Безвізова стіна
У тираній та тоталітарних режимів взагалі трохи парадоксальне поняття «віза». Погляд на “паспорт” та “візу” крізь століття…
Шарль Монтеск’є, мудрий французький просвітитель ХVIII століття, вустами персонажа своїх «Перських листів» – посла в Московії розповідав про державу, цар якої є «володарем життя та майна підданих, котрі всі раби, за виключенням кількох родин. Беручи до уваги жахливий клімат Московії, важко повірити, що вигнання з неї може служити карою, та, однак, коли який-небудь вельможа впадає в опалу, його висилають у Сибір… Московітам заборонено виїжджати за межі свого царства, хоча б навіть для подорожі».
Куций «Высочайший манифест от 17 октября 1905 года», підписаний переляканим Миколою І, мав випустити пару з перегрітих котлів імперії. Мов опеньки після осіннього дощу, вигулькнули десятки політичних партій. Деякі давно ворушилися під мохом підпілля, інші регулярно нагадували про себе гучними терористичними акціями, але більшість з’явилася з єдиною метою – зайняти теплі доходні місця в Державній думі.
Назви політичних організацій були досить різноманітними та креативними:
«Партия социалистов-революционеров», «Российская социал-демократическая рабочая партия» (о, ці «робітники» через дюжину років покажуть світу, що таке соціалізм і демократія! І так «вдало», що надихнуть майбутнього фюрера на створення NSDAP – Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії), «Союз освобождения», «Конституционно-демократическая партия», «Союз 17 октября», «Партия мирного обновления», «Партия правового порядка», «Партия свободомыслящих», «Радикальная партия» (ба, знайомі все назви – ці теж на трибуні землю їли за народні права, але вилами не піарилися і боролися за «единую и неделимую»), «Земская народная партия», «Монархическая партия», «Конституционно-монархическая партия», «Украинская демократическая партия» (була і така – хотіла багато, прагнула досягти процвітання для українців як автономія у складі Російської держави. Ідеалісти!), «Союз мирного обновления», «Умеренно-прогрессивная партия (народного благоденствия)», «Партия демократических реформ», «Торгово-промышленная партия», «Прогрессивная экономическая партия»… і ще багато усіляких чорносотенних «союзов русского народа».
Читати програми цих партій нудно, але повчально – щоб не наступати на старі граблі. Але один із пунктів, присутній у програмах майже всіх партій, примушує посміхнутися, правда, трохи гірко: «Каждый гражданин пользуется свободой передвижения и выезда за границу. Паспортная система упраздняется».
Гадаєте, більшовики були проти? Теж за! У тираній та тоталітарних режимів взагалі трохи парадоксальне поняття «віза». В них це не лише дозвіл на прибуття в країну і констатація факту вибуття. Віза – це ще й внутрішній штамп, який забороняє громадянину залишати межі своєї держави.
Логіка проста: дай свободу – аборигени чкурнуть подалі від «благоденствия». Совдепія справді спершу відмінила паспорти і навіть вельми пишалася такою перемогою над ланцюгами, що сковували пролетаріат. Ось фрагмент статті «Паспорт» із «Малой советской энциклопедии» (1929 р.): «Паспортная система была важнейшим орудием полицейского воздействия и податной политики в т. н. «полицейском государстве».
Паспортная система действовала и в дореволюционной России… Советское право не знает паспортной системы». Минуло зовсім небагато часу, і в іншому енциклопедичному виданні з’явилася «оновлена» інформація. «Паспортная система – порядок адм. учета, контроля и регулирования передвижения населения посредством введения паспортов. В СССР П. с. установлена постановлением ЦИК и СНК СССР 27 дек. 1932 г.». Зверніть увагу на рік виходу цієї постанови – весь її жах відчули незабаром мільйони безпаспортних селян-українців…
І все ж хочеться завершити на оптимістичній ноті. Цитатою із роману «Навколо світу за 80 днів» ще одного розумного француза – Жуля Верна:
– Пане консул, – відповів агент, – якщо це людина розумна, як і потрібно сподіватися, він прийде!
– Візувати свій паспорт?
– Так. Паспорти для того вигадані, щоб заважати чесним людям і допомагати шахраям. Я певний, що з його паспортом усе гаразд, але, сподіваюся, ви відмовите йому у візі…
– Але чому? Якщо з паспортом усе гаразд, – відповів консул, – я не маю права відмовити йому у візі.
Герої роману, авантюристи-мандрівники, перебороли всі перепони під час своєї навколосвітньої подорожі. Чого і вам бажаю!
Олег СМАЛЬ
