Сьогодні день пам’яті Левка Лук’яненка
Сьогодні, 7 липня, – день пам’яті Левка Лук’яненка (1928-2018), українського політичного і громадського діяча, дисидента, Героя України. Левка Лук’яненка по праву можна назвати легендою національного визвольного руху України.
Майже 27 років ув’язнення, концтаборів і заслання, 72 доби у камері смертників, щохвилини очікуючи виконання смертного вироку, – ціна, яку він заплатив за незалежність України, повідомляє Укрінформ.
У роки Радянського Союзу Лук’яненко був організатором таких партій і рухів, як Українська робітничо-селянська спілка, українська Гельсінська спілка (1976) та перша альтернатива КПРС – Українська республіканська партія (вона була першою офіційно зареєстрованою партією в Україні). Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор Акта проголошення України незалежною державою у серпні 1991-го.
Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Герой України (з врученням ордена Держави, 19 квітня 2005).
Лук’яненко був кандидатом на посаду Президента України на виборах 1 грудня 1991 року і посів третє місце після Леоніда Кравчука та В’ячеслава Чорновола.
Як розповідає колишній головний редактор “Вечірнього Києва”, письменник Віталій Карпенко, “чи не найбільшим ворогом України Лук’яненко вважав президента Леоніда Кучму. Принаймні, на його думку, той завдав найбільшого зла українському суспільству за дві каденції свого правління.
Найвідоміший виступ Лук’яненка з цього приводу на пленарному засіданні третього Всесвітнього форуму українців у Національному палаці «Україна». Йому не хотіли надавати слова, та зал несамовито вимагав цього. І лише коли Кучма покинув президію, Лук’яненко прорвався на трибуну і виголосив свою гнівну, експресивну та добре аргументовану промову, яка викликала тривалу овацію.
Ставлення Лукяненка до президента Кучми засвідчує такий факт. 2003 року, напередодні 75-літнього ювілею Левка Григоровича, на засіданні Ради старійшин зайшла мова, щоб ініціювати представлення його до нагородження зіркою Героя України. Присутні були одностайні: хто-хто, а Левко Григорович усім своїм життям-подвигом заслужив це звання. Та чи зможе переступити Кучма через глибоку неприязнь до свого рішучого опонента? Ситуацію розрядив сам голова Ради старійшин:
–Друзі, – мовив він, звертаючись до нас, – дуже дякую вам за високу оцінку моєї праці для України. Та облиште цю затію: я ніколи не прийму жодної нагороди з рук Кучми…”
