День пам’яті: як виглядає концтабір, де сидів Степан Бандера

Цими днями світ згадує мільйони людей, яких відправили на смерть тільки тому, що вони були ромами, геями, українцями, патріотами своїх країн і не дотягували в уявному дурмані нацистської ідеології до пан-нації.

Про те, чому важливо вчасно зупинити кривавий молот історії і як, вбивши дракона, не стати ним – 8 травня йдеться в сюжеті ТСН.

Німеччина, концентраційний табір Заксенхаузен. В’язні проходили через ворота “А”, прибувши до табору. На них – знаменитий напис “Arbeit macht frei”, що означає “Робота звільняє” – брехня від самого початку, бо робота звільняла тільки від життя. Дорога з табору була в один кінець.

Центр Заксенхаузена – величезна площа, на якій через повішання страчували полонених, а кожного грудня на цьому ж місці ставили різдвяну ялинку.

Станція “Z” – місце, де розташовувались газові камери. Німецькі нацисти звели їх потому, як подумали, що отруєння синильною кислотою занадто гуманний способ страти.

Територія Заксенхаузена дуже велика. Коли радянські війська сюди зайшли, вони побачили багато бараків. Зараз вціліли лише кілька: кухня, пральна кімната, медичні бараки, де проводили досліди над в’язнями. Місця інших бараків нині – це прямокутники, засипані камінням, бо каміння символ вічності.

По периметру концтабору – сторожові вежі, а за парканом – найстрашніше – газові камери.

В таборі сиділо дуже багато людей: професори медицини, політики, музиканти незгодні з нацистською ідеологією. Серед них – Яків Джуґашвілі – син генералісімуса Сталіна. Той, якого німці пропонували обміняти на генерала Пауліса. Але “Я солдата на генерала не меняю” – знаменита фраза радянської пропаганди. Яків Джуґашвілі покінчив життя самогубством, кинувшись на колючий дріт під високою напругою.

Далі можна побачити фактично табір в таборі. Об’єкт мав назву “камерний дім”, там були розташовані цегляні бараки. Всередині – маленькі камери, в яких сиділи “вершки суспільств” – угорського, українського, німецького, нідерландського. В камері №73 відбував дворічне покарання з зими 42-го по зиму 44-го лідер українських націоналістів Степан Бандера.

Він не пішов на компроміс ні з радянським режимом, ні з нацистським. Сидячи в Заксенхаузені, він отримав звістку про те, що двох його рідних братів закатували в концтаборі на території Німеччини. Одного на території Херсонщини або Миколаївщини теж в концтаборі. Його батька – релігійного діяча, панотця, священника – вбили в таборі НКВСівці, а двох сестер відправили до Сибіру.

Тому, говорити про те, що Бандера співпрацював з нацистами – це радянська пропаганда чистої води. Бандера не зрадив собі ні тоді, коли він проголошував Акт про створення Української Держави у Львові в червні 41-го року, ні тоді, коли нацисти вмовляли і переконували його відкликати цей Акт.

Слід зазначити, що німці не приховують і не камуфлюють цю ганебну сторінку трагічної історії, а навпаки – визнають, що вони є нащадками нації злочинців і роблять щеплення від звірств кожному наступному своєму поколінню.

 

 

Редакція

Редакція “Українського репортера”