Олесь Бердник. Шлях Світовида
У Києві вперше експонується найповніше зібрання книжок Олеся Бердника, виданих в Україні та інших країнах. На центральному фото – Юрій Шевела і його добірка книг Олеся Бердника.
27 листопада виповнилося 90 років від дня народження Олеся Бердника, видатного українського письменника-фантаста.
Правда, радянські біобібліографічні довідники стверджували, що Олександр Павлович народився 1927 року (поширювали помилку в метриці). Проте навіть цю інформацію з 1973 року було витерто з усіх джерел – письменник став «ворогом народу».
Але зусилля тоталітарної держави усе ж виявилися марними – твори Олеся Бердника вже стали надбанням української та світової культури.
Я не хочу переказувати загальновідомі факти біографії письменника. Тому розповім лише власні згадки про контакт із книгами Олеся Бердника.
Дитячий азарт пошуків пригодницької та фантастичної літератури примушував мене записуватися до всіх можливих бібліотек (книг, вартих уваги, в СРСР у вільному продажі майже не було). Я добре пам’ятаю першу збірку оповідань Олеся Бердника «Марсіанські зайці», яку знайшов на полиці шкільної бібліотеки. Прочитавши її, я став таким собі «бердникоманом». «Стріла часу», «За чарівною квіткою», «Шляхи титанів», «Сни Світовида», «Чаша Амріти», «Діти безмежжя»…
Майже щороку з’являлися нові твори. Я не хочу ображати інших талановитих українських фантастів, але світ цієї літератури в мене розділився на те, що створив Бердник, та написали інші. І не дивно, адже це була не просто динамічна, гостросюжетна література, а справжня філософська феєрія роздумів про місце Людини у Всесвіті.
І раптом твори Олеся Бердника після виходу роману «Зоряний Корсар» вмить зникли з бібліотек. Здавалося, що «всемогутні дурні» (так називався один із кіносценаріїв письменника) знову перемогли.
Якось крізь завивання «глушилок» я почув звернення Української Гельсінської Спілки, яке зачитували на радіо «Свобода». Слова, звернені до громадян вільного світу, зачепили не лише своєю суттю, а й стилем викладення. Я не помилився – серед авторів звернення був і Олесь Бердник. Звісно, це для нього означало лише один шлях – табори. Далі шантаж, пропагандистське кіно на радянському телебаченні з нібито зламаним системою Олесем Бердником. Але я не міг у те повірити!
Я бачив Олеся Бердника лише один раз у Києві 1987 року. За іронією долі, я з товаришем саме йшов із… КДБ. На прохання цієї служби деканат архітектурного факультету Київського інженерно-будівельного інституту направив нас туди для допомоги в оформленні закритого внутрішнього музею так званої «чекістської слави». І ось після оформлення стендів із фотографіями дисидентів та матеріалами самвидаву ми біля Золотих воріт зустрічаємо реального в’язня ГУЛАГу. Не впізнати Олеся Бердника я не міг – він був дуже високого зросту, з довгим сивим волоссям та бородою, мабуть, саме так виглядали наші давні язичницькі предки.
Олесь Бердник полинув у світ безмежжя у 2003 році.
В Астрономічній обсерваторії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка відкрилася виставка «Зоряні мрії Олеся Бердника». Місце, де розташовано експозицію, справді символічне, адже Олесь Бердник писав про глибини космосу так, неначе сам мандрував зорельотами до далеких Сонць. Хоча, може, це і правда?..
Донька Олеся Павловича, Громовиця Бердник, відзначила, що в організації нинішньої виставки немає жодного державного офіціозу, а до Митця прийшли лише рідні та близькі люди, ті, хто знав його особисто, хто захоплювався його творчістю, надихався ідеями Української Духовної Республіки чи хотів відкрити для себе безмежний Всесвіт Бердника – письменника, поета, художника, філософа, борця за право бути Людиною.
В експозиції можна побачити особисті речі Олеся Бердника, листи, світлини, рукописи, долучені КДБ до його справи, живописні роботи, створені на волі та у таборах. Завдяки зусиллям Юрія Шевели, збирача творчого надбання письменника, в Києві уперше експонується найповніше зібрання книжок Олеся Бердника, виданих в Україні та інших країнах.
Знайдіть час відвідати виставку «Зоряні мрії Олеся Бердника». Вона триватиме до 30 грудня.
Олег СМАЛЬ
Фото Ганни СМАЛЬ
