Пора оголосити Десну зоною лиха
Десна — це високоприбутковий бізнес, зазвичай “під дахом”, зі “смотрящими”. Це — терикони піску, розбиті сільські вулиці, сплюндровані луки… Одні заробляють мільйони гривень на добуванні піску, інші — на “прихватизації” берегів, а ще інші — на браконьєрському вилові риби… Сьогодні — деякі штрихи до деснянської біди.
Чи не спіткає річку доля Почайни?
Колись швидкоплинна річка Десна, що протікає також і на території Броварського району, в мальовничих селах Пухівка, Рожни, Літки, Літочки, де ще зводили дачні будиночки і любили відпочивати так звані радянські люди, скоро може зовсім обміліти, зарости осокою, стати болотом і… зникнути під землею, як легендарна київська Почайна (історики доводять, що саме в ній, а не в Дніпрі князь Володимир хрестив русичів).
На жаль, це не прояв чиєїсь фантазії, а наша сувора реальність. Кореспондентка «Українського репортера» поспілкувалася з дачниками та корінними мешканцями придеснянських сіл і почула від них про далеко не райдужну перспективу одного з місць літнього відпочинку на Київщині.
Родині Данькевичів, які мешкають у Броварах, у спадок дісталася дача в Рожнах. Будиночок хоч і не біля самої Десни, але все ж Олександр пам`ятає, як ходив із батьками покупатися чи посидіти біля води. На жаль, нині його донька, студентка, цього зробити вже не може.
– Річка дуже зміліла, – говорить його дружина Світлана, – там не те, що пляжів немає, а й нормального місця, щоб зайти в річку.
У селі Пухівка ситуація трохи краща. Там на території села є пляж з піском, де селяни, дачники чи гості можуть покупатися в Десні. Проте чи довго так буде? Невідомо. Адже у селі Пухівка, на землях громади, повним ходом видобувають пісок. Справа, звичайно, потрібна. І надходження до місцевого бюджету від того є. Проте чи варті вони того, щоб позбавити громаду села можливості користуватися власною ж землею і загальним ресурсом – річкою? Корінна пухівчанка, письменниця Віра Холошвій вважає, що ні.
На її думку, збитків і незручностей для пухівчан від того видобування піску значно більше, ніж вигоди. Адже від постійного навантаження псується асфальт на дорогах, тріскаються будинки уздовж траси, курявою, яку здіймають автівки, дихають люди, зокрема діти. А найголовніше – фірми, що видобувають пісок, обгородили територію навколо води, і туди не підступитися.
На пляжі й курці ніде ступити
– Пляж, що є в Пухівці, настільки переповнений, що ніде й курці ступити, то моя донька з чоловіком і дітьми вирішили проїхати за межі села, може, там буде не так людно. І що ж, там – хоч і не в самій Пухівці, але на землях нашої сільради – відпочиваючих і справді немає, але… стоять бульдозери, крани, інша техніка, намиті гори піску. До води не підступитися, а в річці від постійного копання утворюються величезні ями, туди стікає вода і накопичується в одному місці, решта ж Десни міліє, риби в ній меншає, – ділиться невеселими думками корінна пухівчанка.
А там, де не працює техніка з видобутку піску, як повідомила кореспондентці «Українського репортера» пані Віра, Десна обгороджена парканами дач колишніх військових. Ще за радянських часів на території села стояла військова частина, тож, як це буває часто, солдати будували будиночки для відпочинку на березі річки для своїх командирів. Військова частина вже давно в Пухівці не дислокується, а дачі залишилися, обросли парканами, розбудувалися – куди там простому пухівчанину після трудового дня доступитися до води.
Хто добуває пісок?
Емоційні розповіді простих мешканців і дачників придеснянських сіл, особливо щодо намивання піску, певним чином підтвердив і голова Броварської районної державної адміністрації Микола Клименко, який хоч і обіймає цю посаду всього три місяці, проте кілька років тому працював у Броварському райвідділі внутрішніх справ, тому ця проблема йому відома.
– Десна за своїм природним характером є швидкоплинною річкою, колись була навіть судноплавною, – говорить Микола Федорович, – проте останні 30 років ніхто не дбав, щоб вона такою і залишилася. А річка потребує уваги і підтримки людини – зміцнення берегів, поглиблення вод. Але є група людей, які йдуть до цієї водної артерії не з кращими думками.
Ще за радянських часів біля сіл Пухівка і Рожни були знайдені природні поклади піску, які отримали назву Спаське родовище. Як розповів голова Броварської райдержадміністрації, нині тут працює фірма «Будіндустрія», що має ліцензію від Міністерства екології та природних ресурсів на видобуток піску. У селі Погреби, де також протікає річка Десна, пісок видобуває підприємство «Собіт».
До Літківської і Рожнівської сільських рад звернулася також фірма «Кубітек» із проханням надати дозвіл на видобуток піску. Родовище Солов`їне, теж розташоване уздовж Десни на території Броварського району, ще потребує вивчення щодо можливості його експлуатації.
За останні 5 місяців до місцевого бюджету надійшло близько одного мільйона 200 тисяч гривень податків від фірм, що видобувають пісок, – повідомляє очільник району. – Проте, на жаль, є низка негативних моментів, що супроводжують діяльність пісковидобувних фірм. Взяти хоча б надходження до місцевих бюджетів. Багато підприємств занижують показники видобутку піску. І в результаті сільські ради недоодержують суттєву кількість коштів. І це при тому, що часто, дбаючи лише про власну комерційну вигоду, підприємство, отримавши дозвіл на видобуток піску, нехтує будь-якими правилами роботи.
Терикони на луках
За словами очільника району, деякі фірми часто порушують норми заглиблення в пісок, копають його глибше, ніж передбачено відповідними правилами, і таким чином утворюються ями, руйнується берегова смуга Десни. Крім того, пісок складують на сільських землях, де раніше випасали худобу, відпочивали біля річки люди. Микола Федорович також підтвердив свідчення пухівчанки Віри Холошвій про те, що в селах, де працюють пісковидобувні компанії, значно руйнуються дороги.
– Крім того, – говорить Микола Федорович, – в районі працюють деякі фірми, які не мають ні ліцензії, ні жодних інших документів на видобуток піску. Одну з таких було виявлено місяць тому в селі Погреби. Ми подали документи до правоохоронних органів, триває слідство.
До речі, кілька років тому, коли ще Микола Клименко працював одним із керівників Броварського районного відділу внутрішніх справ, було порушено кримінальну справу проти таких нечистих на руку підприємців – вона набула розголосу в народі як «справа діамантових прокурорів».
На жаль, до таких методів наживи на незаконному видобуванні піску, який призводить до обміління річок, знищення пляжів, порушення екологічного балансу тощо, вдаються не лише різні комбінатори, а й ті, хто мав би стояти на сторожі законності.
Як розповів кореспондентці «Українського репортера» відомий у Броварах громадський активіст Віктор Малофієнко, буває, що деякі громадські організації беруть у відповідних структур дозвіл на розчищення русла річок, озер, а потім займаються уже не громадською, а суто комерційною діяльністю, та ще й підпільною – тишком-нишком видобувають пісок і продають його.
Отже, що робити?
– Як відомо, згідно з чинним законодавством, дозволи на видобувні роботи на території тієї чи іншої сільської ради надає не райдержадміністрація, а районні та сільські ради шляхом голосування на сесії, – розповідає Микола Клименко, – райдержадміністрація лише реагує на певні порушення. Проте я все ж порекомендував би і районній раді, і очільникам сільських рад, на території яких ведуться пісковидобувні роботи, створити комісію, яка контролювала б їхню діяльність, і в разі порушень норм видобування піску, які загрожували б річці чи створювали б незручності для мешканців сіл, депутати могли б відкликати рішення про надання дозволу тій чи іншій фірмі працювати на території сільської ради.
Поки що, за словами Миколи Клименка, на це зголосився лише сільський голова Літок Ігор Андріяш. Іншим байдуже. Однак, як стверджує згадувана уже пухівчанка Віра Холошвій, вона особисто й інші мешканці села не мовчать. Неодноразово писали про надмірне намивання піску на Десні, що становить загрозу річці та позбавляє людей літнього відпочинку на воді, в місцевій пресі. Але, на жаль, віз і нині там.
Алла ТОПЧІЙ
На фото: Пухівка і деснянський пісок. Це вже історія. Але сьогодні вона все ще актуальна
Фото “Українського репортера”
