Український селянин стає рабом на своїй землі. Відверта розповідь пенсіонера з Київщини
«Коли син з розпачу й від безнадії запропонував дати хабара за декілька гектарів, я йому сказав:
«Богданчику, ми ж з тобою днювали й ночували на Майдані. Тут загинули наші побратими. Виходить, ми ж на їхній «крові» будемо робити собі добре. Хіба ж за таку Гідність ми боролися?!» І син мене зрозумів. Сьогодні я знову в Києві, мітингую за те, щоб не продавати землю».
Ці слова я почув від пенсіонера Михайла Савовича Мишури, з яким познайомився серед протестувальників.
Проживає в Баришівському районі, на Київщині. Про своє нерадісне життя-буття й торує в розмові стежку:
– Колись ми з дружиною працювали в радгоспі «Березанський», я шоферував. Всі наші надії і сподівання на щасливу старість пішли під укіс відразу після розформування господарства, розпаювання. О, то велика біда наша, українська! Хто був спритніший, при «портфелях», тому й дісталися ласі шматки. Почалися різні комбінації-маніпуляції. З великими потугами нашій родині вдалося «вибити» належний нам земельний пай. Минали роки й ми вхопилися за фермерство. Але ж потрібно більше землі, аніж кілька гектарів – бодай 20. У мене є маленький тракторець Т-25, купив і старенький комбайн «Нива». Думаю: син стане також поруч зі мною «у ріллю», адже після профтехучилища здобув спеціальності тракториста, водія. А земельки-то й нема. Хіба що в оренду узяти. Однак Верховна Рада так хитромудро виписала закон щодо цієї оренди, що це зовсім не на руку простим людям.
Водночас що спостерігаємо в нашій окрузі – баришівській, березанській? «Заходять» багаті іноземці, якось так легко, швидко-спритно, утаємничено беруть наші гектари, чи то в оренду, чи то якимсь іншим чином. На українські гектари, зокрема в нашій окрузі, вже «стали» шведи, ліванці, американці, німці. І у них – потужна техніка. Сіють пшеницю, кукурудзу, ріпак, соняшник… Збирають врожай – і за кордон. Так, наші люди працюють на них. Але ж за яку платню?! А самим господарювати на своїй землі ніяк не виходить. Я б із задоволенням узяв землю в оренду, але її нема. Тут – купа різних перешкод. Мені й кредитів не треба, щоб обробляти її. Впораюся. Сам раду дам. Тільки не заважайте! Але ж бачу – шлях таким як я заблоковано. Зате іноземним мільйонерам – зелене світло! Хіба не зрозуміло: як тільки Рада дозволить продавати землю, її відразу ж скуплять грошові мішки, в тому числі закордонні. Не доведи Господи! Тому я і приїхав до Києва протестувати… Стою тут за землю. Це – наш плацдарм. Мабуть, останній.
Розмову записав Леонід ФРОСЕВИЧ
На фото: Михайло Савович Мишура (праворуч): «Земля – останній наш плацдарм!»
