“Не я б’ю, верба б’є, за тиждень – Великдень”. Сьогодні святкуємо Вербну неділю
Християни східного обряду сьогодні святкують Вхід Господній у Єрусалим, або Вербну неділю.
Це свято є одним з 12 найбільших у церковному календарі та відзначається завжди в шосту неділю Великого посту, рівно за тиждень до Великодня. Вона називається ще “шутковою” або 2квітною”. За християнським вченням, у цей день Спаситель Христос в’їхав до Єрусалиму на віслюку, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям.
Вони знали, що напередодні Він воскресив мертвого Лазаря, який пролежав у печері аж три дні, – такого дива не творив ніхто й ніколи, тож юдеї вітали Ісуса як свого Царя. Таким чином, свято символізує, з одного боку, визнання Ісуса Месією (Христом), а з іншого – прообраз входу Сина Людського до Раю.
Оскільки в Україні пальми не ростуть, то їх замінили вербовими гілками. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.
У Вербну неділю святять вербу. Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі – старі й малі, – бо “гріх не піти до церкви, як святять вербу”. Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти – одне поперед одного – стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути ії по кілька “котиків” – “щоб горло не боліло”.
Після свята Входу Господнього в Єрусалим для християн розпочинається найскорботніший тиждень – Страсна седмиця. Це час посилених молитов і приготування до найвеличнішого свята – Воскресіння Христового.
Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, “щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”, а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:
Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечке червоне яєчко!
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли, а б’ючись, примовляли:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Освяченою вербою б’ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни;
її кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил;
вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься — дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться;
коли виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись вербою худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі була;
вербою в давнину відводили грозові хмари — кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град.
