Село, що показує приклад усій Київщині
В Баришівському районі Київської області є село Бзів. Тут не чекають, коли сюди “дійде” реформа децентралізації, не кивають на труднощі, а щодня змінюють село на краще. Бо людей згуртувала лідер – Людмила Казімірова.
На картах цей автошлях позначено, як М 03. Напрямок на Харків, Полтаву. Тисячу разів їздив ним, але ніколи не спадало на думку, що є автошляхи, яким хочеться доземна вклонитися. Одвічні артерії, по яких і вдень, і вночі щось мчить, проноситься, женеться, котиться, суне. І в кожного щось своє.
Гуде траса, працює. І завжди на повну. Справді, дорога життя. Гай-гай, скільки ж по ній поїхало-приїхало! Мільйони. Час од часу тут бачиш військову техніку, яка тримає курс на схід, туди, де в обороні стоять наші воїни. Й ніби посилаєш побажання: швидше, рідненькі! А бува, повз тебе пролітає з увімкненими проблисковими маячками «швидка». Це ж комусь рятують життя. Встигли б!
А ще ж не забудемо, як дорога крізь себе «пропускала» патріотів на київський Майдан, проти банди Януковича. Як квітами і теплими обіймами зустрічала хлопців з фронту. Стільки всього назнала вона на віку!
Якраз біля такої стратегічної дороги з давніх-давен примостилося село Бзів у Баришівському районі. Якихось 40 кілометрів од Києва.
Якщо вирушимо із столиці в напрямку Полтави, Харкова, то по ліву руку й побачимо Бзів, який нічого не може вдіяти з гуркотом, що долинає від автошляху: ані поскаржитися, ані до суду подати. Хіба що деяке полегшення для багатьох сільських осель наступає тоді, коли вітер завертає в протилежну від них сторону, а відтак забирає з собою все оте гуркотіння і ревище. І тоді, ніби заколихане спокоєм, приголублене дрімотною тишею, село відпочиває від цієї шосейної артерії, яка вже не тисне, не надокучає. Ось таке, особливе, перемир’я між сторонами, яке може порушити лише матінка природа.
Три роки тому люди у Бзові тихо заздрили цій магістралі, вона – майже європейська. Ще й змушує говорити про солідні грошові потоки, бо ж трудиться, гуде. А що в селі? Яма на ямі (очам страшно). І не тільки біда з дорогами. Не проглядалося яскравих, світлих барв у будівництві, ремонті сільських споруд, освітленні вулиць, облаштуванні громадських куточків. Ніби змора якась напала. Вже й річечка Ільта зашпорталася в чагарниках, що узяли в потужну облогу береги; а пульс у цієї водної артерії з роками ставав усе слабкішим, завмираючим, бо водяна «жилочка» не мала сили скинути ці чагарниково-верболозні окови і пробитись на чисті та просторі луки, до древнього Трубежа, де роздолля і вільний вихід до сивого Дніпра.
Багато хто тоді з місцевих звикся з думкою, що село на віки вічнії приречене бути бідним, як мак начетверо. Ніби його віддано на якусь поталу. Росло-зростало, як отой горох при дорозі – хто йде, той і скубне. А що вже наскубано за чверть віку, що вже розсовано по великих і малих кишенях! То вже, як мовиться, одному Боженьку відомо. Хіба так має бути? Це ж велика і кричуща несправедливість.
Якщо вряди-годи і зринали якісь проекти «заходження» інвестицій до Бзова, то справа все одно не «зварювалася». От і скажіть, що не заморочено. Якось вигулькнула ідея збудувати підприємство для виготовлення запчастин для літаків «Боїнг» (бо ж аеропорт «Бориспіль» неподалік!), але й вона накрилася мідним тазом. Чому? А хтозна, знизують плечима тутешні люди.
Так, в безнадії й прошкувало село у своє невідоме майбуття, у якусь нерозгадану туманність. Звичайно, люди вірили, що рано чи пізно все одно має бути якийсь просвіток, а зорі на небесах так зійдуться, що пощастить. Бо є ж приклади, коли місцева громада тішиться, радіє життю на своїй, Богом даній, землі, гуртом досягає благополуччя.
Три роки тому влада у селі змінилася. До керма стала Людмила Казімірова. Вона з місцевих. Тут усі її знають, літні люди, буває, кажуть про неї: «Наша Людочка!» А у цьому теплому слові, вважайте, закладено головне – довіру. І цю довіру не купиш, не «виб’єш» у високих інстанціях завдяки блату.
І буквально з перших днів вітер позитивних змін завітав на сільські вулиці та провулки. Люди зрозуміли: щось відбувається – суттєве, вагоме. І причина цьому – Бзівський сільський голова. Непосидюча, рішуча й принципова. Казімірова нікому не говорила, що село «так далі жити не може», а просто узялася власним прикладом показувати, як змінювати його. І найпершою її командою на шляху змін стала сім’я – чоловік, Юрій Юрійович, донька Валентина. Між іншим, донька – Валентина Зозуля – того ж, 2015 року, стала депутатом Баришівської районної ради і також щосили «упряглася» у цей важелезний віз під назвою «місцеве самоврядування». Перш за все – болючі «точки»: автошляхи. Завдяки наполегливості депутатці Валентині Зозулі вдалося привернути увагу обласної держадміністрації до питання нагального ремонту доріг обласного значення у цій окрузі – Бзові, Морозівці, Селичівці.
І ось є результат: за кошти обласного бюджету виконано ямковий ремонт доріг у цих селах (емульсійно-струменевим методом). Це було дуже вчасно. Адже на багатьох ділянках, ці автошляхи вже майже «розсипалися», ставали непроїзними. «Це ж Валя Зозуля постаралася!», – відгукуються люди.
А мама Валентини – Людмила Іллівна – й тішиться, що добра слава лине про молоду депутатку, яка старається заради добробуту громади. Буває, що мама й переживає, коли донька в сімейній розмові інколи пожаліється, як же важко подеколи «пробивати» те чи інше питання в інтересах тисяч і тисяч співвітчизників. Але ж це не зупиняє її – Валентина сміливо йде на розмову до керівників різних рівнів й аргументовано доводить, чому потрібне сприяння і допомога тих чи інших інстанцій.
Людмила Іллівна і сама добре це знає, як часом нелегко буває, коли йдеться про сприяння громаді з боку тих чи інших інстанцій. Бо ж такі реалії. Але ж не можна відступати. Казімірова не з тієї когорти, які пасують перед труднощами.
Ось узялася капітально відремонтувати фельдшерсько-акушерський пункт. Скільки ж нервів, зусиль це їй коштувало! Після того, як цей процес зрушив з місця, Казімірова запідозрила щось «не те»… Будівельники за звичаєм стали гнати «халтуру». «Не ті» будматеріали, недотримання стандартів. В іншому селі, може, таке діло і пройшло би. Але не у Бзові, не з Людмилою Казіміровою. Змусила переробити, привезти будматеріали відповідної якості. Замінила будівельну бригаду на іншу…
– Головне, що ми цю будівлю укріпили, зокрема, фундамент, стіни, дах зробили, а внутрішні роботи – вже наступного року, – говорить Людмила Іллівна. – Сподіваємося на фінансову підтримку з області, щоб завершити ремонт ФАПу.
Ви подивіться сьогодні на село. Його не впізнати! На вулицях ям немає! Більшу половину вулиць заасфальтовано, а на решті – тверде, щебеневе покриття, підготовлене під асфальтування наступного року.
Ось цей «вуличний фронт» був одним із найголовніших для Людмили Казімірової. Вона особисто перевіряла якість робіт, хоч були і відповідні фахівці, часто вимагала від шляховиків, пояснити, чому роблять «саме так». Бувало, що розмова зривалася на підвищені тони. Бо ж не за своє уболіває Казімірова. Кошти місцевого бюджету мають працювати ефективно і винятково законно. Ось і змушені були ремонтники пояснювати настирливій Іллівні нюанси техногологічного процесу. А у неї все нові й нові запитання: «Чому «щебінь мокрий? А яка температура асфальту?». І часто – прохання до водіїв вантажівок, які привозили асфальт: «А давайте звіримо накладні!».
Зате як сьогодні люди тішаться цими рівненькими вулицями! Отже, громада може вийти на шлях благополуччя. Було б бажання.
Певно, отії дороги Казіміровій ще довго будуть насниватися.
Та це ж добрі сни, бо є дивовижний результат.
І такі зрушення скрізь. Усі вулиці освітлено! Збудовано автобусну зупинку. Хіба не дивовижа?! Це ж давно мало бути зроблено. Аксіома! Але ж десятиліттями руки не доходили до електрифікації. Темінь непроглядна панувала на сільських теренах.
Чому село стояло обідраним і ледь животіло? Кажуть: раніше не було фінансових надходжень до місцевого бюджету. Справді. Але ж і ціни були іншими, наприклад, на будматеріали.
Все одно, навіть у часи скрути маленькими справами можна було побороти цей застій. Але якщо нема лідера, то, вважай, пропали і наміри, і плани.
З обранням Казімірової Бзівським сільським головою влада (а ми її уособлюємо, перш за все, з тим, хто біля керма громади) «вийшла на вулиці» в буквальному сенсі слова. Влада показала, що вона – роботяща, совісна, доступна й демократична. Її видно скрізь, і проявляється вона в усьому – навіть в найменшій побутовій справі. От і скажіть, хіба не пощастило мешканцям Бзова?!
Село давно мріяло про порядок, щоб тут все сяяло… Що всі пишалися такою громадою.
А як цього досягнути? Щоденною, копіткою працею. Все потребувало рук людських.
Не кажемо вже про чагарники, які за горло вже починали брати Бзів. І тут також мусила втрутитися Казімірова. Часто брала в руки сокиру, лопату – і на війну з чагарниками. Підключалися небайдужі мешканці, бо ж гуртом і гори можна звернути. Працювали і бригади з благоустрою.
Що в підсумку?
Розчистили від аварійних дерев кладовище, вулиці, впорядкували територію біля адмінбудівель.
А як не згадати про дитячі майданчики?
В селі з’явилися казкові ігрові куточки для малечі (на місці чагарників). Але реальні! З гойдалками, каруселями, гірками… І все – стильне, найсучасніше. Ну, хто мріяв про таке раніше? От і скажіть, що не казка.
А Казімірова мріє, щоб благоустрій став ще казковішим. В селі планується гарний ставок, а поруч – річечка Ільта, луки, стадіон, словом вимальовується чудова зона відпочинку. І це буде!
Звичайно, у сільської ради немає чарівної палички, щоб все змінювалося на краще за мить. Головне, що є велике бажання у лідера, є підтримка депутатського корпусу, та й в районі знають вже про діяльність Людмили Казімірової.
А сільському лідеру сьогодні ой як потрібне технічне забезпечення – щоб і трактор, і вантажівка, і різні механізми були. Селу ця техніка дуже потрібна.
Ось хоча б сніг розчистити. Бо ж хіба це діло – ходити керівнику села й просити виділити трактор почистити вулиці від снігу?
– Добре, що підприємство «Агро-С» (а воно за 12 кілометрів від Бзова) допомагає, що люди також сприяють впоратися з розчищенням вулиць взимку, – говорить Людмила Іллівна.
А тепер – мовою документу про діяльність сільської Ради. Що зафіксовано?
«Всі рішення сесій сільської Ради були спрямовані на забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку території села Бзів, ефективне використання фінансових ресурсів, благоустрій території, соціальний захист населення і його медичне обслуговування, організацію оздоровлення та відпочинку тощо.
Місцевою радою було прийнято низку програм розвитку громади – це не лише завдання, а й шляхи їх вирішення. Щороку сільська Рада вишукує нові резерви для наповнення бюджету, аби механізм утримання села не сповільнював роботу, а набирав обертів. Наповнення бюджету – основа діяльності сільської ради, адже від цього залежить не лише функціонування й діяльність громади, але і розвиток на майбутнє. Аналізуючи щорічні надходження, спостерігається тенденція збільшення власних доходів.
Дохідна частина загального фонду бюджету сільської ради за 11 місяців 2018 року при плані 3 625 397 грн. виконана на 107% і становить 3 874 018 грн. Левову частку надходжень склав акцизний збір – 2 440 728 грн. (103% виконання плану), земельний податок з юридичних осіб – 370 560 грн. (146% від запланованого), орендна плата з юридичних осіб – 424 155 грн. (117%), єдиний податок – 406 614 грн. (80%). Щодо надходжень за спеціальним фондом при плані 5 200 грн. Бзів отримав 36 941 грн. (215%). Виконання запланованого позитивно вплинуло на підвищення рівня добробуту жителів села, хоча отримані здобутки могли б бути кращими.
На школу було витрачено 267 450 грн.: 72 000 грн. – на харчування дітей, 90 000 грн. було напправлено на ремонт НВК, 30 000 грн. – на придбання меблів, 19 450 грн. – на придбання матеріалів, 9 000 грн. – на підвезення учнів до школи автобусом, 7 000 грн.- на пальне, 8 000 грн. – на пластикові вікна, 14 000 грн. – на виготовлення технічної документації, 18 000 грн. – на придбання комп’ютерів. За рахунок сільського бюджету діти оздоровились в пришкільному таборі…»
І про медицину:
«19 890 грн. було переказано Бзівському ФАПу на придбання ліків, канцтоварів, столів, виплату матеріальної допомоги. 15 000 грн. було надано на ремонт центральної районної лікарні Баришівського району».
Особлива гордість – Будинок культури, де художнім керівником працює Сергій Пономаренко (до речі, він є депутатом сільської Ради). Тут – чудовий жіночий хор, різні мистецькі гуртки. Проходять тематичні святкові заходи, вечори відпочинку. Активно і творчо працює бібліотека.
З місцевого бюджету було переказано 157 000 грн. придбання музичної апаратури, а ще ж було спрямовано кошти на благоустрій біля клубу.
Думаєте, немає больових точок в селі? Є. І ще й які. Ось Казімірову пече питання: чому в Бзові учні навчаються тільки до 9-го класу? Чому мусять їздити в сусідню Морозівку, де школа – переповнена? Але ж Бзівська школа – чудова, тут можна здобувати повну середню освіту, як було колись.
І це тільки дещо з проблем. Але про це – іншим разом.
Послухаймо, що говорять про роль лідера мешканці Бзова.
Петро Пономаренко:
-Казімірова – господарка з великої букви. Вона до всього прагне дійти – до найдрібнішого питання. Хотілося б, щоб більше їй наші люди сприяли, щоб не чулося у нас: моя хата з краю. І ще зазначу: Казімірова з особистим часом не рахується, вона працює на будмайданчиках допізна. Золота людина.
Пенсіонерка Ганна Тимофіївна Гурин:
-Людмила Іллівна – виняткової доброти людина. Селу дуже пощастило, що вона стала біля керма.
Тетяна Мирончук:
– Якби не Казімірова, сільські вулиці ще багато років були б у ямах. Село й досі не знало б, як і завдяки чому вийти із скрути, які проблеми найперше потрібно вирішити. Сьогодні ми бачимо, хто є реальним лідером в нашому селі, хто горою стоїть за громаду.
Євдокія Руденко:
-Село кардинально змінилося. Люди дуже задоволені, як працює влада, а саме Людмила Іллівна Казімірова.
Ольга Сердюк:
-Бзів сьогодні став іншим. У громади ніби виросли крила…
Раїса Корнієнко:
-Бзів – творче село, мистецьке можна сказати. 817 людей проживає. Часто наші земляки посідали призові місця на різних фестивалях, конкурсах. Громада має великий потенціал. І це тішить. З таким лідером, як Людмила Казімірова село досягне ще більш відчутних і вагомих результатів.
Ось такі житейські дороги сьогоднішнього Бзова.
Запримітимо й такий історичний факт. В сільській бібліотеці мене ознайомили з історією Бзова.
“За офіційними даними, село Бзів засноване 1780 року. Існує кілька версій походження його назви. Згідно з першою –від прізвища пана Бузова, який міг бути власником чи засновником села(голосна літера випала і утворилось слово Бзів). Однак ця гіпотеза маломожлива.
Згідно другої – назва має татарське походження і в перекладі означає «телятко». Існують документальні підтвердження того, що село Бзів існувало саме з такою назвою ще за часів Івана Мазепи. Проте більше життя Бзова пов’язане з ім’ям матері Івана Мазепи – Марини Мазепи. Після смерті чоловіка вона прийняла чернецтво в Київському Вознесенському монастирі на Печерську з ім’ям Марія Магдалена, а вже у 1686 році стала вже ігуменею дівочого Печерського Вознесенського монастиря…
1711 року почалося переселення черниць до Флорівського Успенського монастиря на Подолі, якому також перейшли і всі земельні володіння, серед них – Бзів”.
Сьогодні село пишається, що на його території знаходиться велика історична пам’ятка – діюча стародавня дерев’яна церква Святого Миколая Чудотворця.
У селі народилися такі знамениті українці, як актор театру і кіно, режисер Олександр Сердюк, фольклорист, етнограф і мовознавець Іван Гурин.
До речі, прізвище Гурин в селі досить розповсюджене. Кажуть, що тут мешкає і дехто з далеких родичів етнографа Івана Івановича Гурина. І така цікавинка: стара хата під солом’яною стріхою, у якій у 1900 році народився Олександр Сердюк, не зберглася. Відомо лише, що ця оселя знаходилася в центрі села.
