Туреччина після референдуму: майже необмежена влада Ердогана і згортання демократії
16 квітня у Туреччині відбувся референдум щодо змін до конституції. Запропоновані правлячою Партією справедливості і розвитку поправки, які фактично перетворюють парламентську республіку на президентську, – підтримали 51,4% громадян. Тепер президент, який раніше мав досить формальні функції, стає потужним центром реальної влади.
Історія питання
Ідею про перехід до президентської республіки ще 2005 року висунув міністр юстиції Джеміль Чічек. Тоді її підтримав тодішній прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган. До парламенту проект реформування конституції був внесений Партією справедливості і розвитку Ердогана без консультацій з іншими політсилами після перемоги на виборах 2011 року. Однак через деякий час процес ущух.
Пропозиція про перехід до президентської республіки повернулася до передвиборчої програми партії Ердогана на виборах 2015 року.
21 січня турецький парламент – Великі національні збори Туреччини – схвалив конституційну реформу, запропоновану президентом, далі своє слово мав сказати народ. На плебісциті у неділю, 16 квітня, більшість населення Туреччини підтримали оновлення Основного закону. Тепер конституційні зміни наберуть чинності після загальних виборів, призначених на листопад 2019 року.
Що тепер зможе Ердоган
Реджеп Ердоган, який фактично керує країною з 2002 року, тепер зможе залишатися при владі до 2029 року. Посада прем’єр-міністра буде усунена, а президент значно розширив свої повноваження.
Голова держави отримав право особисто призначати віце-прем’єрів, міністрів, високопосадових чиновників, представляти бюджет, а також переформатовувати структуру і повноваження міністерств. Звітувати перед парламентом міністри не будуть – лише перед президентом.
Міністерству юстиції, а тобто і президенту, буде підкорятися раніше незалежна вища рада суддів і прокурорів. Призначення до конституційного суду також контролюватиме президент, який стає і верховним головнокомандувачем. Тобто державні посади для людей у мундирах будуть недоступні.
Голова держави зможе запроваджувати надзвичайний стан без консультацій з парламентом, а також видавати укази, які згодом отримають статус законів. Парламентарі у подальшому зможуть лише їх анулювати.
Водночас кількість місць у Великих національних зборах Туреччини зросте з 550 до 600. Президент зможе будь-якої миті розпускати парламент. Віковий ценз для депутатів буде знижений з 25 до 18 років. Це зроблено для того, щоб пропрезидентська партія завела до парламенту своє “молодіжне крило”.
Поправки внесені і до виборчої системи. Президент і парламент будуть обиратися терміном на 5 років (раніше 4 роки). Голова держави зможе обіймати свою посаду не більше двох термінів поспіль. Рішення про повторні вибори зможе приймати і президент, і парламент. Вибори в органи законодавчої і виконавчої влади проводитимуться в один день.
Реакція Європи, РФ і відповідь Анкари
Раніше Ердоган обіцяв, що поверне смертну кару, відмінену 2004 року на вимогу Євросоюзу, який вабив Туреччину перспективою членства. Європейці вже заявили, що Туреччина прямує до самодержавства, а Ердоган прагне одноосібної влади.
У самій же Туреччині вважають, що перехід до президентської системи правління допоможе країні швидше реагувати на зовнішні загрози, стабілізує систему політичої влади і допоможе уникати постійної ротації коаліційного уряду.
Водночас, як би там не було, критика Туреччини і особисто Ердогана з боку ЄС буде доволі м’якою. Адже Туреччина є головним “фільтром” на шляху біженців із Сирії. Зараз у Туреччині розмістилися 3 млн сирійських мігрантів. Ердоган постійно наголошує, що в Європу можуть рушити нові хвилі сирійців.
У Росії політику Ердогана і його нововведення обережно не коментують. Для РФ Туреччина є складним і непередбачуваним сусідом, який під впливом настрою і моменту може кардинально міняти свою позицію.
Хоча Анкара співробітничає з Москвою в Сирії і по “Турецькому потоку”, однак нещадно критикує російського союзника за підтримку президента Башара Асада після американських ракетних ударів у Сирії.
