Наталія народилася 12 лютого 1884 року в Харкові в родині генерала та історика, тож любов до архівів була в неї в крові. Вона стала однією з перших жінок, які здобули вищу історичну освіту в Університеті святого Володимира в Києві. У часи, коли історична наука вважалася виключно “чоловічим клубом”, вона не просто увійшла в ці двері, а стала однією з найавторитетніших дослідниць свого покоління.
Головною пристрастю Наталії Дмитрівни була історія Південної України та Запорозької Січі. Саме вона науково розбила імперський міф про те, що південні степи були диким полем до катерини II.
Вона дослідила тисячі документів Запорізького коша, показуючи складний державний устрій та економіку козаків.
Полонська-Василенко довела, що українська колонізація Півдня була природним і давнім процесом, а не “дарунком” царів. Для нашого “Архіву” це ключовий факт, який пояснює коріння нашої ідентичності на цих землях.
Особисте життя Наталії було не менш драматичним, ніж її наукові праці. Її другим чоловіком був Микола Василенко, видатний вчений та політичний діяч, президент Української академії наук.
Коли більшовики почали репресії проти української інтелігенції, Миколу заарештували за сфабрикованою справою. Наталія роками боролася за його звільнення, чекала, підтримувала, але система зламала його здоров’я.
Під час Другої світової війни, переживши жахи сталінського режиму, вона залишилася в окупованому Києві, працюючи в архівах, а згодом була змушена емігрувати на Захід, щоб врятувати свої напрацювання від “червоного” знищення.
Уже в еміграції, у Німеччині, Наталія Дмитрівна створила свій Opus Magnum – двотомну “Історію України”. Це була перша спроба написати повну історію нашої держави не з позиції “класової боротьби” чи імперських інтересів, а з точки зору державного будівництва.
Її книга стала настільною для тисяч українців у діаспорі, а пізніше, після здобуття незалежності, повернулася в Україну, ставши фундаментом для сучасних підручників.
Вона працювала до останніх днів, ставши професором Українського Вільного Університету в Мюнхені та членом Наукового товариства імені Шевченка.
Наталія Полонська-Василенко померла у 1973 році в містечку Дорнштадт у віці 89 років. Вона прожила майже століття, бачила розпад імперій і народження нових надій, але завжди повторювала: “Історію не можна вигадати, її треба знати”.