Пасажирські літаки прийматиме міжнародний аеропорт “Біла Церква”. Про Узин можна забути
Про спорудження нового летовища заявив під час пресконференції голова Київської облдержадміністрації Олексій Чернишов.
Очікується, що цьогоріч буде розроблено відповідну проєктну документацію. Йдеться про новий аеропорт, де будуть споруджені вантажний і пасажирський термінали.
Як відомо, неподалік Білої Церкви в Узині знаходиться колишній військовий аеродром. Він – під крилом центральної влади, а обласна не має до цього стратегічного об’єкту відношення.
Два роки тому «Український репортер» у статті «Україна хоче мати 50 аеропортів. Але грошей на будівництво не дає» розповідав: попередня вартість реконструкції «Узина» (злітна смуга, пасажирський термінал, вантажно-логістичний комплекс тощо) – 1,6 млрд. грн.
Сьогодні бачимо, що держава заплющила очі на узинський аеродром. Нехай і далі летить у провалля? Натомість роблять ставку на нове летовище у Білій Церкві.
А ми давайте вкотре поглянемо, який потужний авіаційний комплекс в Узині втрачено, розграбовано, дощенту розбито. Хіба дбайливі господарі так вчиняють у власній оселі?
Колись в Узині, за Союзу було могутнє військове летовище (а це – 930 гектарів!), на якому базувалися важкі бомбардувальники далекої дії, ракетоносці. Нині воно бовваніє жахливою пусткою. У будівлях – вибиті вікна, прогнилі й проломлені дахи. Інженерних кабельних мереж давно немає (дроти витягнуто й продано). Викопали всі ємкості. Розібрали навіть ділянку залізничної гілки. Ніби якась дика орда пролетіла. А чотирикілометрова злітна смуга – гордість узинського комплексу! – нагадує страшне бездоріжжя. Навіть на велосипеді небезпечно їздити. Ніби біда навкулачки товчеться тут десятиліттями. Й кінця краю немає цьому!
Скільки ж років протримався Узинський аеродром? У далекому 1955-му сюди прибув перший літак, відтак розпочалося формування авіаполку. А вже у 1998-му це летовище спіткала погибель. Після цього промайне ще три роки, і ми закарбуємо такий факт: 2001-й – в Україні знешкоджено останній бомбардувальник Ту-95мс. Це так пускали під укіс українську авіаційну потугу. На користь Росії?
Шкода, що навколо Узина не змогли звести неприступний мур наші патріоти. Але не дорікаю їм. До руїни привела недолуга державна політика, коли у 1995-му ми прийняли рішення про ліквідацію 44-х важких бомбардувальників у Прилуках та Узині. Мовляв, ми ж – позаблокова держава, і нейтралітет нам потрібен як повітря. А ще ж і міжнародні домовленості треба виконувати (ми аж бігом роззброювалися). Отож в Узині було розрізано десь 16 ракетоносців, які були у хорошому стані.
Ми повинні були захищати цю авіабазу до останнього набою, сказав мені один із ветеранів 106-ї дивізії важких бомбардувальників.
Найдивовижніше, що тільки-но над Узином почав заварюватися оцей бедлам (уже після проголошення Незалежності), тут «зайняли оборонні позиції» патріотично налаштовані офіцери. А ле їх було мало.
Після того, як в Узині було пущено під ніж усі бомбардувальники-ракетоносці Ту-95мс, деякі любителі легкої наживи дійшли приємного для себе висновку: на летовищі якимось дивом залишився ще один срібнокрилий птах – Ту-95в (за класифікацією НАТО – «ведмідь»). Він давно вже (ще у 1980-х) відлітав своє; цей тип бомбардувальників вважається застарілим. Але ж скільки у ньому алюмінію, магнію! «Ведмедя» хотіли тишком-нишком продати як металобрухт.
В Узині не випадково збудували аеродром. Тут – якесь особливе місце: не буває ані вітровіїв, ані інших стихійних лих. Роза вітрів така, що для польотів відкриті усі 300 днів.
Якою колись вона була, Узинська авіабаза за Союзу? Це – 14 військових частин, зокрема, 2 полки Ту-95, полк Іл-78 (повітряні паливозаправники), а ще й ескадрилья транспортних літаків «Нормандія».
Тодішній авіакомплекс – це 7 тисяч робочих місць (військовослужбовці, цивільні). Щороку тут будували сто квартир для авіаторів. А за три десятки літ не збудовано жодного будинку для узинських захисників Вітчизни. Якщо до розвалу авіабази в Узині мешкало понад 20 тисяч осіб, то нині – майже 13 тисяч. Уся інфраструктура міста була «прив’язана» до цього авіаційного «архіпелагу».
Жодних дивідендів місто не одержало від «переплавлення» бомбардувальників на брухт. А один борт в середньому коштував 25 мільйонів доларів.
У міста забрали 44 літаки. Керівники української держави геть забули, що у гарнізоні мешкають військові (суперкласні фахівці!), яким ще служити й служити, що аеродром приречений на вимирання, що тисячі людей втратять робочі місця… Тисячі авіаторів, цивільних стали безробітними.
Чимало узинців до сих пір переконані, що ліквідація бомбардувальників принесла деяким спритникам гарну копійчину. Коли різали Ту-95, то на летовище, із тильного боку, регулярно заїжджали (ніби кралися) фури, забирали метал. Перевозили, продавали…
Після того, як військовики залишили узинську авіабазу, аеродром було передано в оренду двом бізнес-структурам. Подейкували, що лобістами цих фірм виступали люди з найближчого оточення тодішнього «помаранчевого» керівництва. Однак з орендою щось не склалося… Потім летовище передали під опіку Управління державної охорони.
Оскільки сьогодні будуватимуть аеропорт поблизу Білої Церкви, то про узинське летовище можна, очевидно, забути. А могло ж бути зовсім по-іншому. Ще за часів президентської каденції Леоніда Кравчука фахівці підготували проект розпорядження Президента України «Про використання Узинського авіаційного комплексу та військово-транспортних літаків Військово-Повітряних Сил України».
Держава мала намір узяти курс на створення потужного цивільного летовища, залучивши вітчизняних та іноземних інвесторів. Не судилося… А чому? Можливо, хтось із чиновницької братії не побачив особистого зиску від перевтілення узинської авіабази. Кишені не вдалося набити грошовою від цього? Певно, далися взнаки й традиційні байдужість, недалекоглядність, бажання жити одним днем.
Думається, що летовище, себто землю, тримають «у запасі», скажімо, щоб одного гарного дня його продати. Буде слушна нагода – і ці «золоті» гектари висмикнуть, покладуть «до кишені».
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото із сайту rbc.ua
