У Мінську злочинності майже немає. Враження від поїздки до Білорусі
Відомі українські письменники, перекладачі і журналісти – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба та доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік Тетяна Дзюба нещодавно побували в Мінську на запрошення Спілки письменників Білорусі і Білоруського державного університету імені Максима Танка.
Презентували свою нову книжку віршів «Місто Зима» білоруською мовою, а Тетяна Дзюба взяла участь у міжнародній науковій конференції. Тож українців нагородили нагрудним знаком (медаллю) «За великий внесок у літературу» – найвищою відзнакою Спілки письменників Білорусі. Сьогодні ми пропонуємо читачам нотатки Сергія Дзюби про цю мандрівку.
Неймовірна чистота і гарні дороги
До Мінська найоптимальніше їхати таким чином: взяти квиток на автобус до Гомеля (о восьмій ранку), а там пересісти на потяг з Адлера. Це – комфортно і недорого. Квиток із Чернігова до Гомеля коштує близько ста гривень, а за один квиток на поїзд «Адлер – Мінськ» із Гомеля ми сплатили біля 9-ти білоруських рублів. Після грошової реформи тут курс валюти такий: один долар коштує два білоруських рублі. Тож рахувати легко.
Три доби в готелі (номер люкс) обійшлися нам у 18 білоруських рублів. Один квиток на метро, автобус і тролейбус коштує в Мінську 65 копійок. Це – недорого, враховуючи, що середня зарплата там – 500 доларів. Пенсія – 170-180 баксів.
У сільській глибинці, напевне, ситуація дещо інша, наразі я розповідаю про столицю сусідньої держави. Ціни на продукти в Мінську – загалом дорожчі, ніж у нас, в Чернігові. Не перелічуватиму, бо, як на мене, приблизно стільки ж я плачу, коли доводиться отоварюватися в центрі Києва. Трохи більше чи менше, та, в основному, схожі розцінки…
Зрозуміло, час прибуття, вказаний на квитках із Чернігова до Гомеля і потім на зворотну дорогу, не надто співпадає з реальністю. Бо на митницях поки що рейсові пасажирські автобуси тримають довго, особливо сябри, які ретельно, вручну, обшукують багаж (повертаючись додому, ми спізнилися на дві години). Тож врахуйте це, відправляючись у таку подорож.
У автобусі з Чернігова їхали торгувати в Білорусь наші земляки: бачив, везли горіхи та мед, попри все, кажуть, вигідно. Та й відчувалося, що це – не вперше…
Жителі Мінська до українців і взагалі до приїжджих ставляться добре. Коли ти запитуєш про щось у людини на вулиці, вона неодмінно намагається допомогти. Обличчя – загалом привітні, молодь – життєрадісно усміхнена.
Що ще запам’яталося? Чудові, просто бездоганні дороги. А ще – майже ідеальна чистота скрізь, причому в будь-який час. Таке враження, тамтешні мешканці не смітять… У Білорусі – лише один відсоток безробітних. Якщо ти – хороший фахівець, незалежно від професії, й хочеш працювати, то загалом влаштуватися на роботу нескладно.
У столиці Білорусі – безпечно, адже злочинності майже немає. Можна спокійно гуляти вночі, насолоджуючись краєвидами. Наразі в центрі Мінська увечері вражає яскрава й видовищна ілюмінація.
З часів моєї студентської юності (пощастило побувати тоді в Білорусі) місто дуже змінилося, і кількість жителів зросла тут приблизно втричі. Однак ці зміни – загалом позитивні. Мінськ так не задихається, як, наприклад, наш рідний, досить переповнений Київ. У столиці Білорусі справляють гарне враження широкі та світлі проспекти і вулиці. Тут – напрочуд зелено, як і в Чернігові, багато парків та скверів.
Мандрівникам раджу побувати в Троїцькому передмісті. Це – недалеко від центру. Але там – дуже затишно, особливо в старому місті, де зберегли унікальну архітектуру. На острові сліз – справді достойний пам’ятник усім «афганцям», які не повернулися з тієї війни. Поруч – цікаві музеї. Скажімо, білоруського класика Максима Богдановича (1891-1917), якого я б порівняв із нашим Василем Симоненком, адже, попри таке коротке життя, молодому білорусу вдалося дуже багато зробити для рідної літератури! До речі, він добре розумів українську мову і писав нею. Це один із дослідників творчості Тараса Шевченка, перекладач білоруською творів видатних українців Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника…
В один із днів ми пройшли пішки двадцять кілометрів, милуючись містом. Тут – багато книгарень, бібліотек, музеїв та пам’ятників видатним білоруським діячам. Є грандіозно неозорий проспект Незалежності. Водночас збереглися й вулиці Леніна, Карла Маркса, Фелікса Дзержинського… Ось такі реалії, дивовижні для нас, але звичні для білорусів.
Більшість жителів – російськомовні… Однак вісімдесят відсотків оголошень скрізь – білоруською, що дуже важливо та приємно!
Політики роз’єднують народи, а література об’єднує!
Про це ми говорили з сябрами в Мінську на презентації в гостинному та ошатному музеї класика білоруської літератури Якуба Коласа. Директор музею Зінаїда Комаровська зробила все належне, щоб ми, гості, почувалися тут, як удома. Свято вийшло світлим, душевним і зворушливим.
Вів презентацію очільник Мінської міської організації Спілки письменників Білорусі, видатний поет та перекладач Михась Пазняков. Виступав і ще один наш чудовий друг, з яким активно й успішно співробітничаємо вже не один рік, – знаний поет, головний редактор популярного журналу «Новая Немига литературная» (Немига – це річка, яка протікає тут), лауреат Національної літературної премії Білорусі Анатолій Аврутін.
Чарівно виконувала власні пісні на вірші М. Пазнякова та А. Аврутіна відома поетеса, актриса, бард, режисер, викладач Білоруського державного педагогічного університету ім. Максима Танка Тетяна Жилінська. Прийшли письменник Володимир Тулінов, поет, прозаїк, керівник творчого об’єднання літераторів «Полум’я», генерал Олександр Ковальонок, заступник голови правління Мінської міської організації Спілки письменників Білорусі Наталія Костюченко (вона – родом із мальовничого села Іолча Брагінського району Гомельської області, котре розташоване на кордоні з Україною, тож Чернігів – з дитинства її улюблене місто), поет Микола Кулецький, який тривалий час мешкав в Україні…
Власне, на святі презентували дві книжки: нашу з Танею збірку віршів «Місто Зима» в майстерному перекладі білоруською Михася Пазнякова та поетичну книгу М. Пазнякова «Тепло ромашкової завії», котру я переклав українською мовою разом з Олегом Гончаренком і Ярославом Савчиним.
Отож тут звучали вірші українською та білоруською. А коли за рояль Якуба Коласа з дозволу директора музею сіла Тамара Ковальонок, знаний музикант і член Спілки письменників Білорусі, то всі ми разом, дружно та задушевно співали популярні українські і білоруські пісні, зокрема знамениту «Черемшину», яка прозвучала напрочуд проникливо. І навіть після закінчення цієї диво-імпрези ми ще довго не розходилися, гарно, від душі спілкувалися між собою, обговорювали цікаві майбутні міжнародні проекти.
Сергій ДЗЮБА,
президент Міжнародної літературно-мистецької
Академії України, письменник, журналіст
