Байдужість і рейдерство, або Як у Києві чиновники хочуть позбавитися дитячого авіамодельного гуртка, що допомагає виготовляти дрони для фронту (+відео)

У Києві упродовж багатьох років відчайдушно бореться за своє існування центр дитячої технічної творчості з великою та славною біографією, хапається навіть за найтоншу соломину, аби не загинути, не потонути в безодні, яка поглинула вже тисячі подібних гуртків та позашкільних освітянських клубів  на теренах країни. Йдеться про державний позашкільний навчальний заклад «Перспектива», який розміщується у Дарницькому районі.

До початку широкомасштабного російського вторгнення тут діяли різноманітні дитячі освітянські гуртки, серед яких особливо популярним був авіамодельний. Школярі залюбки приходять сюди, адже майструють різні літачки, відчуваючи себе справжніми авіаконструкторами. А потім – і випробовуваня авіамоделей, конкурентні змагання і, звичайно, нагороди, що особливо тішать підлітків.

Таланти ж бо! Учні авіамодельного гуртка ставали багаторазовими чемпіонами міських, національних змагань, Кубка України, етапів Кубка Світу. Вони піднімались на п’єдестали пошани під час чемпіонатів Європи, світу.

Вихованці “Перспективи” завоювали більше ста золотих медалей, а також багато срібних і бронзових медалей. П’ять майстрів спорту, більше ста розрядників розпочинали свій шлях в авіамоделізмі саме в дарницькому клубі.

Що мала б зробити держава для такого особливого центру дитячої технічної творчості? Відповідь проста й очевидна – усіляко підтримувати, заохочувати, допомагати у подальшому розвиткові, закликати інших брати приклад.

Але у нас, на жаль, здебільшого так не буває. Державний позашкільний навчальний заклад “Перспектива” потрапив у неймовірно шалений і потужний шторм, який дико терзає його, намагаючись втопити.

У той час, коли до України вдерлися з великою війною московитські ординці, «Перспектива» вирішила не сидіти, склавши руки, а підставити плече фронту. Узялися за нагальне – за профільну справу. Безпілотники, дрони – ось на чому сконцентрували увагу.

Навіть в умовах війни підприємство знайшло можливість допомагати Збройним силам України виготовляти, обслуговувати, ремонтувати безпілотники. Узялися й за початкове навчання азам керування БПЛА. І ось це маленьке позашкільне підприємство вже виготовило два бойових безпілотники, а також вісім навчальних БПЛА! За цей час підготовлено трьох операторів цих літальних апаратів.

Гуртківці з особливою гордістю показали нам листи-подяки від військового командування за свою діяльність у справі оборони країни.

 

Виконувач обов’язки директора підприємства “Перспектива” Андрій Люшин розповідає, що на базі авіамодельного гуртка можна було б і суттєво розгорнути справу з безпілотниками для воїнів. Адже є приміщення для виробництва, персонал необхідної кваліфікації та необхідне обладнання. Однак всі ці ресурси розраховані на штучне виробництво. А щоб налагодити  виробничий конвейєр, для цього потрібні додаткові фінансові та технічні ресурси.

Натомість ось що відбувається: на підприємство раз-по-раз накочуються хвилі рейдерського захоплення. До цього додається ще й байдужість чиновників, і все це разом ставить під загрозу не те що розвиток, а сам факт існування “Перспективи”.

Водночас в Україні постійно лунають заклики створювати “Армію дронів”. Влада заявляє, що купуватиме в українських компаній усі безпілотники, які вони можуть виробити. Щодня чуємо новини з передової про бойові успіхи української безпілотної авіації.

І на цьому фоні спостерігаємо таке дикунство (інкаше й не назвеш) щодо Центру дитячої технічної творчості, де діти знаходять себе в авіамоделізмі, хочуть бути корисними державі. Мимохіть починаєш замислюватися: а може ось ці палиці в колеса є замаскованим шкідництвом?

Пора назвати основну причину, чому державний позашкільний навчальний заклад «Перспектива» час од часу зазнає підступних атак. Він має приміщення, у яких розташовуються гуртки.

На цю нерухомість давно накинули хижим оком. Хто? Різні  впливові “дядечки”, які мають гарні зв’язки у горішніх  ешелонах влади, деякі товтосуми, які відчувають, що гроші і блат все вирішують.

Що впадає у вічі: на різних етапах утисків гуртківців та створення перешкод  у їхній діяльності до боротьби за ласий шматок навчальних приміщень приєднувалися нові “зазіхальники” на цю нерухомість. Відтак на позашкільний центр накочувалася чергова хвиля під умовною назвою “забрати все!”.

Запитаймо цих лихих та зажерливих “дядечок”: а ви, нешановані, створювали ці навчальні класи для авіамоделювання, для роботи тематичних гуртків? Та ж ні, звичайно! Зате хапнути чуже – ой, які спритні! Які тільки комбінації не “малюють” ці хитроокі мудрагелі! Які тільки схеми не виписують у чиновницьких канцеляріях!

Покажемо анатомію спроб дикунського захоплення нерухомості позашкільного навчального закладу.

Але спершу ознайомимо вас із родовідом цього осередку технічної творчості.

Його біографія бере початок з далекого 1960 року. Саме тоді на Київському радіозаводі було створено клуб «Юний технік». У 1987 році на конкурсних засадах і його директором було призначено заводського інженера Андрія Люшина.

У 1991-му «Юний технік» став навчальним науково-виробничим об’єднанням «Борисфен» – це був перший госпрозрахунковий позашкільний навчальний заклад. Тоді ж було й розроблено товарний знак «Борисфен», який є і понині. У 1996 році підприємство стало називатися ДП «Перспектива», хоч його і досі багато хто знає як Клуб «Юний технік», «Борисфен».

Важлива деталь: радіозавод безоплатно передав гуртківцям приміщення на 20 років.  І це було справедливо, адже тут навчаються діти. Йдеться про два приміщення: одне з них на вулиці Сормовській, 9 (давнішня невеличка споруда, у якій декілька учбових класів, саме тут розпочиналася біографія клубу «Юний технік») і друге, що на Харківському шосе, 55 – це багатоповерховий житловий будинок, на першому поверсі якого вбудовані класи для Клубу юних техніків, їх було  споруджено за кошти радіозаводу в 1991 році.

На початку Незалежності Україна почала входити у ринкові відносини, а клуб «Юний технік» розпочав тривалу і титанічну боротьбу за виживання.

Про це журналісти “Українського репортера” розповідали в матеріалі “Юні крила України. Історія виживання і боротьби”.

А як вижити, не задихнутися, не опустити руки, якщо упродовж трьох десятиліть держбюджет абсолютно не фінансував діяльність “юних техніків” Люшина? Нуль коштів! Хто із сміливців наважиться господарювати в таких дикунських умовах, ще й поставивши головним завданням навчання діток?

Хіба що цю гору здолає людина з винятково твердим характером, із залізною впертістю. Якийсь одчайдух, що б’ється до останнього. Що присвятив себе створенню умов для розвитку талантів, щоб діти виростали всезнайками.

Свого часу автор цих рядків познайомився з такою людиною. Це – Андрій Генріхович Люшин, Відмінник освіти. Колись трудився інженером на радіозаводі, як  і його родина: батько, мама, брат, дружина.

Ось він і упрігся у цей важкий віз і досі тягне його, незважаючи на те, що держава не виконує своїх обов’язків щодо фінансування навчального закладу, як вимагають закони«Про позашкільну освіту» та «Про освіту».

Часто не було коштів ні на зарплати, ні на оплату комунальних послуг, словом, як хочеш так і виживай. Люшин з командою виготовляли різні вироби – і нейтралізатори, і ехолоти, і паяльники, сподіваючись згодом вийти на серійні зразки, відтак, думалось йому, з’являться кошти на зарплату колективу. Що тільки не розробляли!

– А позиція була незмінною – якщо є можливість заробляти, то я це і роблю, щоб безкоштовно утримувати гуртки, – каже Андрій Генріхович, бо таке його життєве кредо. – Тобто з господарської діяльності сплачував зарплату черговим, викладачам, і грошей з батьків учнів не брав.

Він розумів: лишень підприємство стане боржником – очікуй судів, можуть забрати приміщення, продати за схемою. А цього допустити не можна!

Після того, як у 1996 році на базі клубу “Юний технік” було створено державний позашкільний навчальний заклад«Перспектива», у гуртківців з’яилися нові смуги перешкод.

-Нас почали смикати, щоб «викинути» на приватизацію. І постійно це робили, намагаючись дотиснути. Але я щільно працював з Міністерством освіти, яке підтримувало мене, бо це був єдиний державний позашкільний заклад на повному госпрозрахунку, – каже Люшин.

І все ж замість розвитку гуртків, «юні техніки» мусили зводити оборонні мури, замість залучення все нових дітей до технічної творчості відбивалися від «прихватизаторів». Думалося, що хмари над гуртківцями розійдуться з прийняттям Закону «Про позашкільну освіту». У цьому документі є важливий пункт: державні позашкільні заклади можуть приватизуватися лише за умови збереження освітянського призначення, наявності коштів і згоди колективу.

Ця законодавча вимога і дозволила клубові триматися два десятиліття. Коли в державі закрутилася чергова веремія з реорганізацією міністерств і відомств, згадали й про «Перспективу». Клуб підпорядкували Агентству, яке було утворено замість Мінпромполітики. Люшина викликали в Агентство й бабахнули пропозицією: «Ми ваше підприємство хочемо подати на приватизацію. Але за певних умов… не будемо чіпати…»

Люшину знову треба ставати в оборону святої справи. Він пообіцяв зчинити галас, розказати публічно про цих двоногих хижаків. Добре, що Агентство наказало довго жити… І ті хижаки щезли.

А Люшин тішив себе, що вдалося, перебуваючи під крилом Мінпромполітики, затвердити статут підприємства – державного позашкільного навчального закладу. І що колись гуртківці зможуть одержати бюджетне фінансування.

-Але на бюджет ми не могли претендувати, бо не відносимося до Міністерства освіти напряму, – промовляє Андрій Генріхович. – Міністерство і могло б узяти нас під крило, але для цього необхідно передати приміщення. А їх не хоче віддавати Мінпромполітики. Каже – забирайте дітей, а приміщення залишайте, ми знайдемо як їх використати. Таким чином, ми знову залишалися без державної фінансової підтримки і знову мусили якимсь незбагненним чином десь заробляти, аби вижити, фінансувати гуртки.

Був і перший досвід роздрібної торгівлі з відомим київським модельєром одягу Михаїлом Вороніним, який погодився давати на реалізацію речі. Співпрацювали з ним на умовах франчайзингу, і це тривало 18 років.

У 2008 році підприємство вже зміцніло й мало змогу направляти дітей на змагання за кордон. Тут пишалися, що виховали уже і чемпіонів світу з авіамодельного спорту. Медалі, кубки – це все результати ефективної та наполегливої роботи педагогів, усіх гуртківців. І все це на безкоштовній основі.

Були й інші торговельні напрямки з деякими іншими вітчизняними виробниками . Це стосувалося і продажу комп’ютерів, меблів. На жаль, Вороніна не стало, і цей комерційний напрям зайшов у тупик, все закінчилося. В адміністрації “Перспективи” знову задумалися, як виживати, де брати кошти на утримання гуртків, на зарплати, на сплату податків, на комуналку.

Спробували робити морозиво, пекли хліб, випікали печиво. На жаль, усе це не давало прибутків, а вимагало все нових витрат на устаткування і логістику.

Згодом ніби з’явився промінчик світла в цьому тунелі виживання – у 2014 році держпідприємство «Перспектива» було передано у відання Міністерства економіки України із затвердженим Статутом відповідно до Закону «Про позашкільну освіту».

Але що бачить команда Люшина? Через рік Міністерство економіки затверджує новий Статут підприємства, який йде всупереч законам «Про освіту» та «Про позашкільну освіту». І цим самим закладає ризики рейдерського захоплення та незаконній приватизації.

І вовки в овечих шкурах не забарилися. У вересні 2017-го до “Перспективи” знайшли дорогу два бізнесмени, назвавши себе керівниками одного з українських банків і запропонували приватизувати підприємство. Одержавши відкоша, пригрозили, що “своє” (читай – чуже!) “все одно візьмуть”, бо для них, мовляв, не існує перешкод.

А далі вже було щось схоже на цунамі. У вересні того ж 2017 року “Перспектива” одержала офіційного листа від СБУ з вимогою надати величезний перелік документів.

Служба безпеки України пішла “війною” проти дитячих гуртків! Виходить, це було важливіше, аніж виводити на чисту воду зрадників Медведчука, Рабіновича, Андрія Деркача та інших лютих ворогів.

У жовтні 2017-го СБУ направила черговий офіційний лист з тим самим проханням – надіслати на Володимирську повну інформацію про підприємство. А підставами для надання документів назвали статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», пункт 5 статті 7 цього ж закону. Ось і скажіть, як усе це сприймати на здоровий глузд? Кому служила така “контррозвідка”?

У “Перспективі” відчули: хтось дуже впливовий поклав око на приміщення гуртківців на Харківському шосе. Підприємство почали “тероризувати” комісії. Випробувана тактика!

2019 рік розпочався з перевірки пожежних інспекторів. Потім прийшли перевіряючі з Мінпраці. Не встигли вони піти, як на порозі – перевірка з Мінекономіки, у складі якої було п’ятеро (!) юристів.

Колектив підприємства, батьки, діти, а також дарницька громада сподівалися, що ця представницька комісія міністерства надасть юридичну підтримку «юним технікам» і це унеможливить незаконе відчуження приміщень клубу, допоможе відбитися від рейдерського захоплення різними «інвесторами», метою яких, мабуть, було перепрофілювання підприємства у ще один торгівельний чи банківский центр.

Відповідно до акту комісії стали готувати новий Статут позашкільного закладу, пропозиції щодо виділення бюджетного фінансування.

На жаль, надії на краще виявилися даремними.

-Бо знову завітала комісія, цього разу з Головного управління Держпраці у Київській області, але вже на підставі начебто скарги  “наших” працівників щодо порушення правил техніки безпеки. Вивчивши ці скарги, представник Мінпраці разом з адміністрацією нашого підприємства встановили, що заяви фальшиві й написані сторонніми особами. Цей факт зафіксувала поліція, – пояснює Люшин.

Всупереч усім руйнівним штормам, “Перспектива” усе ж трималася на плаву, абсолютно без бюджетного фінансування. Але насувалися нові грозові хмари. Прихованою метою всіх перевірок був пошук підстав для звільнення директора Люшина. Комісія Міністерства економічного розвитку і торгівлі за підсумками перевірки стану правової роботи таких підстав не знайшла. В документі з цього приводу зазначили вимогу – скорегувати Статут підприємства відповідно до чинного законодавства і нових Законів «Про освіту» та «Про позашкільну освіту».

Влітку 2019-го адміністрація Люшина направляє до міністерства  скорегований Статут державного закладу позашкільної освіти з відповідними змінами відповідно до методичних рекомендацій Міністерства освіти.

У цьому документі передбачалися запобіжники проти “прихватизації”, усувалися перешкоди на шляху державного фінансування гуртків. І який же результат?  Проект Статуту поклали під сукно! Відповіді у “Перпективі” не отримали й до сьогодні.

Того ж року в Мінекономіки Люшина “потішили” новиною – одне із приміщень гуртківців мають намір передати Міністерству оборони України. Це вже гралася якась нова “пластинка”. Ось тільки хто замовляв “музику”?

Коли в нашому суспільстві настала “ковідна” ера, “Перспективі” стало дуже сутужно. У 2020-му через СOVID-19 тут змушені були закрити гуртки, звільнити та відправити викладачів у відпустки за власний рахунок, перевести на дистанційну роботу адміністративно-господарський персонал.

Не обіцяв смачних пирогів і наступний, 2021-й рік. Чиновники в Мінекономіки узялися крутити веремію по новому. У розмовах з ними Люшин дізнався, що витає ідея приватизації підприємства. Знову довелося вкотре пояснювати, що в такому разі це буде дерибан. На щастя, лихо тоді обійшло стороною гуртківців. Чиновники погодилися затвердити новий Статут “Перспективи”, але далі слів справа не пішла.

Минав місяць за місяцем, тасувалися кадри в міністерських кабінетах, а тим часом тишком-нишком продовжувався пошук компромату на Люшина. І все заради одного – знайти бодай найменшу можливість зняти його з посади та перепрофілювати навчальний заклад.

Цього разу на нього хтось нацькував Національне агентство із запобігання корупції – мовляв, не подає декларацію про доходи. Це вже потім з’ясували, що Люшин і не зобов’язаний був направляти до НАЗК такий папір. Вже й НАБУ цікавилося “Перспективою”. В народі кажуть з приводу подібної ситуації: таке не налазить на голову!

У вересні 2021-го знову почала заварюватися стара каша – у період чергової відпустки Люшина на підприємство примчала перевірка з Мінекономіки, причому без відповідного наказу, направлення та погодження з керівництвом “Перспективи”.

Це так опікувалися гуртківцями? Замість того, щоб допомогти вивести підприємство на чисте і безпечне плесо господарювання постійно чинили спротив затвердженню нового Статуту з бюджетним фінансуванням.

Очевидно, чиновники розуміли: якщо «Перспектива» увійде до Єдиного реєстру державних позашкільних закладів і буде захищена Законом «Про освіту», то буде заслін спробам незаконної приватизації і відчуження приміщень, які будувала з цільовим призначенням для Клубу юних техніків громада Дарницького району, себто працівники Київського радіозаводу.

У 2022 році, коли українці відчайдушно билися на усіх фронтах з хижою рашистською ордою, на порозі “Перспективи” з’явилися непрохані гості. Чотири здоровані! І чого ж хотіла від гуртківців ця бригада?

Один із них показав посвідчення, що працює в Мінекономіки, а троє інших промовчали. Згодом просочилася інформація, що ці троє були з Бюро економічної безпеки (до речі, у квітні 2023-го Кабмін звільнив Вадима Мельника з посади директора Бюро економічної безпеки України).

Непрохані гості, судячи з усього, мали план – з’ясувати, чи підходить приміщення, яке займають гуртки, для розміщення структур Бюро економічної бепеки. Подивилися та й пішли… Ніби стихли штормові хвилі довкола “Перспективи”.

Але що далі? Основну діяльність, себто навчати дітей, підприємство під час війни не може вести, оскільки приміщення не має бомбосховища. Важливо, що воно без боргів. Що робить Мінекономіки? Знову, схоже, крутиться якась чергова таємнича веремія. І мета, мабуть, одна, – зняти цю ношу з плеч, тобто передати “Перпективу” у чиєсь відання.

І не комусь там, з далеких і незвіданих доріг, а козирним дядечкам! Чи не такі персонажі намалювалися з Бюро економічної безпеки? Але ж хоч для ока потрібна якась легалізація цієї комбінації. І вона намалювалася… у вигляді постанови Кабінету міністрів України! Уявляєте рівень “творчості” – дитячі гуртки і раптом урядова постанова!

Чиновники не вважали за потрібне навіть проінформувати адміністрацію “Перспективи”, що підприємство внесено до постанови Кабміну! А постанова зобов’язує передати державний позашкільний навчальний заклад «Перспектива», головним завданням якого є надання освітніх послуг, у відання Фонду державного майна України.

Причому, передають без документів, зокрема земельних, без необхідного акту прийому-передачі.

Ось і вимурувалася схема: з часом тихенько приватизувати підприємство, а частину приміщень передати тим, хто накинув оком на цю нерухомість.

До цього часу Статут “Перспективи” не погоджено та не затверджено. Контракт з Люшиним також не підписано. Колектив підприємства, діти, батьки та громада Дарницького району мають обґрунтоване занепокоєння щодо можливого незаконного переходу навчальних приміщень через його рейдерське захоплення різного роду інвесторами, метою яких є перепрофілювання освітнього закладу.

Ми ж нагадаємо: Закон «Про позашкільну освіту» не допускає перепрофілювання підприємства, а Закон «Про освіту» забороняє приватизацію позашкільних закладів. Але хто у нашій країні зважає на закони?

За три десятки літ тисячі підприємств доведено до розору, у жахливій безодні “прихватизації” потонуло безліч центрів дитячої технічної творчості, різномантіних гуртків, їхні приміщення було вкрадено, підступно забрано, перепродано. Таке злодійство, на превеликий жаль, зачепило і святе – дитячі інтереси.

Леонід Фросевич

Фото на головній сторінці: Авіамодельним гуртком керує колишній військовий льотчик, полковник у відставці Анатолій Калачов (у центрі).

Відеорепортаж про життя авіамодельного гуртка:

Like