Голодомор. “Дітей крали, вбивали і їли. Такі справи кваліфікували як розбій”

Полковник Служби безпеки України Валерій Удовиченко в інтерв’ю журналістові видання Gazeta.ua розповідає про розслідування стосовно виконавців Голодомору.

-У 2009 році виконувач обов’язків голови Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський, народні депутати та громадяни надіслали до Служби безпеки України звернення і заяви, які стали підставою для перевірки та прийняття рішення про розслідування обставин загибелі мільйонів українців під час Голодомору 1932–1933 років. Ви очолили слідчу групу. З чого почали?

-Питання про порушення кримінальної справи стояло з 2006 року, коли був ухвалений закон “Про Голодомор 1932–1933 років в Україні”. У першій статті вказано, що Голодомор є геноцидом українського народу. Там же йшлося про відновлення та збереження національної пам’яті, вивчення й поширення інформації про трагедію. Тривали дискусії. Фахівці з різних відомств і представники громадських організацій обговорювали можливість досудового слідства. Та головне – у державі була політична воля, що йшла від президента Віктора Ющенка.

Я залучив до групи 174 працівників. Розслідування було масштабне. Геноцид вчинили не на окремій вулиці, в місті чи селі, це була багатоходова каральна операція. За допомогою штучно організованого голоду та репресій комуністичний тоталітарний режим вдарив по селянству на території проживання етнічних українців.

Криміналістичної методики розслідування геноциду не існувало. Накреслити план слідчих дій допомогли матеріали Нюрнберзького трибуналу 1945-го. Там були свідчення, як судове обвинувачення доводило вину головних військових злочинців. Вивчаючи їх, я порівняв два тоталітарні режими – комуністичний і нацистський. Вони подібні.

22 травня 2009 року я підписав постанову про порушення справи №475 за фактом вчинення геноциду в Україні. Почалося досудове розслідування. Ми спиралися на розсекречені архівні матеріали та дослідження вчених-істориків. Частина цих матеріалів зібрана в російських архівах. Працювали зі звітом Комісії Конгресу США 1988 року та висновками спецкомісії вчених Інституту історії партії при ЦК КПУ, створеної на противагу американцям. Навіть у протоколі засідання компартійної комісії визнали антигуманним замовчування голоду, засуджували рішення ЦК КП (б) У про хлібозаготівельну політику в 1932–1933 роках в Україні.

Надіслали клопотання про правову допомогу до Росії, Білорусі, Молдови, Польщі, Австрії, Німеччини, Італії, США, Канади, Казахстану. Погодилися майже всі. Відмову отримали з Росії наприкінці розслідування. Без пояснення причин.

-Розслідування тривало в 17 областях України. Які джерела використовували для доведення вини?

-Щотижня отримував звіт слідчих із кожної області. Збирали дані не лише за період Голодомору в 1932–1933 роках. Досліджували обставини та умови, які йому передували. Брали до уваги документи після більшовицького перевороту 1917-го. З’ясували, як більшовики управляли в Українській РСР, як виконували рішення з Москви, як планували діяльність господарств і роботу в усі –х сферах економіки. Розбиралися зі станом держрезервів Непорушного та Мобілізаційного фондів, експорту збіжжя та продуктів. Із роллю партійних, державних органів та установ, репресивних органів, прокуратури, судів і місцевих керівників.

Найбільший спротив радянській політиці чинили українці. Наприкінці 1920-х і на початку 1930-х вибухнуло щонайменше п’ять тисяч повстань проти влади за участі понад мільйона людей. Українці були титульною нацією і могли здійснювати самостійну державотворчу діяльність. Є листування, в якому Йосип Сталін пише Лазарю Кагановичу про побоювання втратити Україну, якщо не виправлять ситуації.

Місцеві діячі відправляли звіти до Москви. Влада посилювала хлібозаготівлю, обмежувала пересування, запроваджували “чорні дошки” (райони, населені пункти, колгоспи, сільські ради заносили на “чорні дошки”. Їх блокували спецзагони та війська, не допускали виїзду населення за межі цих територій, вилучали всі продукти, забороняли торгівлю. – Країна). Допомогу голодуючим надавали вибірково і лише для виробничих потреб. Це свідчить про спроможність тоталітарного режиму контролювати штучний голод, його геноцидний характер.

Кожен документ був важливий для кримінальної справи. Після ознайомлення із багатьма, бувало, не міг заснути. Читав про випадки канібалізму. Траплялося трупоїдство, викопували і вживали м’ясо з могил. Загалом знайшли 1022 такі справи. Людей, особливо дітей, викрадали, вбивали та їли. Такі справи кваліфікували як розбій. Винних забирала міліція, але даних про їхню подальшу долю немає.

Голодуючі селяни намагалися посадити дітей на потяг до міста. Надіялися, хтось дасть їжі. Будинки для безпритульних погано забезпечували, тому шанс на виживання був примарний. Харковом їздила вантажівка, яка щодня збирала трупи, навіть живих немовлят із померлими матерями везли на захоронення в ярах.

-Свідки Голодомору завжди погоджувалися розповідати про минуле?

-Більшість погоджувалися. По всій Україні й за кордоном опитали 1890 свідків. У Миколаївській області літня жінка знепритомніла, коли почула, якими питаннями цікавиться слідчий. Викликали “швидку”. –

Геноцид посіяв страх перед державою. Недовіра до влади залишилась у підсвідомості.

-Якими ще матеріалами, крім історичних досліджень, користувалися?

-Я призначив судово-психологічну експертизу. Голод, заборона пересування, репресії ламали людей. Змінилося ставлення до смерті – ставали байдужими до померлих, не допомагали кволим. Вживали неїстівне, хворіли. Експерти дійшли висновку, що люди під час Голодомору перебували у стані, близькому до повного психічного зламу. За ним ішли канібалізм і самогубство. Викопували й готували м’ясо трупів. –

Злам психіки українців мав віддалені наслідки для безпосередніх жертв і передався наступним поколінням.

-В Україні досі живуть люди, які перебувають під впливом московської ідеології. Зокрема, при владі. Чи такі перешкоджали слідству?

-Віктор Янукович, Леонід Кравчук, Володимир Литвин закидали, що справа не належить до нашої компетенції і закони не мають зворотної дії. Та дії СБУ відповідали вимогам підслідності й нормам міжнародного права. Зокрема, у конвенціях визначено, що злочин геноциду не має терміну давності. –

Від активної участі у справі самоусунулася Генеральна прокуратура України. Розраховували, що ми не впораємося з таким масштабним розслідуванням. По завершенню намагалися перешкодити переданню кримінальної справи до суду. Генпрокурори Олександр Медведько та Віктор Пшонка були під впливом Партії регіонів. У ній заперечували геноцидний характер Голодомору.

-Апеляційний суд Києва у січні 2010 року визнав генерального секретаря ЦК ВКП (б) Йосипа Сталіна, главу уряду СРСР В’ячеслава Молотова, начальника сільськогосподарського відділу ЦК ВКП (б) Лазаря Кагановича, секретаря ЦК ВКП (б) Павла Постишева, секретаря ЦК КП (б) У Станіслава Косіора, главу уряду УРСР Власа Чубаря, відповідального за хлібозаготівлю на Харківщині Менделя Хатаєвича винними в організації геноциду українців. Чи всіх встановлених вами людей засудили?

-Ми зібрали дані й на інших осіб, чиновників обласного та районного рівнів. Зокрема, на члена Центральної контрольної комісії ВКП (б) Всеволода Балицького. Але з документів видно, що вони були лише співвиконавцями злочинних наказів. –

Наближався 2010 рік, було очевидно, що після президентських виборів влада зміниться. Ми були обмежені в часі. Тому вирішили насамперед розібратися з головними організаторами злочину. Матеріали щодо виконавців виділили окремо. Головне слідче управління продовжує досліджувати їх. Задля відновлення справедливості ще виноситимуть відповідні рішення.

Лист до Йосипа Сталіна про наслідки Голодомору в селі Хильківка на Полтавщині, нині це Хорольський район, написав 1 травня 1940-го колгоспник 32-річний Микола Рева. У жовтні отримав шість років тюрми й три роки заслання за антирадянську пропаганду.

-Справу одразу закрили, бо всі обвинувачені мертві. Дехто не розумів, навіщо вона була потрібна.

-Україна є стороною Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду й покарання за нього. Завдяки нашій роботі й рішенню суду держава виконала свої міжнародні зобов’язання. Країна, на території якої відбувся злочин, уперше дала правову оцінку. До цього мали лише політико-правове рішення – закон про Голодомор. Це необхідно для відновлення справедливості щодо жертв геноциду й утвердження правової держави. –

Інші країни почали визнавати цей злочин, враховуючи рішення суду. На нього посилається і Закон України “Про засудження комуністичного і нацистського режимів”.

-Чи оскаржував хтось із родичів засуджених організаторів Голодомору рішення суду?

– 2010 року Генпрокуратура вивчала матеріали кримінальної справи й планувала оскаржити рішення. Втім, цього не відбулося.

Онук Сталіна Євгеній Джугашвілі висловив невдоволення. Закликав Генпрокуратуру України порушити проти слідчих і судді справу. Але, крім заяви у пресі про нібито приниження честі його діда, офіційних оскаржень рішення суду не надходило.

-У квітні 2010 року в ПАРЄ ухвалили резолюцію, присвячену пам’яті жертв Голодомору. На засіданні президент України Віктор Янукович заявив, що це була трагедія не лише українців, а всіх народів СРСР. Цим фактично заперечував факт геноциду. З офіційного сайту президента зник розділ, присвячений Голодомору. Чи була реакція СБУ?

-Позиція Януковича не відповідала вимогам закону про Голодомор та інтересам України. Підіграючи Росії, влада намагалася виправдати дії сталінського режиму. Мовляв, злочин був спрямований на селянство, а не на українство, і не був геноцидом. –

СБУ діяла в рамках вимог закону. Ми виконали своє завдання і в політику не втручалися.

-Щоб проговорювати й осмислювати травми минулого, щоб зрозуміти масштаби змін, що сталися у 1930-х, потрібна якомога повніша документальна база.

З колишніх республік СРСР в Україні – найвідкритіші архіви. Будь-який громадянин, який цікавиться долею своїх родичів і хоче побачити документи, може зверну­тись і без перешкод отримає їх. Триває робота з формування онлайн-баз. –

Ми повинні віднайти себе як націю. Маємо знати, що інші народи не піддавали таким репресіям, яких зазнали українці у складі СРСР. Держава має створити позитивну програму для ліквідації наслідків Голодомору.

Росія продовжує зазіхати на Україну. Хоче знищити її незалежність, тому маємо зміцнювати державність. Знання власної історії об’єднує націю. Росія – правонаступник СРСР і намагається не допустити поширення історичної правди. Тема Голодомору підмиває антиукраїнські сили.

З біографії співрозмовника. Валерій УДОВИЧЕНКО, 53 роки, полковник Служби безпеки України. Народився на Чернігівщині. Закінчив Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого в Харкові.

Працював у прокуратурі. Заслужений юрист України. Служить у СБУ. Захоплюється вивченням історії України, найбільше цікавиться ­періодом Русі. Любить фотографувати ­історичні місця.

Автор: Михайло ТАНАСІЙЧУК, фото: Тарас ПОДОЛЯН

 

 

Like