А через два місяці – Житомирський військкомат, навчальний центр Десантно-штурмових військ, бойовий вишкіл: саперна, інженерна, вогнева підготовка… Дмитро став розвідником-десантником. Війна, окопи… «Хвацькі хлопці 46-ої Окремої десантно-штурмової бригади, наше братство», – каже про побратимів Дмитро.
Він розповідає про бойові будні коротко, більше акцентуючи увагу на тому, як пов’язані між собою світ війни і світ мистецтва. Здається, непоєднуване… Але ж там, де снаряди і вогонь, є час і для гітари…
Дмитро співав в музейній залі, на стінах якої, до речі, експонуються прекрасні художні роботи його побратима, воїна-добровольця Бориса Гуменюка, декілька нових пісенних оповідок, зокрема твір «Окопище» знайомить нас із цим прихистком українського оборонця, що означає для воїна цей клаптик землі. А темою іншої композиції – «Як повірити в те, що тебе нема» – є щемкий до болю діалог двох бійців.
«Я в пісні виговорююся…» – чуємо від Дмитра. А ми, глядачі, відчуваємо у його композиціях і настрої на передовій, і те, що пече, болить чи гріє душу воїна. Утім, постійними є сенси, які присутні у цих оповідках. Ми їх відчуваємо у піснях «Наші пращури – нам…», «Молиться капелан», «Народжений»… І ці сенси є одвічно українськими: «Тільки в бою здобудеш свободу!», «Будь своєї землі, роду достоїн!» «Як би життя вас не било, треба йти вперед»…
Понад годину тривала винятково тепла і щира творча зустріч з воїном, митцем. Йому аплодували, лунали слова подяки за ратний труд захисника, за справжнє мистецтво, за пісенні оповідки, які український народ прийняв близько до серця.
А в музейній залі, серед присутніх був і батько Дмитра, відомий актор театру і кіно Костянтин Лінартович (на світлині перший ліворуч).
Завтра Дмитрова дорога знову проляже на фронт. І ми твердо знаємо: «Світ» – з Україною. Україна» зі «Світом»! Удачі, Воїне Світла!
Леонід Фросевич
Про актора і співака також читайте:
