Погляд на Президентський полк (+фото, відео)

– Ра-а-з, ра-а-з, два-а, три-и! Підборіддя підняти… вище! Корпус – вперед! Опорну ногу не гнемо!

Командирський голос авторитетно беззаперечно панує на стройовому плацу, де суворий, і навіть жорсткий, вишкіл підпорядкований головному – щоб хлопчина став солдатом… особливого полку, на який дивиться не тільки вся Україна, але й світ.

Журналіст «Українського репортера»побував в Окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Чим живе сьогодні ця елітна військова частина? Що хвилює офіцерів? Які зміни торкнулися умов специфічної служби?

https://www.facebook.com/ukrreporter/videos/711570482679758/

Звичайно, стежка-доріжка веде до командира полку Олександра Бакуліна (на фото).

Підполковник показує мені свій службовий кабінет. Здається, тут мало що змінилося за сім років (востаннє я відвідував полк у 2012-му, тобто ще до Майдану, ще до війни). Ті ж меблі… Книжкова шафа. Хіба що акваріум щез…

– Країна змінилася за ці дев’ять років… А Президентський полк, певно, і поготів, – зринають журналіські слова на старті розмови. – Колишні командири пішли на підвищення по службі. Екс-комполка Віктор Плахтій став генералом, він – військовий комендант Києва, військовим комісаром служить полковник Сергій Клявлін. Едуард Голованчук, який був на чолі батальйону Почесної варти, нині – заступник військового коменданта столиці, вже полковник.

У журналістському блокноті тих часів – чимало записів про побачене в президентському. Тоді від полковника Плахтія я з прикрістю дізнався, що в полку – великий «кадровий голод»: у 2011-му – 17 вакансій на посади командирів. А у 2009 році, приміром, некомплект офіцерського складу тут становив 35 відсотків.

Серед причин – маленькі зарплати, поганенький соцпакет (житлом не забезпечували). Армія була голодною. Обідраною до нитки. Держава не бажала належним чином фінансувати навіть найкращі, елітні військові частини. Сім’ї військовослужбовців роками тулилися у відомчих гуртожитках.

Щоб забезпечити бодай якимось житлом офіцерське поповнення, командування полку змушене споруджувати додаткові перегородки в гуртожитку, ущільнюючи тим самим і без того маленькі кімнатки. А бувало, ліжка ставили навіть в ротних канцеляріях, і офіцери мешкали там. Це були страшні часи повної зневаги до армії, до захисників Вітчизни. До речі, про житло для офіцерів: сьогодні немає такої гостроти, як  колись.

Коли в 1999 році формувався полк, планувалося, що підрозділ буде на особливому рахунку, зокрема рік служби тут зараховуватимуть за півтора, плюс додаткова оплата. Тому не дивно, що колись всі вакансії в полку були заповнені. У 2002-му для потреб військової частини держава виділила 45 квартир. Було дуже багато бажаючих служити в цій суперовій в/ч. Але з часом в полку зрозуміли, що обіцяні пільги так і залишилися на папері. Обдурили, як зазвичай. Десятки офіцерів звільнилися за власним бажанням. Пішли ті, кого вчила держава, як захищати країну, зняли мундири ті, хто умів і знав, як боронити свій народ.

За часи прем’єрства Ющенка деякі «прогресивні реформи» боляче вдарили по військових. Зокрема, були скасовані безкоштовні продовольчі пайки для офіцерів. До цих наборів входили масло, крупи, риба… Їх видавали щомісяця. І вони були дуже великою підмогою для багатьох сімей.

Коли на «трон» сів колишній зек Янукович, то армія шаленими темпами скочувалася до жебрацтва.

Ніби якийсь ураган щосили рвав і шматував наше військо. Знекровити, посіяти у лавах байдужість, вичавити високе стремління до подвигу, до самопожертви, витравлювалися славні сторінки про героїчне минуле козацтва, Української повстанської армії.

Хвилі моральної деградації окремих військовиків накотилися й на Президентський полк. Можливо, деякі сторінки з його біографії хотілося б забути навіки вічнії, викреслити. Але ж було, було. У 2009-му тут віддали під суд кількох офіцерів, які піднімали руку на солдатів. Також історія, хоч і про деяких негідників.

Але мені приємно, що офіцери Президентського, з якими я спілкувався в різні періоди, – люди високого почуття обов’язку. Трудяги армійської служби. Народ має пишатися ними!

Далі в’яжеться розмова з підполковником Олександром Бакуліним. Командує полком майже півтора року. Він – звідси, «місцевий», тобто служив і раніше тут ( з 2003 по 2014 рік), а згодом «прийняв» 41-й Окремий мотопіхотний батальйон.

– У 2014-ому я тут заскучав, – говорить Олександр Олександрович. – Батьківщина – в небезпеці, а я – у Києві. Поїхав воювати…Стара Гнатівка, Гранітне. А далі… було навчання в Національному університеті оборони України, і у березні 2018-го мене призначили командиром Президентського полку.

Отож молоде покоління українських воєначальників. Вони – люди вже іншої суспільно-політичної доби. Це – часи страшних випробувань для країни. Для воюючої країни.

Перекидаємо місточок розмови то на одне, то на інше. Ось про новації. Портретів Президента України – Верховного головнокомандувача у полку ви не побачите. Не прийнято. Такий сигнал «згори». ( А раніше це була вимога!) Натомість бачу, що в кабінеті командира – портрети Богдана Хмельницького, звитяжного козацького полковника Івана Богуна.

Погляд ковзнув по телефонних апаратах. Певно, з президентом є прямий зв’язок? Виявляється, немає. Є телефон для зв’язку з командувачем Сухопутних військ, якому підпорядковано полк.

Не міг не поцікавитися вакансіями. Раніше це ж було болючим питанням. Проблеми з кадровим комплектуванням, як і в усій армії, звичайно, є. Дається взнаки й особливість полку – військовослужбовці повинні бути зростом не менше метр вісімдесят. Часто є проблемою відібрати таких хлопців у військкоматах для служби в Президентському. Утім, є і винятки, особливо коли стосується таких спеціальностей, як, наприклад, механіки-водії бойових машин. «Беруть» на службу і призовників меншого росту. А ось для кандидатів у батальйон Почесної варти жодних послаблень бути не може. Це ж – «обличчя Збройних Сил».

Торік батальйон Почесної варти поповнили два офіцери, у 2019-ому – вісім. Хоч кадровий провал минулих років усе ще дає про себе знати. Бракує ще декілька десятків офіцерів. Сьогодні командири спеціальних рот здебільшого це люди без належної військової освіти, контрактники, хоч за плечами у них і вища освіта, відповідні армійські курси. Командир полку каже, що на сьогоднішнє офіцерське поповнення має великі надії. І часу «на розкачку» у цих молодих лейтенантів немає.

А зарплати? 10 тисяч 200 гривень – стільки одержує військовослужбовець-контрактник (рядовий). У командира полку – 21 тисяча гривень.

І все ж, навіть незважаючи на суттєве поліпшення матеріального забезпечення, люди до війська не дуже поспішають. Багато хто шукає «птаху щастя» на заробітках за кордоном. Та чи знаходить? Дехто повертається з далеких країн і знову – «на контракт» до армії проситься.

А чим приваблює контрактників той же Президентський? Безкоштовним харчуванням, виділенням коштів на оренду житла.

Тут харчуються воїни Президентського полку

І з речовим забезпеченням проблем немає, на відміну від попередніх років – офіцери за власні кошти купували армійську форму. Бо обмундирування, яке видавала держава, було, як говорить комполку, «до першого прання».

Ось вам і ставлення неньки України до своїх оборонців! Упродовж трьох десятиліть (за винятком хіба що перших років Незалежності) армія перебувала у скруті.

Після того як путінська Росія напала на Україну стало зрозуміло, що відбувалося з нашої армією і які Збройні Сили потрібні нашій державі, усім нам.

Далі буде.

Фото «Українського репортера»

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”


1 коментар до “Погляд на Президентський полк (+фото, відео)

  • 11.05.2022 о 18:40
    Permalink

    Что же ето за полк что нет одежди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.