Як
розповідає у соцмережах отець Богдан Чурило, Вербна неділя – свято торжества і радості, але саме це свято – початок Страстей Господніх, початок того великого непорозуміння людського, безневинною жертвою якого став Господь наш Ісус Христос.
І саме це робить його одним з найтрагічніших двунадесятих свят церковного року.
Він заїжджає в Єрусалим без посмішки…
Христос розплакався двічі. У Лазареву суботу і неділю, що йде за нею.
Христос плакав, а народ тріумфував. Приводом сліз була смерть друга і Єрусалиму.
Він – заїжджає і Його праве плече вже відчуває той тягар хреста, який на Нього покладуть і який Він буде незабаром нести.
Зовсім скоро усе це торжество, ця невимовна радість, захоплення, побудоване на непорозумінні і самообмані, закінчиться, а натовп, який сьогодні кричить: “Осанна Синові Давидовому!” через декілька днів з страшною люттю і ненавистю буде вимагати Його розп’яття.
Христова слава тривала коротко, бо за ним, наче тінь, уже йшла зрада Юди,
зрада народу,
ішла тінь осуду жидівською старшиною,
тінь мук,
хресної дороги і розп’яття.
Ті самі, що сьогодні вигукують: “Осанна”, — за кілька днів кричатимуть: “Розпни”.
Сьогодні Слово Боже показує, що не те що люди із натовпу, але й улюблений учень Господа, євангеліст Іван, щиро визнає, що він та інші учні також не зрозуміли значення урочистого В’їзду нашого Господа до Єрусалиму:
“А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому”.
(Івана 12;16)
Отже навіть учням не допомогли ані пророцтво Захарії,
ані 117 Псалом…
Справді, тут говориться про мирного, покірного царя. Він їде на мирному віслюкові. Але, разом із тим, говориться про царя, який “повний спасіння”, який знищить всяке знаряддя смерті та принесе мир всім народам до краю землі! “Спасти”, “дати мир” – коли у Письмі говориться так, то це стосується тільки Бога.
Тільки Він може врятувати нас від гріха та смерті.
Тільки Він приносить нам справжній мир.
Бог примирив нас, грішників, із Самим Собою.
І Він приносить мир кожному, хто визнає Його Боже панування.
І Господь дарує цей мир кожному, хто визнає своє громадянство у Божому царстві – тобто, кожному віруючому.
“У цей день Бог посилає особливе слово до українців, кажучи: не бійтеся демонстрації сили, яка ось на ваших кордонах, на ваших очах показує і хоче вас залякати. Послухайте слово пророка Давида. Ті кіньми, колісницями, танками є сильними, а ми є сильні іменем Бога нашого, який сьогодні урочисто, тріумфально входить у наше місто, у наш Київ, як новий Єрусалим, у наше серце, що приймає свого Царя”
(Блаженнійший Святослав Шевчук)
Наша сила, сила нашого народу не в конях чи колісницях сучасного світу. Навіть не в домовленостях чи угодах сильних світу цього.
Бо сьогодні сам Бог приходить до нас.
Він є той, у кому є джерело життя, відродження і воскресіння кожної людини. Життя і воскресіння України.
Піднімаючи гілки верби, у цей радісний для нас день і приймаючи на обличчя краплі води, коли священик окроплює народ, нам слід також згадати сльози Христові.
Радість і смуток тут на землі – це дві нерозлучні сестри.
Тож, коли хочемо колись тріумфувати з Христом у небі, мусимо найперше тут на землі перейти з Ним страсний тиждень і Голгофу.
І тільки тоді зможемо, як Він, увійти там, де вічний тріумф, радість і Воскресіння.
