Наталія Федорчук: “Україна відкриватиме для себе Миколу Теліженка знову й знову” (+фото)
«Україна у віках і поколіннях». Так називалася виставка творів Народного художника України Миколи Теліженка у Верховній Раді.
Про унікальність експозиції, що тривала упродовж двох тижнів, та співпрацю з творчою династією Теліженків розповідає очільниця Громадського об’єднання Міжнародний жіночий рух «За сімейні цінності» Наталія Федорчук.
КОЖНА ВИТИНАНКА – ШЕДЕВР
– Головним ініціатором виставки став Міжнародний жіночий рух «За сімейні цінності». Чому виникла ідея експонувати витинанки Миколи Теліженка саме у Верховній Раді?
-Виставка творів Миколи Теліженка потребує українського державницького погляду та продукує сенси української державності, оскільки йдеться про формування нації.
Символічно було в День державності за підтримки Верховної Ради утвердити філософію Миколи Теліженка у стінах парламенту. Хотілося б, аби виставка Миколи Теліженка зміцнила сильних, духовних, патріотичних державотворців, і показала, що вони йдуть шляхом своїх предків, що глибоке коріння своїх родин, свого народу – то невичерпна сила, яка дозволяє вистояти перед найнебезпечнішим натиском.
Виставка відбувалася в кулуарах на другому поверсі неподалік від пленарної зали. Експозицію відвідали також міжнародні делегації, які побували у ВР протягом двох тижнів. Для них це теж стало відкриттям.
Через творчість видатного українського митця Миколи Теліженка нам хотілося показати особливості розвитку України в історичному аспекті. Бо ж становлення України відбувалося упродовж багатьох поколінь. І та сила духовності, звитяги, та воля, яка є в нашому сучасному поколінні, походить від коріння нашого українського народу.
Кожна робота Миколи Теліженка- особлива.
Україна починалася за часів Трипілля. Відтак «Трипільська Мадонна» Миколи Теліженка була першою роботою, яка відкривала виставку. Взагалі у Миколи Теліженка є прекрасна колекція витинанок, присвячена нашим трипільським витокам.
Наступний етап виставки – час Скіфії, коли зродилися воїни та амазонки. Амазонки, зокрема, – то є ще одна сторінка родової історії України, яка сьогодні проявляється у жінках, котрі на рівні з чоловіками виконують бойові завдання. А також працюють і допомагають війську в тилу.
Ще один розділ – кілька унікальних творів Миколи Теліженка, присвячених християнству. Зокрема, витинанка «Прийняття християнства», присвячена Різдву.
Наступна тема – одна з найулюбленіших у Миколи Теліженка – це козаччина. Центральний образ – Козак Мамай. Особлива історія для Майстра. Козак Мамай – узагальнений образ саме того Захисника, який від народження іде по українській землі упродовж тисяч поколінь і відроджується в кожному захисникові.
Наступний період – час царськогомосковитського поневолення, колонізації, коли українці зазнавали утисків і вигнання з рідних земель. Тема вигнанців зрозуміла кожній українській родині, навіть якщо над цим глибоко не замислюються, і , на жаль, не знають свого коріння. Це і тема просвітництва, що заіснувала в той час через видатних особистостей таких як Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко. І тема української культури, яка стала оберегом для української нації та змогла передати спадок сучасним поколінням.
Подальший етап виставки-розповіді – це сучасна Україна, наша боротьба починаючи з Помаранчевого Майдану. Перший Майдан як пробудження свідомості, прояв готовності людей до об’єднання , розуміння цінності волі у своєму житті. Акт любові до своєї землі та один до одного.
І також події дня нинішнього – «Захист українців» : це остання робота Миколи Теліженка.
Що вражає? Кожна робота – особлива. Цю виставку неможливо було проглянути мимохіть. Вона вимагала зупинитися біля кожної роботи з усвідомленням глибокого змісту, який втілювався через композицію.
МОЛОДІ МИТЦІ ЗАЦІКАВИЛИСЯ ВИТИНАНКАМИ
– Микола Теліженко – постать багатогранна і могутня в. Особливий його світ – філософія витинанки. На превеликий жаль, митець пішов у вічність. Постає питання: хто підхопить творчу естафету?
-Витинанка завдяки Миколі Теліженку набула ознак всеукраїнського вишуканого мистецтва. Найбільша заслуга Миколи Теліженка перед Україною – той факт, що багато молодих митців почали працювати у техніці витинанки. Але Микола Теліженко залишився унікальним. Зокрема, в тому, що його композиція настільки глибоко ретроспективна, що вдивляючись в його роботи, ти можеш не тільки «упіймати» момент, який він фіксує в цій витинанці, й причину, що спонукала, призвела до того, та навіть наслідки, які проявляються сьогодні. Рідкісне явище. Глибоко філософські роботи.
Можу сказати так: Україна багата творцями. Ми, українці, – дуже талановиті люди. Але що мене насторожує? Визнання талантів почасти відбувається після того, як вони вже не можуть розкрити важливі деталі свого творчого становлення – чи то державницького, чи наукового.
Філософія формується з віком через усвідомлення пережитого, тому що завжди людина аналізує свої вчинки. Талановита людина завжди прагне більшої глибини і досконалості. Для того треба пройти великий шлях.
Творчість Миколи Теліженка – той шлях, який Україна буде проходити, захоплюючись його роботами, і через сто, двісті, триста років. Україна відкриватиме Теліженка для себе знов і знову. Як почала відкривати для себе Сковороду через століття. Це історія нашого з вами сучасника.
Як відомо, Микола Теліженко є автором іконостасу Покровської церкви в Черкасах та ікон в Іллінській церкві села Суботів на Чигиринщині, монументу «Пам’яті Голодомору» (м. Генк, Бельгія), пам’ятника героям-афганцям у Черкасах, пам’ятника антибільшовицькому народному повстанню в селі Легедзинена Черкащині. Він – один з авторів меморіальних знаків (хрестів), встановлених на могилах: гетьманаУкраїни Петра Дорошенка (село Ярополче, Московської області) та на символічній могилі Нестора Махна в Гуляйполі. Разом із дружиною Олександрою створили герби Черкащини, Звенигородки, Кам’янки та ін. Твори художника представлені в приватних колекціях знавців мистецтва Німеччини, США, Канади, Польщі, Бельгії, Греції.
РОДИНА ТЕЛІЖЕНКІВ – ГОРДІСТЬ УКРАЇНИ
– Як складається взаємодія з родиною художника?
-Ми монтували виставку спільно. Приємно, що виставку безпосередньо підтримала родина Теліженків– Заслужена художниця України Олександра Теліженко, відома дизайнерка Олеся Теліженко та онук Аскольд. Три покоління зійшлися до гурту: Микола Теліженко був присутній у вияві своїх робіт; Олександра Теліженкобула поруч своїм благословенням; Олеся Теліженко та її син Аскольд безпосередньо допомагали.
Я дивилася на це і розуміла: як важливо мати сильну родину. Як важливо виховати молоде покоління таким, що цінуватиме діяння рук чи інтелектуальну власність своїх дідусів-бабусь.
Завжди пам’ятатиму візуальну картинку спілкування між мамою і сином: бажання сина допомогти мамі, підтримати в усьому. За цим стоїть глибока повага. Вона не з’являється в один день. Вона не з’являється завдяки фінансам, популярності. А виникає виключно внаслідок спілкування між рідними, їхнього душевного зв’язку. Хочеться мати надію, що більшість українських родин будуть схожими на Теліженків. То є взірець української родини. Та ще й творчої. Творча династія, у якій кожен – унікальний майстер.
Родина Теліженків є гордістю України. А ще то є приклад взаємин для творчих родин. Як багато ми на своєму громадському шляху зустрічали історій, коли старше покоління йшло у вічність, а молодше не вважало справу життя батьків цікавою для себе. Лише з роками приходить усвідомлення цінності батьківських і материнських набутків. Але, на жаль, чимало може бути вже втрачено.Тому хотілося б, аби наша молодь замислювалася і розуміла: без коріння нема роду, як без коріння нема дерева. Треба усвідомлювати, що сила кожного з нас – це наші батьки, які дали нам життя, наші бабусі-дідусі і всі попередні покоління. Недарма в українців була традиція знати сім поколінь свого роду. Обов’язково. Оте розуміння давало сили як крила великого птаха.
Українські воїни, які в Києві приходять у наш центр Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності», розповідають, що під час важких боїв бачать фантоми Українських Козаків, які завжди стоять і закривають їх. Це може здатися дивним або наслідком перевтоми. Але ж таке стається неодноразово. Сила рідної землі піднімає силу минулих поколінь українців, бо йде битва за правду, волю і незалежність. І все коріння наше духом стає поруч з сильними людьми, сильними вчинками, гідними намірами і благими справами.
Міжнародна жіноча організація «За сімейні цінності» саме тому й відстоює важливість зв’язку між поколіннями. Це та цінність, яку маємо усвідомлювати і в сьогоденні, і в майбутньому.
Наша мета – збереження і промоція української культурної спадщини на найвищому рівні. Саме того, що дозволяє нації глибше зрозуміти, хто ми є, якими талантами багаті, яким прикладом для багатьох інших народів і націй стала наша культура . Адже багато важливих для людства речей походить саме з України.
Попри все, ми – єдина організація, яка за час свого існування не мала жодної підтримки чи фінансування з благодійних фондів або від держустанов. Усе, що створюємо, – на основі своїх фінансових заощаджень. Так стаємо сильніші, бо предки – то велика сила. І це треба пам’ятати.
«КОЛИ ЦЕЙ РУШНИК БУДЕ В КИЄВІ – ВОРОГ ПОЧНЕ ВІДСТУПАТИ»
– Варто згадати також попередні спільні з родиною Теліженків проєкти…
-Так. Перший наш проєкт реалізований в Національному музеї Тараса Шевченка у доковідні часи та називався «Від традиції до брендів». Мали на меті показати унікальність української автентики. Допомогли здійснити задум Національний музей української архітектури і побуту та українські бренди, які, базуючись на українській автентиці, сьогодні несуть наш культурний код в Україні та у світі. На той час родина Теліженків була представлена у повному складі. На виставці були рушники Олександри Теліженко, витинанки Миколи Теліженка та вишуканий одяг Олесі Теліженко.
Під час повномасштабного вторгнення теж було чимало проєктів. У нашій міжнародній організації є молодіжне крило. Саме молодь спонукала розповідати світові про Україну: стверджували, що іноземці нічого про нас не знають, пропонували знімати фільм про те, якими досягненнями Україна допомогла в розвитку цивілізації. І от написали ми сценарій. Замислилися: як же показати його яскраво, аби зацікавити міжнародну спільноту? І оцей проєкт допомогла нам здійснити колекція брендового одягу Олесі Теліженко та рушників Олександри Теліженко. Особливо ж неймовірна колекція «Скіфське золото».
Згодом пані Олександра (ще до широкої війни) замислилася над тим, щоб створити рушник «Зеніт Українського Сонця». Постійно повторювала: коли цей рушник буде в Києві – зміниться історія, ворог почне відступати від України. Майстриня настільки в це вірила (а завершували рушник саме в перший рік великої війни), що 24 лютого 2023 року, у першу річницю війни в Києві, коли переважна більшість людей виїхали, ми з пані Олександрою, нашими дівчатами та сміливими українцями, киянами, які залишилися в місті, в центрі столиці, у нашій Національній консерваторії презентували цей рушник в колі інших рушників Олександри Теліженко. Пані Олександра свято вірить у те, що рушники «працюють», і через них українці взаємодіють з Всесвітом, з простором космічним.
Після того була видана книга віршів Олександри Теліженко«Другий вимір», яка користується неймовірною популярністю серед воїнів. Днями приходила мама воїна, дякувала за книжку та розповідала, що її син майже всі поезії знає напам’ять.
Першого травня цьогоріч відкрилася виставка рушників Олександри Теліженко в Українському Домі. А вже 3 травня, на третій день роботи виставки «Зеніт українського сонця», пішов у вічність Микола Теліженко….
Пам’ятаю, як пані Олександра мені зателефонувала, аби я під’їхала, бо ж ми робили зйомку рушників, і мовила: «Миколи немає». А я згадала все, чому вона вчила мене раніше, і сказала їй: «Пані Олександро, вірю, що він пішов у цей день, щоби бути присутнім духом на Вашій виставці. Бо він хотів Вас таким чином підтримати і побачити велич Вашої творчості, яка сьогодні об’єднує стільки поколінь українців»…
До того ж, у нас з Олександрою Теліженко є ще одна спільна історія. Наша організація є засновником «Всеукраїнського жіночого молитовного сніданку». Це подія, коли жінки з різних регіонів України (сто жінок різних релігійних конфесій) збираються в Києві на день Святої Варвари, піднімають якусь одну важливу тему і беруть на себе зобов’язання робити певну справу цілий рік. Бо духовність – не тільки молитви, а й справи. Логотип Всеукраїнського жіночого молитовного сніданку розробляла саме Олександра Теліженко. Цьогоріч подія відбудеться вчетверте.
А глибинний зміст творчості родини Теліженків- цінність Духовності й Жінки. Тому жодному народу ще не вдавалося використати українців. Навіть у найважчі часи і найгірші періоди історії, коли прояв української ідентичності дорівнював смерті, знаходилися люди, які ставили ціну свого життя нижче ніж ціну існування нації. І під час Голодомору, і під час поневолення царською московією, і під час нападів на Київську Русь знаходилися люди, які ставали на прю з супротивниками. І серед цих людей обов’язково була Жінка. Це могла бути проста Берегиня Роду, родини, яка оцей візерунок, що з’явився у Трипільській культурі, бережливо переносила на новий глечик, нову вишивку, вчила свою донечку, потім онучечку. Якщо подивитися на узори і символи того часу і сьогодення, то побачимо: вони збережені повністю. І це робила робила Рука Жінки.
У Миколи Теліженка, Олександри Теліженко, Олесі Теліженко завжди відчувається поєднання чоловічої та жіночої енергій. Коли люди зрозуміють, що в цьому наша сутність, – тоді розпочнеться Розквіт України.
А ще – родина Теліженківмає мрію: створити культурний центр «Мистецький дім Теліженків», для якого шукають партнерів та меценатів. У культурному центрі буде представлена творчість трьох професійних художників роду Теліженків: Миколи, Олександри і Олесі, а також етнографічні колекції вишитих рушників і сорочок центральної України.
Ольга ДУБОВИК, журналістка
Фото авторки і з вільних джерел
