«Ніколи не думав, що стану заручником у рідній школі» (+відео)
Очікується, що цьогоріч на базі Ради Європи буде створено Спеціальний трибунал з покарання злочину агресії проти України. Власне, це буде суд над путіним та російськими воєнними злочинцями найвищого рангу. Можливо, на цьому процесі нададуть слово для обвинувального виступу й потерпілим, колишнім заручникам із села Ягідне Чернігівської області, яких у 2022 році окупанти тримали у зачиненому, тісному та задушливому шкільному підвалі 27 днів.
Серед 368-ми заручників був і 17-літній Владислав Польгуй. «Коли іноді рашисти випускали людей на вулицю подихати свіжим повітрям, то вже через три хвилини починали стріляти, усі ми в паніці втікали назад, до підвалу, падали на сходах. Це була жахлива картина», – згадує Владислав. -Було багато випадків моральної жорстокості – російські солдати заходили до підвалу, діставали гранати і лякали, що зараз нас усіх підірвуть, або розстріляють… Я не хотів у це вірити, намагався себе переконати, що скоро все це закінчиться і будемо жити як жили.
У підвалі часто згадували шкільні вірші, пісні. А одного разу ми з Мариною Супрун вирішили згадати Шевченка і написали на фанері червоним фломастером частину з поеми «Катерина». На жаль, наш запис не зберігся – вицвів із часом.
Зі мною була книжка, яка є для мене дуже цінною. Вона про українських гетьманів (на світлині. –Ред.), її одного разу знайшов на шкільному подвір’ї – рашисти викинули разом з іншою літературою. Раніше ця велика, груба книжка була у кабінеті директорки школи, я ще школярем брав її читати. Я зрадів такій знахідці., підняв, витер од бруду, і вона була зі мною увесь час у підвалі. І досі є”.
Владислав каже: “Ніколи не думав, що стану заручником російських окупантів у рідній школі”.
Кореспонденти «Українського репортера» Світлана та Леонід Фросевич записали відеоінтерв’ю з Владиславом Польгуєм про жахіття ягіднянського підвалу. Дивіться чергове відео із авторського циклу “Літопис війни”.
***
Редакція “Українського репортера” висловлює подяку голові Київської організації Товариства “Знання” України Неволову Василю Васильовичу за сприяння у проведенні цього інтерв’ю.
