Пам’яті військового розвідника Серго Горнакашвілі (+відео, фото)
У Києві вкотре на площі біля Свято-Михайлівського Золотоверхого собору люди навколішки прощалися з Героєм.
Цього разу клята війна забрала Серго Горнакашвілі. Коли у засвіти йдуть найкращі, то смуток заповнює душу і серце, постійно стримить запитання: чому, чому, чому?
…Згорьована молода жіночка з чотиримісячним малятком на руках – сумний образ сучасної України. Такі світлини мають бути на стінах ООН, міжнародних організацій як нагадування про безмірне горе українського народу. Маленький хлопчик ще не розуміє, що бачить батька востаннє…
Сиротами залишилося троє дітей, які проводжали в останню путь свого татуся. Воїна, Героя, хороброго захисника України.
У храмі – відспівування. Його провів отець Павло (Основенко), а співслужив ігумен Макарій із Свято-Феодосіївського монастиря. Серго був віруючою людиною, ходив до церкви.
У свої 36 років він встиг чимало зробити! Спогади друзів, побратимів розкрили ще раз його багатогранність. Був дуже скромним. Навчання у вузі поєднував із заняттям спортом, громадською діяльністю. Представники грузинського земляцтва згадували, що Серго був завжди активним, допомагав дітям та дорослим опановувати грузинську мову.
Футбол був одним із його головних захоплень, адже ще з дитинства займався у футбольній школі. На Київщині він виступав за футбольний клуб «Колос» з Великої Димерки. Встигав поєднувати професійну гру з навчально-виховною роботою – тренував юних гравців. І за словами батьків маленьких спортсменів, був найкращим у своїй справі, бо мав дар спілкуватися з дітьми, до кожного шукав підхід і знаходив у кожного свій «плюсик».
Зажурені одноклубники з «Колоса», юні футболісти прощалися з товаришем, тренером.
Друзі згадують, що Серго популяризував грузинську кухню в Україні. І що дуже смачно готував хінкалі. Він завжди був душею компанії. Був цікавим співрозмовником, у нього завжди в запасі була цікава історія.
За що б не брався – усе у нього виходило якнайкраще. Цікавився мистецтвом, любив відвідувати театр. Не всі знали, що він був і сценаристом – долучився до написання сценарію документального фільму про війну, в якому йдеться про двох братів. Він мав і акторський талант – на сцені зіграв роль батька Вахтанга Кікабідзе.
Серго і гори – це щось нерозривне, адже вони так манили хлопця. Він завжди був головним організатором та натхненником походів у гори – групових, одиночних. Там він сяяв. Це була його стихія, його відрада. Намагався вирватися туди бодай на вихідні.
Можливо, саме тому його душа завжди була в горах Сакартвело (Грузії), а серце – в степах України. Колись сім’я Серго була вимушена покинути Сакартвело через російську агресію. На жаль, триклята війна все ж наздогнала родину.
Історія України та Сакартвело мають спільну багатовікову історію – наші народи вже багато століть завзято здобувають своє право на волю, право на існування та успішний розвиток в родині європейських цивілізованих країн.
Особливістю наших країн є те, що тут земля завжди народжувала вірних синів-лицарів, справжніх воїнів-козаків, хоробрих героїв, які в найтяжчі часи готові боронити свою батьківщину від лихої орди, навіть ціною свого життя.
Серго був батьком трьох дітей, наймолодшому з яких чотири місяці. Але бажання захистити їх було серед основних мотивів, що спонукало стати на захист України. «Я не можу не йти, моїм дітям тут жити», – пояснював друзям.
А ще Серго був інтелектуалом – знав п’ять мов, перекладав твори з грузинської. Не міг залишитись осторонь, завжди був готовий допомогти. Мріяв, щоб його рідні народи – грузини, чеченці, українці – завжди були вільними та щасливими.
Він був надзвичайно глибоким, чуттєвим і водночас – рішучим, сильним воїном, надійним побратимом. Його серце завжди було відкритим для всіх, хто потребував підтримки і допомоги.
З початку повномасштабної війни вступив до Збройних Сил України, тримав оборону Києва, був на передових позиціях Донецької області. Бився з лютим ворогом за місто Бахмут. Був відзначений нагородами за бойові заслуги перед Україною.
З побратимами воював в елітному спецпідрозділі військової розвідки, був там, де найгарячіше, де найризикованіше. Звичайно, вмирати Серго не збирався. Але ж… 20 травня 2024 року о 6-ій ранку, на Харківщині разом з побратимами стримував ворожий прорив. Під час обстрілу прикрив собою бойового товариша…
Це ще раз характеризує Серго – воїна з великим серцем, звитяжця, який заради ближнього, товариша віддав своє життя.
Побратими пишаються дружбою із Серго, який був світлою людиною надзвичайної витримки, і сили духу. Військові розвідники покладалися на нього, як на самих себе. Він завжди приходив на допомогу.
Дорогий друже Серго! Мали за честь знати тебе, зустрічатися, бодай інколи. Пишаємося цим. Твоє життя було сповнене яскравих емоцій та великої любові. Ти віддав його за щастя своєї великої родини, дружини, янголів-діточок та всіх українців. Ти був різним, але для кожного своїм – чоловіком, батьком, сином, братом, другом, побратимом, вчителем, тренером, гравцем. Ти допомагав, надихав, підтримував… Кожному з нас ти подарував частину свого великого серця та глибокої душі. Твоя любов до життя навіки залишиться в наших серцях. Твій подвиг навіки в пам’яті українців.
… Ми прощалися з великим воїном на Лісовому кладовищі, на Алеї почесних поховань, де вже тисячі стягів над могилами українських Героїв. І ось ще одне знамено… І люди навколішки біля труни з тілом Серго. Боже, яка несправедливість, що йдуть найкращі, найшляхетніші. Цвіт нації. Сльози на очах. Не витримують і мужні бойові побратими Серго – вони, обпалені війною, безліччю важких випробувань, також витирають сльози. Дуже торкнулася сердець мить прощання з другом воїна з численними пораненнями, у бинтах. Він, як і деякі інші побратими, приїхав сюди прямо із шпиталю.
Прощальний салют на честь полеглого воїна… Слава Герою! Честь, шана, глибока повага і вдячність!
Допомогти дружині загиблого воїна можна за реквізитами: 5167 8033 0096 9388.
***
Редакція «Українського репортера» висловлює щирі співчуття родині, бойовим побратимам, друзям Серго Горнакашвілі. Сумуємо, пам’ятаємо. Честь і одвічна шана шляхетному Лицарю, захиснику.
Світлана та Леонід Фросевич
Фото авторів.
