Америка доводить на практиці, що електромобілі завойовують світ
Цю статтю я готував для канадців (канадiйцiв, як кажуть, тобто, казали раніш тутешні наші), та маю надію, що й для жителів неньки воно буде цікаве. Час вже й на пагорбах не тільки Монреалю, а й Києва подумати про розвиток нової енергетики та електроавтомобiлізму. Пора рвати залежність від труб.
Поминки по Keystone XL
Отже, доля нової черги цього трубопроводу з Альберти в США вартістю $8 млрд., про який ми не раз писали, вирішена: його добудова остаточно припинена. Тому розмова в основному піде про щось більш корисне для Канади, її економіки і жителів, ніж важка нафта.
Ціна на яку невисока і цілком очевидно буде знижуватися разом з попитом, але видобуток якої супроводжується спалюванням великої кількості природного газу і викидом гігантських мас парникових газів.
Розмова піде саме про те, що формує образ майбутнього, що губить такі трубопроводи, знижуючи попит на нафту не тільки при продажу на експорт, а й в самій Канаді. Де на бітумну нафту, між нами кажучи, і не було особливого попиту: так, вона давала роботу і заробіток роботягам (більшість їх були не канадці), і тим, хто їх обслуговував, приносила прибутки компаніям, які володіли родовищами бітумних пісків, але сама по собі, як продукція, не могла конкурувати з якісною нафтою сходу Канади і з імпортною.
Її видобуток був якось виправданий до сланцевої революції, за часів високих цін, але вони давно канули в лету, світ купається в нафті і досить швидко переходить на чисті джерела енергії, що неухильно веде до прийдешнього і досить швидкого, вже з початку 30- х років, зниження попиту на неї.
Це і стало головною причиною, що спонукала компанію TC Energy викинути білий прапор і поступитися вимогам захисників навколишнього середовища і представників індіанських племен, по територіях яких хотіли тягнути трубу.
Шлях далекий до Джексонвілла
Тому до справи: Каліфорнія далеко випереджає інші штати за кількістю громадських електрозаправок. Їх в ній станом на 25 травня 2020 року майже третина від усіх американських, яких більше 42000. Ті своєю чергою мають більше 102 тисяч постів або як краще перевести в даному випадку термін outlet? Або можна як і раніше оперувати терміном колонка?
Чи буде це цікаво канадцям або українцям? Моєму синові цікаво. І не тому що він рветься в передову Каліфорнії, а тому що живе в не менш передовому Монреалі, два роки тому купив електроавтомобіль і все цілиться прикотити на ньому до нас у Флориду, під Джексонвілл.
Тому придивляється до електрозаправок на цьому маршруті. Все ж на машині, якщо їхати втрьох-вчотирьох і з хорошим багажем, буде дешевше, ніж летіти на літаку. Нехай і довше, зате набагато цікавіше, бо багато чого мальовничого побачиш на шляху.
Але якщо з бензиновою машиною проблем не було, і так мої канадці без роздумів і робили, то з EV (Electric Vehicle) треба гарненько подумати. В принципі, дістатися без труднощів можна, але тільки на “Теслі”.
Для інших EV необхідно уважно і акуратно планувати маршрут. Ілон Маск недарма форсував будівництво мережі своїх суперчарджей, він якось знав, що найкраща машина без зарядки мало чого варта, якою б дороговартісною вона не була, і таки домігся переваги в цьому ключовому сегменті. Більш того, наприкінці травня він отримав дозвіл відкривати ресторани при своїх заправках, що, звісно, збільшить їх популярність -прекрасний все ж бізнесмен, не тільки чудовий інженер і геніальний організатор!
В результаті електрозаправок в США як ніби вже й чимало (для порівняння: звичайних бензозаправок там десь 145000 – 150000), але вони зосереджені головним чином у великих містах і уздовж широтних трас, причому, повторю, мало не третина їх (30,8%) припадає на Каліфорнію, а на всю іншу величезну територію, включаючи шлях на Флориду з Квебека, менше 70%.
До речі, вважаю, розумний читач вже зрозумів, що Каліфорнія лідирує також і в кількості наявних і продаваних електромобілів. Уже в 2018 році (більш пізніх федеральних даних поки немає) в ній було зареєстровано 12 EV на 1000 чоловік. Вельми передовий штат, зрозуміло, що там практично всі водневі авто зосереджені! Наступний штат, Гаваї, поступався вдвічі.
Ну а що в даному випадку є первинним, курка чи яйце, чи то пак заправка або машина, вирішуйте самі. Мій син, у будь-якому разі, на своєму досвіді переконався, що без зарядок далеко на EV не виїдеш, не вийде, як на машині з ДВЗ, взяти в багажник 2-3, а то і 4 каністри, як доводилося робити нам в Україні в 90-i.
Добре в Монреалі, який тотально переводить транспорт на електрику і де повно зарядних станцій (про небезпеку такого підходу поговоримо наступного разу), але не всі провінції і штати так розвинені.
Неквапливий американський електромобіль
Ось і Байден про це думає і це його турбує. Тому він і пропонує в своєму грандіозному плані модернізації інфраструктури Америки виділити чималі кошти на швидке створення мережі з півмільйона електрозаправок. Швидше за все, мається на увазі кількість постів на них (див. цифри).
Він має рацію: хоча і досить значна, але все ж не настільки вже й велика частка власників автомобілів в США проміняли заповнення паливного бака на підключення до мережі, і багатьох зупиняє крім повільності процесу зарядки саме нестача електрозаправок.
У недавньому опитуванні дослідницького центру Pew Research Center 7% дорослого населення США повідомили, що мають електричний або гібридний автомобіль, а 39% заявили, що досить серйозно подумають про електроавто наступного разу, коли будуть купувати нові колеса.
Загалом, машина набирає обертів і у 2020 році відповідно до даних International Energy Agency (IEA) в країні було зареєстровано 1,8 млн. нових EV, що в 3 з гаком рази більше, ніж в 2016-му. З них 1,1 млн. чисто електричних, а інші – гібриди та з паливними елементами.
Однак набирає обертів наша машина неквапливо, і на США, колись безумовного автомобільного лідера, до того ж батьківщини першопроходця “Тесли”, доводиться за даними IEA всього 17% з 10,2 млн. електрокарів, проданих торік у світі.
Частка Китаю – 44% (понад 4,5 млн.), Європи -31% (близько 3,2 млн.). При цьому в десятці країн останньої ці продажі склали від десятої частини до третини загального продажу, а в Норвегії аж три чверті! (В Канаді 4,2%, в США 2%, в Китаї 5,7%).
Причому динаміка також не на нашу користь і темпи у Європі набагато вищі – з 2016 року зростання в даному секторі склало 60%. Для порівняння: в Китаї 36%, в США всього 17%. Темпи продажів у нас сповільнюються ось уже п’ять років як через падіння попиту на гібриди, так і через припинення федеральних податкових пільг на найпопулярніші моделі.
Що стосується кількості електрозарядок на автодушу населення, то аж ніяк не Каліфорнія в лідерах, вона ділить друге-третє місце з Вермонтом -1 зарядний пост на 2570 приватних і комерційних автомашин. Що, як бачите, не так вже й багато. Попереду столиця, Вашингтон Ді Сі, там 237 зарядок з 630 постами, що дає 1 пост на 487 електровегікулів. Круто, але на мій погляд, і цього недостатньо, так що для забезпечення комфортного життя попереду ще море роботи.
IEA прогнозує швидке зростання до кінця цього десятиліття: кількість електрозаправок досягне 0,8-1,7 млн., залежності від політики держави і її підтримки в суспільстві. Поки що за інформацією того ж Pew Research Center, 62% американців підтримують план Байдена. Він, до речі, включає не тільки електрифікацію автотранспорту, а й перебудову всієї енергетики на сучасні рейки, на чисті джерела енергії.
Пригадуються заповіти Ілліча: “електрифікація всієї країни”! Але якщо радянському “соціалізму” вона не допомогла, то Америці допоможе утримати статус світової держави № 1. Тут Байден вірно розставляє акценти і цілі.
Електроавтопостскриптум
Цікаво, як на наших очах все повертається до витоків. Таки правий був Екклезіаст: “Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та повертається на круги свої”. До XVIII століття головним джерелом енергії крім мускульної сили людей і тварин були вода і вітер,а зараз знову повертається їх час. Додалося ще сонце, настільки ж природне джерело.
Повторюється історія і в тому, що електромобілі аж ніяк не винахід Ілона Маска, він лише дав їм другу молодість і цього разу вони, судячи з усього, не дозволять обійти себе плебеям з ДВЗ.
Напри кінці XIX – на початку XX століття саме вони били рекорди швидкості і вважалися престижними і зручними автомобілями, а не скрипучі та димлячі керосинки, паровики на колесах.
Вони успішно конкурували з бензиновими і паровими машинами (це було століття пари) і, наприклад, в 1900 році за даними Census Bureau, третина продажів (1,575 машин з 4,192) припала на них.
У Нью-Йорку стояли електрозарядки, не настільки, правда, вишукані, як нинішні, з масою дротів і апаратури, а електроландо особливо рекомендували благородним леді як ідеальний засіб для виїздів.
Але і як таксі вони непогано себе показали і не тільки в Америці. Останні моделі таких машин зникли лише у 1935 року, коли беззастережно і, як здавалося, остаточно перемогли машини з ДВЗ. Але так лише здавалося.
Юрій КІРПІЧОВ, США
